Я чітко пам'ятаю червоні дерев'яні сходи, якими вбігала до себе додому після школи. У пам'яті закарбувалися і верхні поверхи будівель, і справедливі крики: «Забирайтеся геть з мого даху!» Пам'ятаю перші сходинки, якими не злякалася з’їхати на велосипеді. На своєму першому маленькому «школярі». Пам'ятаю клумби. Вони окреслювали вигадані «межі» нашого поля для гри в лови.
Догралися. Тепер ці «межі» ширші. Жорсткіші. І створені не тобою. Не навмисно, а з серйозними намірами. Сусідньою державою. Окупантом.
Одні мої друзі стали залишати Крим. Інші – мовчати на догоду батькам. Треті – пристосовуватися. Останніх завжди більше, ніж тих, хто має волю і готовий боротися за свої права.
Майдан розбудив гідних. А в Криму прокидатися було нікому? Навіщо ж Україні, країні, яка стає на ноги, це сонне царство на Півдні, а тепер і на Сході країни? Економічно Крим і Донбас були і є дотаційними. Однак перспективними.
У лютому 2014-го десять тисяч кримських татар разом з українцями і росіянами, які їх підтримали, вийшли до Верховної Ради Криму і відстояли свою Україну, здобувши перемогу над сепаратистами. А на наступний день в будівлю парламенту увійшли люди з автоматами
Але все ж ні, неправда – я лукавлю, коли пишу, що Крим – це сонне царство. У лютому 2014-го десять тисяч кримських татар разом з українцями і росіянами, які їх підтримали, вийшли до Верховної Ради Криму і відстояли свою Україну, здобувши перемогу над сепаратистами, які опинилися в меншості. Відстояли! А наступного дня в будівлю парламенту увійшли люди з автоматами. З автоматами! Справа була за військовими, а наказу не було.
Люди з автоматами стояли на кримських дорогах, в масках і з відчуттям повної безкарності. Потім на кримських дорогах їх стало менше. А на сході України – більше. І на Донбасі ці автомати вистрілили. Вистрілили. Ненавмисно. На чиїхось червоних дерев'яних сходах, з чиїхось верхніх поверхів будинків і дахах. І почалися справедливі крики: «Забирайтеся геть з мого даху!»
Намкриш. Віддали Крим, віддамо Донбас... Може, що-небудь ще? Стольного граду до столу не хочете? У журналі «Єралаш»!
Обстоювати свою точку зору складно, боротися за свою країну ще важче. Особливо, коли людина з автоматом диктує тобі, що робити, а в тебе буквально зв'язані руки. Що ж, без Криму? Без Донбасу? Без України?
Таїсія Кутузова, кримська журналістка і блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції