«Зараз важко, звичайно. Але все буде. Не відразу, але обов'язково буде. Коли я чую від людей «анексія» або «окупація», мені здається, що вони якісь сектанти. У нас все прекрасно». Такими словами мій знайомий кримчанин описав свої думки з приводу теперішнього і майбутнього Криму і їх бачення західним світом. І подібні фрази чуються на кожному кроці, тому можна зробити висновок, що багато кримчан не задоволені тим, що відбувається, але при цьому заспокоюють себе, мовляв, це лише тимчасові труднощі.
Філософія, яка підказує кримчанам, що важко тільки в перехідний період, почасти виправдана. З одного боку, багато негативних тенденцій на півострові виявилися завдяки процесу «переїзду» з однієї юрисдикції в іншу. Але більш вагомі проблеми саме таки пов'язані не з процесом, а з результатом, і мають відношення до того, що Крим тепер – зона відчуження. Тобто на проблеми адаптації до російських реалій у Криму тепер завжди неминуче нашаровуватимуться специфічні проблеми, пов'язані з невизнанням приналежності півострова міжнародним співтовариством.
На проблеми адаптації до російських реалій у Криму тепер завжди неминуче нашаровуватимуться специфічні проблеми, пов'язані з невизнанням приналежності півострова міжнародним співтовариством
Візьмемо, наприклад, туризм. Торік деякі українці в Крим на відпочинок все-таки з'їздили. По старій пам'яті і ще не розуміючи, чим це загрожує. Тепер же в Крим, як у тій пісеньці, «не літають літаки і не їздять навіть потяги», а тому в наступному сезоні, якщо ситуація не зміниться, українців Криму не бачити як своїх вух. І навіть якщо залізничне сполучення відкриють, жителі материка навряд чи сюди масово подадуться. Адже вже сьогодні вони знайшли прекрасні альтернативи. Крім Одеси, є чудова країна Болгарія, яка багатьох у минулому сезоні привернула своєю дешевизною і красотами.
Але якщо в 2014 році ситуацію врятували росіяни, які масово кинулися в «Кримнаш», то зараз, сьорбнувши чуйного кримського сервісу, високих цін і незручного транспортного сполучення, вони знову згадають про улюблені Туреччину, Єгипет і Таїланд.
Явище «чиновницького туризму», так само як і туризму біженців з Донбасу, рано чи пізно зійде нанівець. Гробову дошку кримському туризму можна буде забити, за нашими підрахунками, приблизно через 3-4 роки
Що ж стосується туристів-чиновників, то тут спад теж не за горами. Якийсь час влада ще буде спрямовувати до Криму нові кадри, які займуть готельні номери на час відряджень. Але явище «чиновницького туризму», так само як і туризму біженців з Донбасу, рано чи пізно зійде нанівець. Гробову дошку кримському туризму можна буде забити, за нашими підрахунками, приблизно через 3-4 роки.
Сслідом за туризмом наказала довго жити IT-сфера Криму. Перша хвиля її вмирання припала на період анексії та першої постанексії, коли багато інтернет-фахівців просто вибрали для себе інше місце проживання. Їм було простіше за інших: немає прив'язаного до місця бізнесу, з яким треба щось робити. Змінити довелося тільки місце проживання. Спосіб життя, спосіб і обсяги заробітку залишилися майже незмінними. Друга хвиля відтоку айтішників почалася після того, як різні інтернет-компанії типу Google почали закривати акаунти і всіляко вставляти палиці в колеса кримським фахівцям.
Звернемося до ще однієї сфери – журналістики. Те, що називається реальною журналістикою в усьому світі, в Криму просто зникло. Майже всі журналісти, які працюють професійно і не прогинаються під політичними засновниками, тепер описують кримські події, перебуваючи на українському материку. А це вельми проблематично. А роботу тих, що залишилися на півострові, журналістикою назвати складно. Це, скоріше, пропагандистика. У результаті ми бачимо заголовки в газетах типу «Ми хочемо, щоб ви всі повиздихали, тварюки» і тому подібні.
Пересічним кримчанам не було б до цього справи, якби не одне «але». Журналістика, в найкращому своєму вираженні, покликана стояти на сторожі інтересів суспільства. І коли це суспільство терпить якісь утиски, наприклад, з боку можновладців (а це ой як актуально для Росії), то широке висвітлення проблеми в ЗМІ допомагає домогтися правди. У кого будуть домагатися правди жителі Криму, передбачити складно. Може, у корумпованих силових органів? Або у керівництва півострова? А якщо «бєспрєдєл» твориться його ім'ям або під його незримим заступництвом, що робити тоді?
Доводити, що з часом зникнуть тільки перехідні проблеми, а залишаться інші, не менш істотні, можна довго. І аналізувати, наводячи приклади, можна до нескінченності. Але цікавий у цій ситуації зовсім не перелік проблем, які чекають на кримчан, а те, чому вони не бажають зізнаватися у провалі і, більше того, не зроблять цього ніколи.
Відповідь лежить у галузі науки, а точніше, в тій її частині, яка описує когнітивні спотворення. Вчені поставили серію експериментів, у результаті яких дійшли висновку: людський мозок влаштований таким чином, що постфактум готовий виправдовувати свій вибір навіть у тому випадку, коли він виявився невірним.
Елементарний експеримент, підтверджений теоретичними викладками з галузі влаштування нашого мозку, був таким. Перед людиною викладають дві картки з фотографіями жінок. Пропонується вибрати більш симпатичну. Як тільки вибір зроблений, експериментатор непомітно підміняє картку іншою. На ній зображена вже інша жінка, але з таким же кольором волосся і зачіскою. Але обличчя у неї тієї, другої жінки, яка не була обрана через меншу привабливість. І тут учаснику експерименту пропонують, дивлячись на фото, описати, чому вибір ліг саме на цю особу. Практично ніхто з не помічає, що дівчину підмінили. Замість цього всі починають обґрунтовувати свій вибір. Хто називає красиві очі, кому подобається овал обличчя, кому губи... Варто було тільки прийняти той факт, що це був його вибір, людина не скупилася на компліменти.
Зробивши помилку, ми частенько не хочемо її визнавати і починаємо вигадувати масу пояснень
Вчені вважають, що така особливість мозку дозволяє людині уникнути когнітивного дисонансу, тобто неприємного стану, який ми відчуваємо, коли намагаємося дотримуватися двох протилежних точок зору, теорій тощо. Тому шопоголіки після чергового нападу починають шукати логічне виправдання своїх покупок, хоча його немає. Тому, зробивши помилку, ми частенько не хочемо її визнавати і починаємо вигадувати масу пояснень.
Така властивість нашого мозку потрібна для того, щоб звести стрес, якого в житті і без того багато, до мінімуму. Але вона дає величезний простір для маневру маніпуляторам. Адже подумайте самі, варто лише переконати людей у тому, що це був їхній вибір, і далі їхній мозок зробить усю роботу за вас. Особливо легко це виходить у складних життєвих ситуаціях, де ланцюжок подій і «особи», які ми розглядаємо, складніші й відсунуті один від одного у часі.
Чи не це зараз відбувається з жителями Криму? Частина з них спочатку прагнула до «російського світу» і тепер беззастережно виправдовує все, що він в собі несе. Частина просто виявила байдужість, але вибір все одно був зроблений – вони залишилися в Криму і тепер теж схильні виправдовувати цей вибір. А його можна виправдати тільки в тому випадку, коли разом з ним виправдовуєш і всі обставини, які він спричинив.
Чи є спосіб вирватися з цього замкненого кола вибору-виправдання? Вчені вважають, що є. Для цього людина має набратися мужності й нещадно ставити під сумнів будь-які свої переконання. Тільки навколо нас занадто мало людей, які можуть це зробити.
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції