Олег Панфілов: Як підготувати росіян до правди?

Рубрика «Погляд»

Радянська пропаганда не допускала жодних сумнівів у чесності та щирості керівників «найбільш миролюбної країни у світі». У 30-х роках влада розстрілювала і вимагала від населення підтримки. Населення, звичайно, підтримувало – було страшно від того, що наступним може виявитися хтось із близьких. Щоб не було затягування з відновленням справедливості, створили «трійки» – три людини без слідства і допитів самі вирішували – кого розстріляти. Утім, хто до «трійки» доходив, того розстрілювали без зволікання. Відтоді радянська людина ще більше повірила у «щирість і чесність» керівництва СРСР. Просто не повірити було не можна, це було небезпечно. Нинішня російська влада – нащадки тих, хто 80 років тому створював «трійки» і розстрільні списки. Говорити правду про радянську владу їм не вигідно. Вигідно брехати. Бо якщо народ дізнається правду, то багатьом стане страшно.

Звісно, я не маю ілюзій щодо населення: кілька поколінь людей, вихованих у брехні, не хочуть знати нічого іншого, крім того, що лине з екранів телевізорів суцільним потоком брехні. З іншого боку, їм і не хочеться знати правду, інакше доведеться питати самого себе – чому раніше не цікавився. Мовчати і слухати, мовчати і слухатися – давно сформувався генетичний код більшості росіян, які будуть ще довго чинити спротив правді, і навіть визнавши її, не змінять свого ставлення до «історичної необхідності» і «справедливості». Зручне пояснення було придумане кілька десятиліть тому – «було багато ворогів народу», «країна в кільці», «в згуртованості й солідарності наша сила». Сучасні автори, особливо не замислюючись, додають все нові й нові аргументи – «велика Росія», «пора вставати з колін».

Аргументи, звичайно, непристойні для пояснення того, що накоїла Росія за останні чверть століття. Але мета авторів – не говорити про те, чому Росія була на колінах. А чи була взагалі? Я думаю, що ні на яких колінах Росія і росіяни не стояли. Вони міцно стояли на ногах, ймовірно, іноді похитуючись від алкоголю, але в цілому все, що відбувалося у «великій» (за територією) Росії було нормою, так було завжди. Загарбницькі війни якими були 300 років тому, такими і залишалися – і в 1944 році і в 1992-му. Тоді Росія, вважала себе основою СРСР, що було чистою правдою, була країною закритою і тому особливо не потребувала виправдань щодо колін. Зараз аргумент «коліна» став спробою виправдати історію радянської неадекватності, не пояснюючи, втім, причину хвороби.

Для виправдання захоплення чужої землі був вигаданий термін «збирання». Без узагальнення та уточнення слово «збирання» звучить красиво і обнадійливо – ніби як колись втратили, ось тепер – збираємо. Для виправдання мародерства в Росії ніякого слова не вигадали. Іноді використовують французьке слово «trophée», але трофеями прийнято позначати військове майно, а не майно палаців і вілл, замків і звичайних будинків, яких в результаті численних російських загарбницьких воєн було пограбовано безліч. Ще років 30-40 тому можна було побачити в будинках застарілий килимок з не російським пейзажем або частково побитий сервіз з німецькими вензелями. Тоді ж барахолки були завалені майже всім набором награбованого при звільненні Східної Європи від фашистсько-німецьких загарбників. Досі ніхто не може пояснити цього феномену – німецькі фашисти захоплювали, а радянські – грабували.

Жіночий годинничок, який з'явилися в сільському будинку ветерана війни в подарунок дружині-солдатці, не йде в жодне порівняння зі списком награбованого військовими більш високого рангу. Офіцери могли привезти на вантажівці або «конфіскованому» автомобілі меблі та найкращі сервізи. Вищі офіцери везли ешелонами і караванами. «У ніч з 8 на 9 січня 1948 року був проведений негласний обшук на дачі Жукова, що знаходиться в селищі Рубльово під Москвою. У результаті обшуку виявлено, що дві кімнати дачі перетворені на склад, де зберігається величезна кількість різного роду товарів та цінностей», – писав тов. Сталіну генерал Абакумов.

Далі перелік знайденого: «вовняних тканин, шовку, парчі, панбархату та інших матеріалів – всього понад 4000 метрів; хутр – соболиних, мавпячих, лисячих, котикових, каракульчових, каракулевих – всього 323 шкури; шевро вищої якості – 35 шкір; дорогих килимів і гобеленів великих розмірів, вивезених з Потсдамського та інших палаців і будинків Німеччині, – всього 44 штуки, частина з яких розкладена і розвішана у кімнатах, а решта лежать на складі; особливо звертає на себе увагу великих розмірів килим, розкладений в одній з кімнат дачі; цінних картин класичного живопису великих розмірів в художніх рамках – всього 55 штук, розвішані у кімнатах дачі та частково зберігаються на складі; дорогих сервізів столового і чайної посуду (фарфор з художньою обробкою, кришталь) – 7 великих ящиків; срібних гарнітурів столових і чайних приладів – 2 ящики; акордеонів з багатою художньою обробкою – 8 штук; унікальних мисливських рушниць фірми «Голанд-Голанд» та інших – всього 20 штук. Це майно зберігається в 51 скрині та валізі, а також лежить навалом. Крім того, у всіх кімнатах дачі, на вікнах, етажерках, столиках і тумбочках розставлені у великій кількості бронзові і порцелянові вази і статуетки художньої роботи, а також всякого роду дрібнички іноземного походження».

Генерал Абакумов через шість років був розстріляний за доносом підполковника, але в перші повоєнні роки він зміг трохи відкрити масштаб мародерства в радянських військах. І генерал був не перший, хто помітив ненаситність маршала СРСР. 23 серпня 1946 року перший заступник міністра Збройних Сил СРСР Микола Булганін повідомив тов. Сталіну: «На Ягодинській митниці (поблизу м. Ковеля) затримані 7 вагонів, в яких знаходилися 85 ящиків з меблями. При перевірці документації з'ясувалося, що меблі належить маршалу Жукову...» Про реальні масштаби мародерства з боку маршала невідомо. Здавалося б, що міркувати про моральний бік зовсім не варто, але в записці чекістів була цікава фраза – «Справа дійшла до того, що в спальні Жукова над ліжком висить величезна картина із зображенням двох оголених жінок». За радянськими часами аморальніше просто нікуди.

Поки радянське керівництво докоряло в порушенні моралі маршалу Жукову, 30 березня 1948 року начальник ГУЛАГу МВС СРСР генерал-майор Добринін запропонував своєму керівництву провести гуманну операцію – в порядку «обміну досвідом» вивезти з концтаборів на території Німеччини обладнання та інший інвентар для таборів ГУЛАГу. Тобто, німецькі фашисти покористувалися, тепер радянським знадобиться. Частину таборів радянські вирішили залишити для себе – в Оранненбурзі, Нойбрандербурзі, Баутцені і Торгау. З інших було вирішено вивезти для ГУЛАГу в СРСР – «а) розбірні дерев'яні бараки з Бухенвальда в кількості 31 штуки та 33 барака з Мюльберга; б) повне обладнання кухонь з обох таборів; в) повне обладнання пральні з Бухенвальда; г) все медичне майно та обладнання з обох таборів, а також весь м'який інвентар, наявний у таборах».

Звичайно, ніхто тоді не розповідав радянським громадянам, що рідні ув’язнені ГУЛАГу тепер будуть користуватися усіма «благами» Бухенвальда. У Червоній Армії було Головне трофейне управління, яким командував генерал Вахітов. Тільки за 1945 рік воно відправило в СРСР 74 тисячі вагонів з будівельними матеріалами, 1,2 млн чоловічих і жіночих пальто, 1 млн головних уборів та інше, всім завантажили 400 тисяч залізничних вагонів. Тільки з Німеччини за один рік вивезене обладнання 2885 заводів. З Німеччини до СРСР прибули 96 електростанцій потужністю в 4 млн. кіловат, 340 тисяч верстатів, 3000 парових котлів, 200 тисяч електромоторів та інше. Збройні сили вивезли 202 об'єкти: енергетика – 120, електропромисловість – 101, сільгоспмашинобудування – 85, видавництва – 64, охорона здоров'я – 26 та інше. Серед вивезеного – астрономічна обсерваторія Університету Гумбольдта, фабрика грамплатівок. З берлінського метро вивезли електричне обладнання, ремонтні майстерні, нові вагони, локомотиви, платформи. Запасів для того, щоб можна було розпочати будівництво метро в інших, крім Москви, містах, з'явилося достатньо.

Це лише невелика частина вивезеного. А ще – музеї та сховища, бібліотеки і картинні галереї. У 1945 році під час переговорів у Ялті, Сталін запропонував встановити суму німецьких репарацій в 20 мільярдів доларів і половина цієї суми мало отримати СРСР. У підсумку СРСР вичавив зі Східної Європи (в основному з НДР) за 1945-1960 роки понад 18 мільярдів доларів, тобто, набагато більше, ніж передбачалося. Зі Східної Німеччини було вивезене майже все, а через час НДР стала однією з найбідніших «звільнених» Радянською армією і включених в «соціалістичний табір».

Зараз знайти документи про «репарації», офіційне мародерство не складно, щось вже опубліковане в інтернеті. Проблема в іншому – чи усвідомлюють росіяни, які тепер уже офіційно забрали собі право пишатися перемогою у Другій світовій війні, що крадене, добре – «репароване» не пішло на користь. Що повезене з німецьких заводів обладнання так і не використане для випуску автомобілів кращих ніж німецькі? Що розбиті німецькі сервізи та потерті килими так і залишилися награбованим добром, користі від якого було не більше, ніж від тюремного ватника? Чому Західна Німеччина, яка не піддалася майновій «зачистці», як Східна,стала державою з розвиненою економікою всього за кілька років? А Радянський Союз так і не зміг стати країною з передовою економікою і технологіями.

Приблизно те ж саме можна сказати про окуповані Росією за останні 22 роки території – Абхазію і Південну Осетію, Придністров'я і тепер Крим. Там стали жити краще? Усвідомлення правди – процес складний, а в Росії він пов'язаний ще й з відмовою від величезної кількості міфів, серед яких казка про «велич Росії» – не найважливіша.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції