Як не смішно, в сучасній Росії все ще існує відносно незалежна соціологія, уособлена Левада-Центром, названим так на честь його засновника, знаного російського дослідника, українця з Вінниччини Юрія Левади (1930-2006). У цій державі соціологи спроможні хіба що зафіксувати суспільні настрої, не більше, адже поняття «громадська думка» тут стосується 12-15% населення. А настрої – річ, підпорядкована іншим закономірностям, ніж більш-менш раціональна громадська думка. Тож не дивно, що, як писав півтораста літ тому поет, «Росію розум не збагне…»
Звернімо увагу на два недавніх усеросійських опитування, проведених Левада-Центром, які наочно підтверджують щойно висловлені судження.
«ДНР», «ЛНР» та коханий рубль
65% респондентів вважають, що Росія повинна визнати незалежність так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», 12% вважають, що робити цього не слід, а ще 23% вагаються з відповіддю. Майже стільки ж (63% опитаних) вважає, що проведені 2 листопада в «ЛНР» і «ДНР» «вибори» є легітимними, 17% вважають їх нелегітимними, завагалися з відповіддю 20%. Як слушно зазначає петербурзький публіцист і політик Борис Вишневський, такими є суспільні настрої в країні, «де заводять кримінальну справу за заклики до «федералізації» Кубані або Сибіру (при тому, що слово «федерація» присутня навіть у назві нашої країни, а федералізм є конституційно закріпленим принципом)» і «радісно дивляться по російському ТБ інтерв’ю з «польовими командирами» з Донецька і Луганська (чи давно так іменували ватажків чеченських бойовиків)?». У цьому Вишневський бачить подвійні стандарти влади і небезпечну суспільну хворобу, спричинену тривалою пропагандистською обробкою. Але, мабуть, причина глибша. Вона – у відсутності звички раціонально мислити та робити самостійні висновки щодо тих чи інших речей у щонайменше двох третіх росіян.
Інше опитування – на внутрішню російську тематику, але його результати ще красномовніші. Виявляється, тільки приблизно третина жителів Росії має якісь грошові заощадження, а водночас із цієї третини 80% зберігають свої кошти у рублях. Тих самих, які були приречені на істотне знецінення з моменту, коли на Заході лише заговорили про санкції проти Росії через анексію Криму, тим більше – з моменту, коли ці санкції почалися. Але за півроку майже ніхто з цих добре оплачуваних підданих Путіна не поворушився, щоб перевести свої гроші у більш стабільні валюти, щоб зберегти зароблене. І це при тому, що 63% від загального числа респондентів занепокоєні падінням курсу рубля. Ба більше: тільки 5% тих, у кого є відкладені гроші, перевели їх із рублів в іноземну валюту, щоб убезпечитися від знецінення своїх доходів!
У нормальних країнах ті, хто заробляє більше за інших, зазвичай уміє мислити раціонально і дбати про власні інтереси. Та Росії це не стосується…
Утім, можливе ще одне пояснення: якщо про «ДНР» та «ЛНР» опитувані відповідали правдиво, то про фінансові питання вони відверто брехали. Мовляв, як би чогось не вийшло неприємного, якщо ти відверто скажеш про наявність у тебе валюти «америкосів» чи гейропейців». Краще прихитритися дурником-патріотом, бо ж «надто розумних» у Росії після 1917 року не люблять. Ані влада, ані сусіди, ані «подавляющее большинство» суспільства.
Путінська пропаганда – проти Путіна
Утім, якщо остання гіпотеза вірна, то це ще гірше – і для Росії як країни, і для її жителів, і для Путіна та Ко. Адже в такому разі головним успіхом чинної російської влади стало не просто зміцнення традиційного для більшості росіян невміння та небажання мислити раціонально, а й перетворення більшості населення країни на людей, які намагаються одурити не лише соціологів, не лише владу, а й самих себе. Бо ж нехай не 80% тих, у кого є заощадження, зберігають їх у рублях, – але все одно це мільйони й мільйони росіян, для яких ірраціональність власних дій стала повсякденністю. І це вже не просто настрій, який може змінитися, – це ментальна норма.
Стосується вона не лише «низів», а й «верхів». Скажімо, 41% респондентів вважає, що Україна як держава не має власної історії – і водночас стільки ж упевнені, що Українська держава має не просто власну, а й тривалу історію. Звідки така впевненість? Не читали ж ці росіяни Грушевського чи Липинського… Відповідь очевидна: останніми роками телебачення Росії за вказівкою влади стільки показало стрічок і серіалів про зловмисних та могутніх «мазепинців», «петлюрівців» і «бандерівців», що десятки мільйонів росіян мимохіть увірували в те, що Росія впродовж століть билася-билася з «українськими сепаратистами», а перемогти не змогла, бо ж все одно постав ледь не всесильний «Правий сектор», який заміряється навіть піти маршем на Москву. А хіба може бути армія без держави? Ні. Мазепа був гетьманом, Петлюра – головним отаманом, Бандера створив свій уряд та УПА… От так путінські пропагандисти, ставши бранцями поширюваних ними ж міфів, трансформували ставлення ледь не половини росіян до Української держави.
Схожі настрої спричинила антиукраїнська пропаганда і в плані ставлення росіян до офіційного введення на Донбас армії Росії. 55% опитаних вважає, що перемир’я у Донбасі закінчиться новими військовими діями, а водночас тільки 23% виступають за офіційне введення в регіон російських військ, 58% – проти, 20% – не знають, що сказати. Інакше кажучи, «ДНР» і «ЛНР» треба визнати, але у війну не влазити, бо кляті «укри» – це страшні люди, у них є така зброя, що прицільно влучає у російськомовний люд… Знов-таки, цей настрій сформований путінською пропагандою, і тепер він б’є по Путіну.
Інакше кажучи, ірраціональні настрої десятків мільйонів росіян, які люблять Путіна, але не хочуть за нього вмирати, тримають заощадження у рублях, але з тривогою стежать за його курсом, одного дня можуть вилитися у щось непередбачуване. Передусім – у «російський бунт, безжальний і нещадний», як написав 180 років тому інший великий поет. Що ж, «національний лідер» Росії домігся свого, абсолютна більшість росіян нездатна раціонально мислити – але це піррова перемога.
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції