Акція кримських татар «КИЇВ-92» (закінчення)

18 березня 1992 року будівля парламенту України і прилегла до нього площа від самого ранку були оточені посиленими нарядами міліціонерів із собаками, поруч перебували автобуси з омонівцями. На переговорах з депутацією учасників акції кримських татар «Київ-92» заступник Голови Верховної Ради України Василь Дурдинець повідомив, що зустріч керівництва країни з делегацією Меджлісу кримськотатарського народу відбудеться 21 березня. При цьому він зазначив, що «Верховна Рада України не готова зараз ухвалити політичну заяву про відновлення національної державності кримськотатарського народу».

На зустрічі 19 березня з головою Верховної Ради України Іваном Плющем, його заступником Володимиром Гриньовим і прем'єр-міністром України Вітольдом Фокіним пікетники передали «Звернення до глав держав Співдружності», головною вимогою якого було ухвалення політичного рішення про відновлення в Криму національної державності кримських татар.

На це Голова Верховної Ради України Іван Плющ повідомив, що задоволення політичних вимог кримських татар нереальне. У тому ж ключі висловився Володимир Гриньов. Представники кримських татар відповіли, що будуть домагатися своїх цілей...

Після зустрічі біля будівлі Верховної Ради України відбувся мітинг кримських татар, де члени Меджлісу розповіли про невтішні результати переговорів. Сотні співробітників підрозділу «Беркут», отримавши відповідну команду, почали бити кримських татар, застосовуючи при цьому сльозогінний газ і кийки. Чоловіки, захищаючи жінок і людей похилого віку, намагалися чинити спротив.

Це побиття тривало 10-12 хвилин. Нарешті, прорвавши ланцюг «Беркута», кримські татари перекрили вулицю Грушевського біля будівлі Верховної Ради України. Біля місця зіткнення зібралися сотні киян, багато з яких висловлювали солідарність з діями кримських татар. Троє важко поранених кримських татар були відвезені до лікарні.

Увечері Київський міськвиконком ухвалив рішення дозволити встановити наметове містечко в двохстах метрах від Верховної Ради, у сквері біля готелю.

На наступний день на площі Михайлівській відбувся багатотисячний загальнокиївський мітинг. На мітингу виступив Рефат Чубаров, який розповів про звіряче побоїще і про важке становище кримських татар в той час, коли триває аморальна суперечка між Україною та Росією про їх батьківщину – Крим.

Мітинг ухвалив резолюцію, в якій були зазначені вимоги про визнання права кримськотатарського народу на відновлення своєї національної державності. Було поширене звернення Голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва до Президента України Леоніда Кравчука: «Вчинивши криваву розправу над мирною демонстрацією посланців кримськотатарського народу 19 березня в Києві, влада України, безперечно, заробила оплески шовіністів Криму, що ратують за відділення від України, бо основною організованою силою, що стоїть на їх шляху в Криму, є кримськотатарський національний рух. Ми мали право чекати від української влади більшої розсудливості, хоча б в ім'я власних інтересів».

Необхідно зауважити, що кияни як могли допомагали прибулим до Києва учасникам акції. Багато надали безкоштовно своє житло, приносили в намети їжу і речі. За один день 20 березня жителями столиці були зібрані 3500 рублів на допомогу пікетувальникам.

21 березня 1992 на засіданні Малої Ради Народного Руху України була ухвалена заява, в якій говорилося, що над усією Україною нависла загроза демократичним процесам, оскільки порушуються права цілого народу. Рух зажадав створення депутатської комісії для розслідування подій 19 березня, а також негайного ухвалення Президентом України, Президією Верховної Ради України політичної заяви щодо питання відновлення прав кримськотатарського народу та його державності в Криму в складі України, повноправної участі Меджлісу кримськотатарського народу у всіх переговорних процесах.

25 березня 1992 року на пленарному засіданні Верховної Ради України виступив заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу, голова ОКНД Рефат Чубаров – незважаючи на активне небажання керівництва парламенту України дати йому слово.

«Шановні депутати!

Відновлення національної державності для нас не самоціль. Це єдина умова, при дотриманні якого кримськотатарський народ отримає можливість відродитися і зберегтися як етнос. Це стане гарантією того, що ми будемо відновлені у всіх своїх правах. Ми виходимо з того, що відновлення прав того чи іншого народу не може залежати від розкладу політичних сил, тим більше від того, чи становить чисельність цього народу 50 мільйонів, 1 мільйон чи 600 тисяч чоловік. Меджліс кримськотатарського народу, усвідомлюючи відповідальність перед своїм народом, виходить з того, що проблеми Криму неможливо вирішити без відновлення прав кримськотатарського народу. Ми усвідомлюємо і те, що для вирішення всіх питань – зокрема й кримськотатарського національного питання – нам всім потрібна стабільна ситуація в Криму та в цілому в Україні.

Ми бачимо наступні умови для збереження стабільної ситуації в Криму.

Перше. Надання Криму статусу національно-територіального державного утворення у складі України на основі здійснення кримськотатарської нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Я просив би згадати Декларацію про державний суверенітет України, яку ви ухвалили практично одностайно. Там точно таке ж право записане для української нації. Ми теж хочемо не більше, але й не менше в реалізації своїх прав.

Друге. Дотримання рівних політичних, економічних, культурних та інших законних прав усіх жителів Криму незалежно від їх національності.

Третє. Визнання Меджлісу кримськотатарського народу, обраного на загальнонаціональному з'їзді, як вищого повноважного представницького органу кримських татар і його рівноправну участь у вирішенні всіх питань відновлення прав кримськотатарського народу та визначення статусу Криму».

Два дні потому на засіданні Президії Верховної Ради України були розглянуті документи Меджлісу кримськотатарського народу і ОКНД, в основу яких лягли основні вимоги кримськотатарського народу, представлені учасниками акції «Київ-92».

За підсумками засідання була ухвалена постанова, в якій містилися наступні пункти:

1. Схвалити позицію керівників Верховної Ради та уряду України, зайняту ними під час зустрічі.

2. Доручити Кабінету Міністрів України спільно з Радою Міністрів Республіки Крим за участю представників кримськотатарського народу протягом квітня цього року розглянути питання про хід повернення депортованих кримських татар до Криму і розробити додаткові заходи, спрямовані на соціально-економічне забезпечення цього процесу.

3. Звернутися до Верховної Ради Криму з проханням розглянути соціально-економічні, політичні та культурні проблеми кримськотатарського народу, висловлені в ході зустрічі.

4. Доручити заступнику Голови Верховної Ради України Гриньову вирішити спільно з керівництвом Верховної Ради республіки Крим питання про внесення до складу делегації від Республіки Крим для подальших переговорів про розмежування повноважень між Україною і Республікою Крим представників кримськотатарського народу.

Учасники акції «Київ-92» відзначили, що від депутатів Верховної Ради України немає сенсу чекати серйозних політичних рішень, і, не побажавши більше залишатися в ролі прохачів, припинили мирну акцію. Завершуючи акцію, її учасники наголосили, що український народ не може нести відповідальність за дії парламенту, який не почув біль і сподівання кримськотатарського народу. Символом взаєморозуміння двох народів стали посаджені кримськими татарами й українцями саджанці каштанів на місці побоїща...

На жаль, наступні 22 роки боротьби за національне відродження кримських татар на своїй батьківщині були часто затьмарені нерозумінням, недовірою та ігноруванням реальних проблем народу політичним керівництвом України.

У сьогоднішнього покоління українських політиків є реальний шанс і можливість виправити помилки попередників. Головне, щоб на те була політична воля і готовність жити в мирній, справедливій Україні...

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу