Сімферополь – Ми мало замислюємося про те, що ми постійно перебуваємо в тому життєвому процесі, який і називається Історія. У суспільному та інтелектуальному відношенні ми самі складова частина і дійові особи процесу історичного. Ми живемо в Історії. Геніальні слова відомої пісні про те, що «між минулим і майбутнім є тільки мить...», фіксують історичний процес плину часу і подій навколо нас. Історія тому здається вічно оновлюваною матерією, завжди новою і неповторною. З іншого боку, в підмісячному світі немає нічого нового, історія повторюється, нехай і за спіраллю, але майже однаково. У цьому довелося переконатися ще раз...
«В 4:00 ранку, без оголошення війни...», – ці слова Левітана 22 червня поставили в глухий кут весь радянський народ, який губився у здогадах, чому це Гітлер напав на СРСР, адже раніше так дружили – і арміями, і спецслужбами, і внутрішніми справами, і не тільки парадами і навчаннями, а й на ділі, спільним розділом Польщі, наприклад. Але в цьому і полягав цинічний обман радянських народів сталінським режимом. Насправді все було зовсім інакше, і не несподівано, і з оголошенням війни, і навіть з поясненням її причини – але все це приховали від народу.
Навесні та влітку 1941 року віроломність Гітлера була відкриттям тільки для Сталіна й Молотова. Після закінчення Другої світової війни в СРСР довго не видавали книгу Вінстона Черчилля «Друга світова війна», за яку автор удостоївся Нобелівської премії з літератури. Власне, її і зараз ще не можна вважати виданою – в 1997 році у видавництві «Фенікс» в Ростові-на-Дону з 6 томів англійського оригіналу видані тільки уривки обсягом в одну книгу, можна сказати тільки конспект.
Сер Вінстона Черчилля
З цього захопливого читання, фактично щоденника Черчилля, з документальною достовірністю можна відновити події тих днів, коли Гітлер готувався і напав на СРСР. І зараз цікаво навіть не те, що майже всі світові політики знали навіть точну дату нападу, а Черчилль, що дозволяв собі у спілкуванні з американським президентом пікантно підписуватися як «колишній військовий моряк», ще 15 червня писав Рузвельту, що приблизно через тиждень Гітлер нападе на СРСР. У ніч на 22 червня він спав особливо міцно, тому, що знав: вранці його розбудять і повідомлять, що гітлерівські дивізії напали на СРСР, а німецька авіація бомбить радянські міста. Саме це і повідомив йому вже вранці його секретар Чекерс, який чергував в ту ніч, не зважився розбудити його о 4 годині ранку тому, що розумів – Черчилль і так все це передбачав.
Черчилль всю неділю готував промову і виступив на британському радіо о 9 годині вечора того ж дня. У той час як Сталін заговорив – «Товариші! Громадяни! Брати і сестри! Бійці нашої армії і флоту! До вас звертаюся я, друзі мої!..» – тільки 1 липня («Правда», 3 липня 1941 року).
З усієї офіційної історії «Великої Вітчизняної війни» випливає, що напад Гітлера був «віроломним і без пояснення причин». Але чи могло так бути? Невже Гітлер не постарався всьому світу хоч якось пояснити своє рішення, яке, як всім було зрозуміло, зачіпало долі всього людства? Адже Гітлер навіть в 40-х роках прагнув поставати перед світом респектабельним політиком.
Як Путін іде шляхом Гітлера (Как Путин идет путем Гитлера (інфографіка з сайту: www.slovoidilo.ua)
Ні, звичайно, Гітлер пояснив своє рішення, тільки від нас це приховували. І, виявляється, Адольф Гітлер зробив це так, як робить зараз Володимир Путін, пояснюючи анексію Криму та інтервенцію на Донбасі, саме тим, що винна, мовляв, сама жертва агресії, вона вела себе зовсім не так, як слід було, а тому напад, бомбардування, інтервенція, війна – їй у повчання.
Подробиці 2014 року ми всі знаємо: Володимир Путін про них не раз казав – Україна винна, що вела з Кримом неправильну політику, а тому його жителі вирішили самі «возз'єднатися» з Росією, а на Донбасі йде громадянська війна тому, що, знову ж таки, Україна поводила неправильну внутрішню політику відносно російськомовних громадян.
Подробиці 1941 року, які в точності нагадують виправдання Путіна, ми дізнаємося тільки зараз з книги Черчилля. Останній приводить шифрограму міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа своєму послу в Москві Шуленбургу від 21 червня, в якій міститися інструкції як саме пояснити Молотову рішення Гітлера про початок війни вже після нападу.
Ось як пояснив Гітлер початок війни: СРСР, мовляв, проводить «все більш антинімецьку зовнішню політику»
Черчилль пише (стор. 224–225 згаданого видання): «Але час настав. Ріббентроп, Берлін – Шуленбурґу. 21 червня 1941 року. «1. Після отримання цієї телеграми весь шифрований матеріал, що знаходиться там, підлягає знищенню. Радіостанцію треба привести в стан непридатності. 2. повідомте, будь ласка, негайно ж Молотова, що ви повинні зробити йому термінове повідомлення і тому хотіли б негайно відвідати його. Потім зробіть йому таку заяву: «...Уряд Німеччини повідомляє, що Радянський уряд, всупереч взятим на себе зобов'язанням, 1) не тільки продовжив, але навіть посилив свої підривні дії щодо Німеччини та Європи; 2) проводить все більш антинімецьку зовнішню політику; 3) зосередив всі свої сили в стані готовності на німецькому кордоні. Тим самим Радянський уряд порушив свої договори з Німеччиною і збирається напасти з тилу на Німеччину, яка веде боротьбу за існування. Тому фюрер наказав німецьким збройним силам відбити цю загрозу всіма засобами, наявними в їх розпорядженні». Прошу не вступати в жодне обговорення цієї заяви. Уряд Радянської Росії зобов'язаний убезпечити співробітників посольства». О 4 годині ранку 22 червня Ріббентроп передав російському послу в Берліні офіційний документ про оголошення війни. На світанку Шуленбург з'явився в Кремль до Молотова. Останній мовчки вислухав заяву, зачитану німецьким послом, і потім зауважив: «Це війна. Ваші літаки тільки що бомбардували близько 10 беззахисних сіл. Ви вважаєте, що ми заслужили це?».
Ось як пояснив Гітлер початок війни: СРСР, мовляв, проводить «все більш антинімецьку зовнішню політику». Так і Путін звинувачував Україну в тому, що вона проводить антиросійську політику. Кримський пропутінський «експерт» Олексндр Форманчук говорив про наявність в Україні навіть спеціального «антиросійського» проекту. Звідси зрозуміло й інше виправдання: російська політика антифашистська, в той час як українська політика – нібито «фашистська».
Як відомо, керівництво СРСР в червні 1941 року наказувало радянським військам жодним чином «не провокувати» Гітлера, щоб не викликати його агресію. Це не допомогло. Більше того – провалилася вся політика «умиротворення агресора», тому, що агресор ніколи не прагне до миру, на те він і агресор. Приблизно так в березні 2014 року тимчасове керівництво України намагалося не спровокувати Путіна в Криму. Не допомогло.
Валерій Чалий
Щось схоже сказав днями заступник голови Адміністрації президента Валерій Чалий: «Наше завдання – уникнути повномасштабної війни в центрі Європи. Нанесення такого удару (по російській військовій техніці в Донбасі – авт.) – це розв'язання війни із застосуванням авіації, ви ж розумієте, що далі піде загострення, і тоді це буде вже інша історія».
Руслан Югош
Кримський журналіст Руслан Югош з цього приводу пише: «Виявляється, дати відсіч агресору, який ввійшов на твою територію, – це називається «розв'язати війну»! А сам факт збройного вторгнення розв'язуванням війни вже не вважається? Тільки – спротив такому? Тому треба давати ворогові відкушувати територію за територією, аби не «розв'язати війну», так виходить? Схоже, в адміністрації президента живуть в якомусь викривленому понятійному просторі. І не в курсі, що війна вже розв'язана і щосили йде. Поки вони роблять вигляд, що нічого не відбувається...»
Але і в березні Україна і Європа намагалася заспокоїти Путіна. І зараз, через 8 місяців після ведення ним війни, знову намагаються утихомирити агресора, не усвідомлюючи, що не вийшло в березні, не вийде і зараз. У будь-якому випадку провину за його новий наступ, якщо він відбудеться, Путін покладе на Україну і на ту ж Європу. Ми ніяк не засвоїмо ці дві істини: агресор ніколи не прагне до миру, «умиротворення» тільки допомагає йому успішно вести наступ, агресор завжди провину за розв'язання війни покладає на жертву. Так буде незалежно від поведінки жертви, тому для успішного протистояння агресору жертві завжди потрібна зовсім інша політика, заходи зовсім іншої якості.
Михайло Крилатов, кримський оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції