Україна стоїть на порозі формування нової влади. Зміни на краще у наявності. В парламенті більше не буде Комуністичної партії, політсили під назвою «Партія регіонів», а також націоналістичної «Свободи». Замість них законодавчий орган поповнився свіжими обличчями: громадськими активістами, комбатами, майданівцями і журналістами. Але, незважаючи на все це, мислячих людей відвідує відчуття, ніби вони потрапили в другу серію фільму «Матриця» і бачать на екранах фразу «Перезавантаження системи».
На початку року люди Євромайдану змусили систему завалитися, але сьогодні вона перезапустилася, хоч і з деякими апгрейдами, а нові її програми та файли, тобто люди при посадах і зв'язках, які між ними виникають, неодмінно будуть підкорятися старим законопорядкам. Багато з них, і того більше, є хранителями колишніх устоїв. Доказом чому, наприклад, служить формування коаліції тільки з фракційних, тобто керованих політсилами депутатів. Всупереч усім запевненням, наріжним питанням створення коаліції є поділ посад. Можна назвати й інші приклади, які свідчать про те, що до нової політсистеми нам ще далеко.
А тепер про кримські аспекти цієї історії. Згадаймо лютий 2014. Євромайдан перемагає, на його сцені представляють новий уряд, очолюваний людьми, які ще при Януковичі були готові прийняти пропозиції всістися в омріяні крісла і зайняти посади, забувши про вимоги народу. Але президент втік, вертикаль влади зруйнувалася – і ці політики волею випадку опинилися на вершині.
Тоді кримчани, які ототожнюють країну з її владою і ненавидять цю владу, почали ненавидіти і постмайданівську Україну. На відміну від патріотів, вони не розуміли і не розуміють, що Україна не дорівнює Тимошенко, Яценюку і Турчинову, які ще за помаранчевої влади себе скомпрометували і є, м'яко скажемо, особистостями неоднозначними. Тому коли кримчани побачили, що після революції до влади прийшли саме такі особистості, вони раптом захотіли опинитися в іншій країні. Я чудово пам'ятаю, як мої родичі і знайомі розчаровано вигукнули після того, як Яценюк вивів на сцену Майдану нових міністрів: «Ну і кого поставив ваш Майдан у владу? Турчинова? Денисову, яка скомпрометувала себе ще в Криму і раптом тепер знову міністр? Хто став при владі? Це ж катастрофа!»
Тоді ж багатьом кримчанам стало зрозуміло, що влада самоперезавантажилася, і ні про які реформи з такими персонажами не може йти мова. Уже через кілька днів на півострові сталося те, що сталося: з'явилися «зелені чоловічки», і Крим став дрейфувати в бік Росії, зокрема, завдяки тим особистостям, які стали головувати в Києві. Їх прозвали імпортним словом «хунта». По-перше, завдяки їх негативному реноме, по-друге, тому, що вони відверто «злили» Крим Росії.
«Це ж ваш Майдан їх призначив», – нарікали кримчани в розмовах з українськими патріотами, які намагалися пояснити, що цих людей Майдан взагалі освистав і у владу не обирав. Але сперечатися було складно, адже результат очевидний: за чи проти народ, але саме ці люди прийшли до влади.
Різниця між кримчанами, які обрали тоді Росію, і патріотами України, полягає в тому, що другі розуміють: представники «нової» влади – тимчасові виконавці, покликані стати біля керма, поки не готові до цього по-справжньому орієнтовані на європейські цінності кадри.
Повернення Криму має стати логічним завершенням тієї ситуації, яка сьогодні розвивається у двох сусідніх ворогуючих країнах. І очолити це повернення повинні будуть абсолютно нові політики, які живуть в іншій системі ціннісних координат
Фактично, те ж саме відбувається і сьогодні. До влади повертається дуже багато старих облич, які не вміють працювати так, як того вимагає суспільство. І дуже скоро вони себе знову скомпрометують. Тому аналітики прогнозують третій Майдан, який скине сьогоднішню владу, після чого вже можна буде говорити про відродження країни. Політологи дають цій Верховній Раді, а, відповідно, й уряду, від півроку до двох років.
Після закінчення цього терміну в Україні до влади мають прийти молоді реформатори, орієнтовані на Європу, і провести необхідні зміни, прийняти по-справжньому корисні закони, забезпечити їх належне виконання і вивести Україну на рівень економічної та соціальної стійкості. І вже після цього можна буде готувати про можливість повернути Крим.
Щоб повернутися, Крим має дозріти до цього самостійно. Якщо навіть припустити, що півострів може бути повернутий силою, то не зрозуміло, навіщо такий результат самій Україні. Реванш? Українське суспільство вже переросло ментальність реваншизму, яка так властива путінській Росії. Тим більше, що в такому випадку кримчани будуть ненавидіти своїх «визволителів», а українці уподібняться росіянам, які все беруть силою. Геополітична цінність Криму? Вона не така висока, як може здатися непосвяченому. Тому аргументів на користь силового сценарію практично немає.
Крим має захотіти повернутися. Кримчани мають побачити, що в Україні краще. Що Україна змінюється. Що в ній панують не корупціонери і шахраї, а прогресивні політики і держслужбовці. Якщо кримчани не відчують досаду від свого прорахунку щодо українського майбутнього, якщо не відчують якусь обділеність внаслідок роз'єднання, нічого не вийде. У них має бути те відчуття, яке буває у дівчини, яка розлучилася з без п'яти хвилин мільйонером, але не знає про це, а потім побачила його в глянцевому журналі в списку завидних женихів.
Коли це може статися? Прогнози озвучуються різні: від 5 до 10 років. Хоча прискорити процес може ситуація в Росії, яка стрімко погіршується, до неї Крим тепер де-факто належить. Але до того, як Україна сама стане бажаною для більшості кримчан, ми зможемо говорити лише про нові потоки переселенців. Не більше того. А повернення території має стати логічним завершенням тієї ситуації, яка сьогодні розвивається в двох сусідніх ворогуючих країнах. І це повернення мають очолити абсолютно нові політики, які живуть в іншій системі ціннісних координат.
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції