Після російської анексії тема Криму стала благодатною для політологів, футурологів та інших прогнозистів, які із задоволенням малюють всілякі картинки з майбутнього півострова. Вирішили пофантазувати на цю тему і ми. Тільки зі своєї точки зору, айтішної-журналістської.
2025. Крим уже не в складі Росії, тому що після раптової смерті Путіна вона поступово розвалилася на декілька держав. Першими відпали від Москви Північний Кавказ, Татарстан, потім Далекий Схід, Сибір, Калінінградська область та інші території, які вирішили шукати свій шлях розвитку. У когось це виходить успішніше, як у Кенігсберга, який повернув історичну назву, – все ж, вплив Європи тут сильно позначається. Інші новоутворення все ще мають проблеми з економікою і, подекуди, зі свободою слова і правами людини. Що вдієш, вироблені десятиліттями традиції так просто не ламаються!
Вироблені десятиліттями традиції так просто не ламаються!
Кримчани ж, втративши московський протекторат, досі не зрозуміли цього, тому що місцеві «царьки» в страху втратити кермо влади продовжують вселяти простим обивателям, ніби Росія все ще існує в колишньому вигляді, а Путін... живий.
Того дня, 26 лютого 2025 року, в Сімферополі стояв звичайний мерзотний день, коли температура плюсова, але за вікном ще тане сніг і течуть струмки, утворюючи під ногами суцільне брудне місиво. У невеликій редакції кримського тижневика, який кілька разів змінив назву з часів ще українського Криму, кипіла робота. Правда, слово «кипіла» тепер для кримських редакцій означало зовсім не те, що років 15 тому. Просто готувався традиційний тижневий випуск, в якому газета розповідала читачам про смерть економіки в Америці, про недоїдання населення в Об'єднаних Арабських Еміратах, про перспективи розведення устриць у басейні Чорного моря і тому подібних речах, для опису яких журналістської роботи не було потрібно. Щоб отримати інформацію, більше не потрібно було нікуди ходити і нікому телефонувати – завдання журналістів полягало лише в тому, щоб правильно розвинути тези, надіслані з міністерства інформації. Через те що тези в «темниках» були одні й ті самі для всіх ЗМІ, місцеві «акули пера» коротали час за їх творчим перетворенням, кожен – для свого видання. Цього разу тез прийшло небагато, адже половину газети мала зайняти програмна промова Сергія Аксьонова до чергової річниці «Кримської весни». Тому журналісти працювали не поспішаючи, попиваючи «Вятський квас». Уже років сім, як він повністю замінив у Криму «Кока-Колу», «Пепсі», «Спрайт» та інші «буржуйські напої».
Завдання журналістів полягало лише в тому, щоб правильно розвинути тези, надіслані з міністерства інформації
Редактор же займався ненависною йому роботою: готував дайджест «Вони брешуть», в якому спростовував повідомлення «укропівських» і «гейропейських» ЗМІ про стан справ у Криму та Росії. Звичайно, що навпроти «брехні» відразу ж друкувалася «правда». Так, у газеті з'являлися заголовки типу «Путін ще вас всіх переживе!», «Монголія увійшла до складу Російської Федерації», «У колишній Україні через голод почастішали випадки канібалізму» і таке інше. Редактор був в принципі проти будь-яких дайджестів із ворожого табору, але цю рубрику вимагали «згори» – адже інформація з іншого берега Перекопського каналу, викопаного під час «ударного всенародного будівництва», ні-ні, та й залітала на острів. Навіть незважаючи на те, що Інтернет у Криму був офіційно заборонений, а користування ним прирівнювалося до екстремізму і каралося 10 роками трудових таборів. Періодично ФСБ проводила профілактичні обшуки в квартирах жителів і вилучала будь-які гаджети, придатні для виходу в Мережу. Тому популярними серед широких мас в основному були застарілі, зате безпечні з точки зору доступу в Інтернет, моделі телефонів. Та до того ж нові на острів уже давно не постачалися, і роздобути їх можна було тільки контрабандно і за шалені гроші, що більшості кримчан було не по кишені. Та й охочих ризикнути свободою не знаходилося.
Інтернет у Криму був офіційно заборонений, а користування ним прирівнювалося до екстремізму і каралося 10 роками трудових таборів
До того часу компанія Google вже встигла запустити свій проект з безкоштовною роздачею Інтернету через аеростати. Однак силовики ревно стежили за тим, щоб у повітряному просторі Криму вони не з'являлися, і тут же збивали їх, благо Росія встигла збудувати потужну для її часу систему ППО для прикриття свого «чорноморського форпосту». Це робилося навіть незважаючи на те, що приймати сигнал гуглівських аеростатів на острові було нікому. Адже тих, хто спочатку ігнорував заборону і пробував нишком «законектитися» до «халявного» Інтернету, виловлювали, показово судили, а потім відправляли до трудових таборів як дармову робочу силу. Там вони у три зміни рили Перекопський канал, який тільки в офіційній пропаганді подавався як добровільне будівництво всіх небайдужих кримчан у відповідь на загрозу нападу з боку «фашистської України». Мало хто знав, що всю роботу з перетворення півострова в острів виконали ув'язнені.
Як і те, що особливої потреби в каналі не було. Для захисту Криму він не грав жодної ролі, просто був символом остаточного розриву всього, що пов'язує з Україною. А справжньою гарантією безпеки кримського режиму виступали завезені ще російською армією ядерні боєголовки. Отримавши контроль над ними, місцеві царі тут же стали використовувати бомбу як головний аргумент у зовнішньополітичній діяльності. Через те що в їхній адекватності навколишні країни сильно сумнівалися, то і Крим воліли не чіпати, задовольняючись його добровільною самоізоляцією від зовнішнього світу.
У 2015 році кримська влада перейшла в наступ на незалежні від них ЗМІ
Розсудлива людина, напевно, запитає, як до такого можна було дійти? А починалося все цілком передбачувано. Ще 10 років тому, в 2015 році, кримська влада перейшла в наступ на незалежні від них ЗМІ. Спочатку закривалися окремі телеканали та редакції, потім проблему вирішили кардинально: всі приватні ЗМІ на тоді ще півострові були заборонені. Великі приватні редакції націоналізували і передали в управління міністерству інформації, дрібні зовсім закрили через непотрібність. Відтоді в Криму існувала одна редакція – саме міністерство, яке формувало порядок денний всіх інформаційних випусків телепередач і всіх газетних публікацій. Телебачення і газети тепер стали головними рупорами. Так-так, газети на паперових носіях все ще жили в Криму, хоча в країнах Європи вони вже зникли як клас. А все тому, що незабаром з'ясувалося, що мало закрити кримські інтернет-ЗМІ, адже є ще українські та світові сайти, блоги, соціальні мережі... Тому логічним продовженням стала введена через два роки загальна заборона на користування Інтернетом. А щоб вона була дієвою, за порушення заборони слідувало суворе покарання. Спочатку підприємство «Кримтехнології», що входить в структуру міністерства інформації, отримало завдання створити в Криму локальний інтернет, за прикладом Китаю. Однак затія з тріском провалилася. Адже грамотні айтішники виїхали, а необхідне обладнання та програмне забезпечення було неможливо ввезти через світові санкції. Та й, зрештою, кримські керівники вирішили для себе, що без Інтернету навіть краще: чим менше будуть знати люди, тим легше ними керувати...
...Закінчивши «розвінчувати міфи» ворожих ЗМІ, редактор попросив секретарку принести йому чашку чаю з кульбабок. Смак класичного чорного на острові вже давно забули, адже з розвалом Росії припинилися останні поставки продуктів через Керченську протоку, і щорічна продовольча програма виконувалася лише за рахунок того, що можна було виростити або виробити безпосередньо в Криму. Через те, що внутрішні ресурси були обмежені, на товари першої необхідності були введені суворі ліміти споживання. Та ще безпринципні турки, які з самого початку ігнорували економічне ембарго, завозили морем продукти втридорога. Але імпортне вважалося великим дефіцитом і його могли дозволити собі лише найбільш забезпечені люди – чиновники і силовики. Добре хоч, що всі журналісти вважалися державними службовцями і їм належали збільшені продуктові пайки.
Взявши чашку чаю, головред вирішив витратити залишок робочого дня з користю і сів за заучування питань, які на завтрашній прес-конференції він має поставити лідеру Північної Кореї Кім Чен Ину, який особисто прибуває до Криму з нагоди підписання договору про співпрацю між «двома найбільш квітучими у світі демократичними республіками».
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції