В рамках ініціативи «Я – кримський татарин», за організаційної підтримки громадської організації «Інститут розвитку громадянського суспільства та демократії», 16 травня 2015 року вимушені переселенці з Криму та кияни зібрались, аби вшанувати пам'ять загиблих внаслідок депортації кримських татар, а також тих, хто пішов з життя в Україні за час останніх подій 2014-2015 років. Спеціально для Крим.Реалії люди поділились своїми незвичайними історіями та розказали, чому для них важлива ця дата.
Сім’я Османових
Муртаза і Еміне Османови
Посеред затишної галявини Голосіївського парку видніється кримськотатарський прапор. Повсюду люди, які спільно готуються до проведення дуа – молитви за тими, хто загинув під час депортації кримськотатарського народу, а також під час подій 2014-2015 років. Хтось готує місце для проведення молитви, дехто займається приготуванням традиційних страв. Серед них Фатіма та Еніме Османови, мати й дочка. Недалеко від них і чоловік Фатіми – Муртаз Османов. У Криму родина залишила будинок, за яким доглядають друзі. Зараз Османови орендують квартиру в Києві, в якій окрім уже згаданих членів родини мешкає ще маленька донечка Еміне – Діана, та сестра Едіє. Едіє – студентка, грає на фортепіано. Ще один член сім’ї – Ескандер Османов, брат Еміне та Едіє, пішов служити добровольцем, зараз готується до від’їзду в зону АТО. Саме через це і хотів переїхати до Києва.
Сьогодні Еміне працює медсестрою в «Охматдиті», у відділі токсикології: «У Криму я теж працювала в лікарні. Але з дорослими людьми. А тут ддовелось із дітками» – невимушено усміхається жінка. На запитання, як довго вони живуть у Києві, Муртаз відповідає: «Не живемо, а тимчасово проживаємо… поки Крим не повернемо до України, – усміхається чоловік, – 18 травня – річниця депортації кримських татар. Тому ми сьогодні тут, щоб вшанувати пам'ять».
Ми вирішили зробити його в такому форматі, прочитати молитви. Потім будуть гостинці для всіх нас, для всіх, хто прийде. Тут немає бідних чи багатих. Своїх чи чужих. Всі можуть їсти цю їжу, навіть ті, хто просто буде проходити порядМуртаз Османов
«У Криму ми ніколи не пропускали цей день» – додає Фатіма. Муртаза мовчки погоджується з дружиною, і через деякий час продовжує: «До цього дня в Києві буде чимало заходів. Саме сьогодні ми вирішили зробити його в такому форматі, прочитати молитви. Потім будуть гостинці для всіх нас, для всіх, хто прийде. Тут немає бідних чи багатих. Своїх чи чужих. Всі можуть їсти цю їжу, навіть ті, хто просто буде проходити поряд».
Фатіма Османова готує частування для тих, хто прийшов на спільну молитву
Бєлял та Ісмаїл
Бєлял та Ісмаїл
Хлопці переїхали до Києва в різний час. Бєлял – у лютому, Ісмаїл – кілька днів тому. Бєлял навчається в медичному університеті імені О.Богомольця, Ісмаїл тільки переводиться до економічного університету імені Вадима Гетьмана. Хлопцям подобається Київ, кажуть, люди тут живуть привітні, доброзичливі. Але, знизуючи плечима зізнаються, що морально тут важко. Родичі, сім’я, друзі – всі залишились там, вдома. «Коли почався безлад, коли почали приходити додому з обшуками…я зрозумів, що потрібно їхати. Потрібно здобути освіту…українську освіту – розповідає Ісмаїл. «Якщо хочеш жити – мовчи. Це той принцип за яким живуть багато з нас в Криму сьогодні» - сумно додає Бєлял.
Рустем, Сейран та Акім
Це ж Батьківщина…душа тягнеться тудиРустем
Біля намету, на якому майорять одразу два прапори – кримськотатарський і європейський, мовчки стоять два хлопці – Рустем та Сейран. Згодом підходить ще один – Акім. Усі вони студенти транспортного університету в Києві. Хлопці живуть в одному гуртожитку, переїхали з одного міста – Євпаторії, але в різний час. Сім’ї хлопців залишились вдома. Мати Акіма час від часу приїжджає до Києва, аби побачитись із сином. Хлопцям подобається Київ, але на запитання: «Чи хотіли б Ви повернутися до Криму?» з якоюсь краплинкою гордості, ледь не в один голос вигукують: «Звісно!». «Це ж Батьківщина…душа тягнеться туди. Ми там виросли, звикли до цього міста. Ти там ріс, тобі постійно хочеться там бути. Друзі, спогади про першу любов…все залишилось у Криму», – зізнається Рустем.
Рустем і Сейран
Хлопці кажуть, що друзі і знайомі на Батьківщині сприймають їх від'їзд неоднозначно. «Коли наші, кримські татари, то захоплюються тобою. Але дехто зі знайомих не розуміє, запитує: «А чого ти їхав у той Київ? Там же війна, бомблять...» Яка війна тут... людям кажуть російські ЗМІ, а вони їм вірять», – каже Сейран.
Емір
Молодим активним людям стало небезпечно перебувати в КримуЕмір
Емір переїхав до Києва ще в березні 2014 року. Розказує, що бачив усе на власні очі: Євромайдан, анексію, події після неї, те, як поводились різні люди, в тому числі й ті, хто обіймав керівні посади.
Емір
«Молодим активним людям стало небезпечно перебувати в Криму. Або ви підтримуєте Росію, або ми знайдемо що з Вами зробити аби ви замовчали. Тут я не є членом організації, але залучений до її діяльності, тому що у нас спільні цілі, спільні принципи, спільні погляди на життя. Сьогодні ми зібралися для того, аби помолитись за наших предків, які померли під час депортації, під час насильницького переселення, в місцях депортації чи під час повернення додому. Також сьогодні ми вшановуємо тих братів, які загинули в 2014-2015 роках, на Революції Гідності, в Криму під час анексії і після неї. В нашому розумінні вони померли як шахіди, які були на праведному путі і боролись за праведну ідею», – розповів Емір.