Севастополь – З моменту розвалу Радянського Союзу питання реституції рухомого і нерухомого майна релігійних організацій набули характеру злободенних. З перемінним успіхом громади почали повертати собі будівлі синагог, кенасс, церков та інших молитовних будинків, які у них були незаконно відібрані на початку ХХ століття. Тим не менше, проблема повернення майна релігійним громадам на пострадянському просторі досі залишається актуальною, оскільки багато споруд на сьогоднішній день вже неодноразово змінили власника. Отже, змінився правовий статус того чи іншого будинку, що спричинило виникнення різного роду юридичних колізій.
Гостра ситуація, пов'язана з реституцією релігійної майна, виникла у Севастополі. Римо-католицька громада міста вже не один десяток років бореться за повернення костелу, в якому під час радянської епохи був обладнаний дитячий кінотеатр «Дружба». Технічний стан будівлі давно характеризується як незадовільний. Римо-католицька громада кілька років тому пропонувала міській владі реконструювати об'єкт і належним чином його обладнати для подальшої відправи релігійного культу. Тоді, за свідченням очевидців, католицька парафія змушена була проводити служіння біля стін храму, його члени збирали підписи у небайдужих громадян під зверненням із закликом повернути храм його законним власникам, проте будівля на вулиці Шмідта так і залишилося в підвішеному стані.
Кілька днів тому голова севастопольської організації «Севастополькіно» Дмитро Гарнега повідомив одного з місцевих інформаційних ресурсів, що муніципальні кінотеатри, серед них і кінотеатр «Дружба», підлягають реконструкції з метою відновлення показу фільмів.
Кореспонденту Крим.Реалії вдалося поспілкуватися з Дмитром Гарнегою і дізнатися його думку стосовно вищевказаної колізії, що стосується будівлі «костелу-кінотеатру».
Кінотеатр або костел: 70 на 30
Гарнега зазначив, що точка зору католицької громади, яка викладалася багатьма ЗМІ, не відповідає дійсності, бо під час Другої світової війни будівля, де раніше розташовувався храм, була зруйнована на 70%. Після цього кінематографічна організація брала кредит на відновлення об'єкта, відповідно, на думку Гарнеги, нинішня споруда до костелу ніякого відношення не має.
«Ми неодноразово наводили названі аргументи, однак громада наполягала на своєму. У 90-х роках вони подали заяву в урядові органи Севастополя з метою повернення будівлі на вулиці Шмідта, будинок 1, їм було відмовлено. Після цього громада подала в суд першої інстанції, суд вони програли, далі була апеляція, яка залишила колишнє рішення в силі, після цього громада подала позов до Верховного суду України, який підтвердив рішення попередніх інстанцій. Для мене це є найбільш вагомим аргументом, який нівелює необхідність в якихось додаткових діалогах про претензії громади на будівлю так званого костелу», – сказав керівник «Севастополькіно».
Табличка на будівлі
Незважаючи на наявність судових рішень, за словами Гарнеги, влада продовжувала йти на контакт із католицькою громадськістю Севастополя, пропонуючи їй додаткові варіанти «релігійного облаштування». Зокрема, міське керівництво пропонувало католикам виділити в безоплатне користування земельну ділянку, аналогічну тій, на якій збудований кінотеатр, щоб вони могли збудувати й обладнати костел, проте громада відмовилася від цієї пропозиції. Потім віруючим запропонували збудувати аналогічний «Дружбі» дитячий кінотеатр і «обміняти» його на будівлю на вулиці Шмідта, але й цей варіант вони визнали незадовільним.
Гарнега зазначив, що у свої «найкращі» роки католицька громада міста налічувала не більше 70 осіб, а за останній рік кількість її членів в кілька разів скоротилася. Навіть, якщо знехтувати цим фактом, то повернення кінотеатру на 300 посадочних місць настільки нечисленній спільноті, на думку голови «Севастополькіно», є нелогічним.
«Я вважаю, що ми (зокрема, й урядові органи) вичерпали вже всі можливі правові інструментарії для ведення здорового діалогу з римо-католицькою громадою міста, тому будь-які додаткові обговорення цього питання я вважаю зайвими. Тим не менш, якщо католики звернуться до мене, я готовий їх вислухати», – підсумував Гарнега.
Повернути законним способом: шанси є
Що стосується думки самої римо-католицької громади Севастополя, то настоятель парафії Святого Климента отець Анатолій від коментарів щодо питань, пов'язаних із костелом, відмовився.
У той же час, цю ситуацію виданню Крим.Реалії прокоментував один із членів католицької громади міста. «Костел потрібно повертати, – сказав прихожанин. – Це питання однозначне і не піддається обговоренню. Яким способом ми можемо це зробити? Поки рано говорити про конкретику. Зараз більш злободенною є проблема легітимізації громади в російському юридичному просторі, а далі буде видно. Єдине, в чому я переконаний, так це в тому, що повернення костелу має бути засноване винятково на правовому принципі законності».
З метою більш глибокого аналізу законності чи незаконності повернення костелу римо-католицькій громаді, кореспондент Крим.Реалії звернувся до одного з юристів-практиків Севастополя, який на умовах анонімності повідомив, що в російських законодавчих рамках питання реституції нерухомості на користь релігійних громад різної конфесійної приналежності врегульовані більш детально і більш «лояльно» відносно самих віруючих.
У будівлі кінотеатру «Дружба» в Севастополі раніше був римо-католицький костел
«У Російській Федерації це питання регулюється положеннями федерального закону №327, де вельми детально прописаний процесуальний шлях повернення культових споруд у володіння або безоплатне користування релігійних громад. Отже, законодавчі передумови для повернення будівлі на вулиці Шмідта для севастопольських католиків є», – зазначив юрист. В Україні ж, за його словами, нормативна база, що регулювала подібні правові взаємини, була «бідніша». Серед спеціальних нормативних актів наш співрозмовник виділив лише указ Президента України №125, підписаний ще Леонідом Кравчуком у 1992 році, і дві постанови Кабінету міністрів. «Вищеназвані документи хоч і передбачали повернення культових будівель громадськості тієї чи іншої конфесії, проте ніякої «дорожньої карти» повернення цих споруд у документі не містилося і не міститься», – зазначив наш співрозмовник. Він нагадав, що свого часу до Верховної Ради був внесений законопроект про повернення віруючим релігійних будівель, але його так і не ухвалили.
«Російська законотворча діяльність у цьому аспекті виявилася більш доскональною. Інша справа, що севастопольська громада вже «програла» всю вертикаль українського судочинства. Цей факт, звичайно, служить не на їхню користь. Втім, грамотне складання позову може відновити тяжбу в російських реаліях. Шанси, безумовно, є. Питання у виборі вірного вектора при побудові доказової бази», – підсумував юрист.
Севастопольська римо-католицька громада була відтворена ініціативною групою громадян-католиків у 1993 році. З 1996 року в тимчасово пристосованому приміщенні (колишній житловій квартирі, що використовується як каплиця до повернення громаді храму Св. Климента) були відновлені католицькі служби. Прихід об'єднує віруючих різних національностей, які регулярно відвідують богослужіння трьома мовами – українською, російською та польською. Серед членів парафії – не лише севастопольці, а й жителі тих найближчих до Севастополя міст і сіл, в яких на цей момент немає католицьких храмів або каплиць.