Рубрика «Погляд»
Усім відома з дитячих років сакраментальна фраза: «Як ви човен назвете, так він і попливе». Така ж картина і з символікою, яка нас оточує. Це дуже добре засвоїли автори тоталітарних режимів, які всюди залишали свої знаки – зірку, серп і молот, незліченну кількість Іллічів та інших «видних діячів». З роками на них вже не звертали уваги, але покладали квіти за інерцією, а молодята фотографувалися за традицією.
Вже і Союз розпався, але знаки залишилисЬ. «Це ж наша історія», – говорили старі. «Навіщо руйнувати наше минуле», – вторили молоді. Сьогодні в Україні нарешті вирішили покінчити з радянською символікою. Дійсно, краще пізно, ніж ніколи. Криму це, на жаль, поки не торкнеться, і він буде й надалі «семимильними кроками» рухатись у «щасливе» радянське минуле.
Насправді це минуле і не полишало Крим, особливо мій рідний Сімферополь. Символічний простір кримської столиці багатогранний – тут зустрічаються культурні артефакти різних народів і епох, але всі вони тьмяніють на тлі радянської символіки, яка через чверть століття після розпаду СРСР залишається домінуючою. Велика ж кількість російських символів створює цілком виправданий міф про те, що Крим – це частина Росії, яка, однак, більше за інших зберегла пам'ять про «радянський рай».
У Сімферополі вісім площ, із яких більше половини тісним чином пов'язані з радянським минулим – площа Леніна (центр міста), Радянська, Радянської Конституції, Куйбишева (на честь радянського державного діяча), Амет-хана Султана (кримськотатарського льотчика, героя Другої світової війни). Та ж картина з вулицями міста, яких нараховується більше 700 (без урахування провулків, проїздів і закутків). Практично всі центральні вулиці Сімферополя зберігають радянські назви: ім'ям Леніна названа не тільки вулиця, але і бульвар; є вулиці Кірова, Маркса та інших. Власне, тут і розташовані будівлі республіканських органів влади – Радмін на вулиці Кірова, Верховна Рада (або нинішня держрада) – на Карла Маркса.
На честь діячів Жовтневої революції, громадянської війни та пам'ятних подій радянської історії названі 56 вулиць (більшість персоналій ні до міста, ні до Криму відношення не мають). Натомість деякі вулиці до сих пір носять імена тих, хто брав безпосередню участь у «червоному терорі» – Бели Кун, Мате Залки, Дзержинського. На честь героїв Великої Вітчизняної війни та кримського підпілля названі 93 вулиці.
Третє місце за кількістю назв випадає на долю російських діячів культури – їх іменами названі 42 вулиці (20 з них ніяк не пов'язані з містом або Кримом), 7 вулиць носять імена російських історичних діячів, більшість із яких у Сімферополі не бували ніколи, і 7 – зберігають пам'ять про представників радянської культурної традиції.
У зв'язку з поверненням кримських татар та їх облаштуванням в Сімферополі, з'явилися вулиці, названі на честь кримських татар-героїв Великої Вітчизняної війни, а також тих представників народу, які боролися за його права. Таких вулиць – понад 30, але всі вони розташовані в кримськотатарських мікрорайонах міста. Єдиним нагадуванням про історію кримських татар у центрі міста стала перейменована на честь Ісмаїла Гаспринського набережна 60-річчя Жовтня.
З більш ніж 200 вулиць кримської столиці, назви яких пов'язані з іменами людей або пам'ятними подіями, більше половини присвячені радянській тематиці
Відповідно, з більш ніж 200 вулиць кримської столиці, назви яких пов'язані з іменами людей або пам'ятними подіями, більше половини присвячені радянській тематиці.
Пам'ятників у місті набагато менше, ніж вулиць, але і тут традиція зберігається – Леніну їх цілих два: один зустрічає туристів (хоча зараз і зустрічати вже нема кого) на залізничному вокзалі, другий прикрашає центральну площу міста його ж імені. Тільки в 2013 році з площі перед Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського перенесли бюст героя громадянської війни Михайла Фрунзе. Останнім «архітектурним шедевром» стало спорудження в центрі міста монумента під назвою «Постріл у спину», який збудували на кошти місцевих комуністів на честь громадян, загиблих від рук українських націоналістів. Навряд чи ми знайдемо в Криму когось загиблого від рук воїнів УПА, тому це швидше нагадування-застереження. З такими пам'ятниками легко повірити в автобуси з міфічними «бендерівцями», які їхали захоплювати півострів і, дотримуючись цієї логіки, стріляти у спину.
З такими пам'ятниками легко повірити в автобуси з міфічними «бендерівцями», які їхали захоплювати півострів і стріляти у спину
Символами російського культурного простору виступають Долгоруківський обеліск – на честь перемоги над турецькими військами, пам'ятники Суворову, Пушкіну та ін. Питання про будівництво пам'ятника Катерині Другій вже фактично узгоджене – її фігура стане кульмінацією, символом «другого приєднання Криму».
Прямий зв'язок між символічним простором і анексією довести неможливо, але те, що сприятливий ґрунт культивувався весь цей час – цілком очевидно. І це можна простежити на основі соціологічних зрізів, причому не серед старшого покоління – тут уже все зрозуміло, а серед молоді. Якщо бути зовсім точним, то опитували упродовж 2007-2012 рр. студентів сімферопольських вишів. Наведу лише деякі відомості, які стосуються сприйняття історичних подій.
Морозива по 20 копійок вони так і не дочекались, як, втім, і інших соціальних благ. А ось стаття за дармоїдство цілком може стати реальністю
Більшість респондентів (50,5%) вважають, що історичних передумов для розпаду СРСР не існувало. Тому тезу про відродження Радянського Союзу як оновленої федерації (за типом референдуму 1991 року) підтримували 61,5% студентів Сімферополя. Цікаво було б дізнатися їхню думку зараз – адже Росія сприймалася багатьма з них як СРСР-2.0. Правда, морозива по 20 копійок вони так і не дочекались, як, втім, і інших соціальних благ. А ось стаття за дармоїдство цілком може стати реальністю.
Ще цікавішим виглядає рейтинг політиків, яким би молоді люди довірили управління країною: 20,5% вважають найкращим варіантом Сталіна, 16,5% – Леніна. Радувати може тільки один факт – 42% взагалі нікого не вибрали.
Про те, що чорне – це біле, і навпаки, кримські школярі знали ще до анексії. Просто тепер вчителям стало простіше розповідати «правду»
Друга світова війна сприймається більшістю (70%) як Велика Вітчизняна – «визвольна війна радянського народу проти німецько-фашистських загарбників». І неважливо, що написано в підручниках з історії, адже її викладають люди. Тому про те, що чорне – це біле, і навпаки, кримські школярі знали ще до анексії. Просто тепер вчителям стало простіше розповідати «правду».
Цілком закономірно, що при такому сприйнятті історичних подій 84% опитаних студентів впевнені, що 9 травня обов'язково треба прикрашати місто червоними прапорами, і приблизно стільки ж (83,5%) молодих людей виступили категорично проти знесення пам'ятників радянської епохи.
Звісно, анексія Криму зумовлена впливом низки факторів, але культурно-символічна складова зіграла тут найважливішу роль – підготувала благодатний грунт для реалізації путінського задуму. І невипадково першими кроками нової влади стало розширення і без того безмежного символічного простору і закріплення в ньому чергових радянсько-російських ментальних «якорів», які покликані утримувати й надалі розуми та душі кримчан у «рідній гавані».
Історія не знає умовного способу, але якби Леніна з центральної площі Сімферополя прибрали хоча б у 2005-му, навряд чи на ній з'явився б російський триколор у 2014-му.
Євгенія Горюнова, кримський історик і політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції