Багато дітей, ще не розуміючи призначення своїх очей, закривають їх долоньками і запитують – «ти мене бачиш?», при цьому абсолютно впевнені в тому, що якщо самим заплющити власні очі, то стаєш невидимкою. Це трапляється в тому віці, коли дитина вже може користуватися горщиком, знає 30-40 слів, але як і раніше впевнена, материнські груди – назавжди, вічне джерело їжі. Можна щось зламати, розмалювати свіжопофарбовану стіну фломастером або скинути з балкона кришталеву вазу. У разі, якщо відвідування двору або дитячого садочка інтенсивне, то підхоплений від дворового хулігана мат розцінюватиметься батьками як невинне вимовляння звуків.
Пізнаєте радянський (пострадянський) народ? Ще ні? Підемо далі. Батьки для малюка – незаперечний авторитет. Може купити морозиво, може по попі шльопнути. І летить в телевізор тарілка – теж не завжди проступок, все залежить від батьків, покарати чи ні. Молода вчителька історії з Підмосков'я розповіла мені, звідки в Росії беруться фашисти. Не зі школи або з двору, за її спостереженнями – з дому, від батьків. Там дитина чує про «чернож..х», які понаїхали, там батьки обговорюють «масонські змови» і від чого так погано жити.
За давньою російською традицією «погано жити» – вічний стан, залежний від когось. Як у пісні Володимира Висоцького, яку злі люди розширили до інших образів ворогів, які заважають жити: «Если водки в кране нет – виноват таджик-сосед. Если в кране нет стрелы, значит, пропили хохлы! Если нету простокваши, значит, выпили чуваши! Если вдруг пропал кумыс – в кухне ночевал кыргыз! Нету коньяка в стакане – значит, выпили армяне!»
Коли дитина сама не знаходить відповіді, вона звертається до дорослого за поясненнями. У дорослих росіян та ж традиція – звертатися до вождя
Коли дитина сама не знаходить відповіді, вона звертається до дорослого за поясненнями. У дорослих росіян та ж традиція – звертатися до вождя: «А скажи нам, Володимире Володимировичу, чому в Росії немає автомобілебудування і чому не роблять літаки?» І він пояснює – кругом вороги, які зв'язали по руках і ногах росіян, дихати їм не дають, працювати заважають. Коли над росіянами сміються, вони гуртуються, вважаючи, що згуртованість навколо вождя допоможе сконструювати конкурентноздатний автомобіль або, нарешті, запустити «Булаву».
У росіян немає ніякої національної ідеї й ніколи її не було. Навіть коли 74 року всі ходили колонами і кричали на святкових демонстраціях «Слава КПРС», вони цю КПРС не те щоб не любили, вони ставилися до неї, як до чергового колективного вождя. Ленін наказував розстрілювати священиків – розстрілювали. Сталін закликав гнобити інтелігенцію – гнобили. Хрущов захотів саджати кукурудзу – садили. Брежнєв говорив «економіка має бути економною» – ніхто не сміявся. Путін цю традицію добре знає. Знає і про вічну любов до вождів, з чого, власне, і почав президентську кар'єру. Тепер він особисто вказує росіянам – кого любити, а кого не милувати. І виходить: українці і грузини тепер найбільш ненависні в світі, хоча ще недавно всі захоплювалися «Міміно» і співали «Реве та стогне Дніпр широкий».
Розмовляти з росіянином складно, практично неможливо. Його багато років переконували в тому, що він – найбільш читаючий і найобізнаніший у світі. Мабуть, з цієї причини, статистичний росіянин вважає, що весь світ має його обслуговувати – шити джинси, в'ялити сервелат, конструювати «боїнги» і створювати «феррарі». Звичайно, не всім це дістається, хтось задовольняється старими «жигулями» або в крайньому випадку «докторською» Мікоянівського м'ясокомбінату, але впевненість у тому, що «Росія – велика країна» не заперечується росіянами. Так сказав по телебаченню сам черговий вождь.
Ще росіяни люблять карту світу. Останнім часом вони впевнені, що Аляска їхня, і Каліфорнія – теж, а ті, хто знає, що Голлівуд теж в Каліфорнії, можуть повідомити, що і американське кіно народилося в Росії, а потім переїхало з «Мосфільму» в Лос-Анджелес. Я такого ще не чув, але вже морально готовий це почути. Але вже читав, що можна під шумок зараз захопити Порт-Артур (Люйшунь) і Дальній (Далянь). Дивно, що не пишуть про Харбін (Хаєрбінь), але ще не пізно. Можна всістися у глобуса, крутити і пальцем тикати – куди ступала нога «руської людини». Міклухо-Маклай, наприклад, ступав на північно-східний берег Нової Зеландії. Вважається, що Антарктида відкрита Фаддеєм Беллінсгаузеном і Михайлом Лазаревим, хоча ногою вони туди не ступали, першими зробили крок американці чи норвежці, але побачили ж росіяни. А що побачили росіяни, то все – пиши пропало, тобто, все – «їхнє».
Якщо «Аерофлот» літав до Сімферополя, то Крим – точно російський
Росіяни – дуже тонкі поціновувачі словесності. Вони точно знають, що квиток, вокзал та аеропорт – російські слова. А якщо «Аерофлот» літав до Сімферополя, то Крим – точно російський. З точки зору російської лінгвістики, якщо російська людина змогла вимовити якесь слово, воно автоматично стає російським. Або подивився, наприклад, Петро Перший на свого арапа Канібала і сказав, що той буде з того моменту росіянином і будуть його звати Абрамом. У 1705 році ще не було РНЕ і тому ефіоп (або камерунець, за іншою версією) став прадідусем великого російського поета Олександра Пушкіна. Прабабусею була шведка Христина Шеберг, але це вже нікого не стосується.
Позначення «русский» до національності не має ніякого відношення. Бо якби нинішні «русские» стали б з'ясовувати походження своїх прізвищ, то, швидше за все, відсотків 40 знову стали б татарами, 30 відсотків – українцями, інші – німцями, поляками, французами, шотландцями. Я б, наприклад, знову став греком. А прізвище – це теж посада, дана Сенатом Російської імперії в 1888 році.
З такою красивою і різноманітною історією – в самий раз будувати толерантну державу, як це зробили американці майже 250 років тому. Як і США, Росія – штучна країна, яка починалася з Московського князівства в 16 столітті, що мало площу близько 3 мільйонів квадратних кілометрів, а потім, в результаті загарбницьких воєн збільшилася в 6 разів. І народів з захоплених територій додалося, та природних копалин для розвитку. Відмінність від американців лише в тому, що люди різного етнічного походження, або як люблять говорити в Росії – національностей, приїжджали на американський континент бути вільними. У Росії народи захоплювали, щоб робити невільними.
Ненависть раба до рабовласників, як відомо, дивна – тиха ненависть, яка часто виражається в неосяжній любові до образу, вчинків, слів і наказів. Як в Радянському Союзі, знали, що Сталін – тиран і вбивця, але після смерті ридали і вмирали в тисняві на похоронах. Як зараз – не проблема дізнатися, скільки людей загинули в обох чеченських війнах, або просто підрахувати кількість жертв у всіх катастрофах і вибухах за останні 14 років – їх десятки тисяч. Але кожен росіянин давно, ще з радянських часів знає, що плакат «Лише б не було війни» адресований тільки тій частині населення, яка не воює. А інша частина воювала в численних радянських, а тепер і російських війнах.
Формула російської закритості дуже проста – неграмотність і небажання знати про світ, помножені на пропаговану винятковість і вседозволеність
Формула російської закритості дуже проста – неграмотність і небажання знати про світ, помножені на пропаговану винятковість і вседозволеність. Можна додати «православ'я», яке я навмисно ставлю в лапки, оскільки РПЦ, як правило, закликає не до любові та співчуття, а до вбивств і помсти, завоювання знову «російських земель». РПЦ щодо Грузії не забуває стверджувати, що вони «єдиновірні», але жоден священик-одновірець не приїхав і не встав на шляху російських танків і не закликав до смирення. Більше того, ієрархи РПЦ всіляко хвалять сепаратистів, потураючи їм. В Абхазії перебудовують древні грузинські храми, перетворюючи їх в «a la russe» – з цибулинками і позолотою. Наступний «об'єкт» уваги РПЦ – Україна. Здається, вже всі забули про Христа, про православ'я, цінності й заповіти. Таке відчуття, що у РПЦ свій «Ісус», якого вона використовує в політичних цілях. Як Леніна, про якого турбується Путін, не забуваючи доторкнутися чолом до тих святинь, які вождь світового пролетаріату наказував знищувати.
Росіяни, як ті діти, заплющують очі і думають, що із заплющеними очима світ виглядатиме інакше. Світ звичайно – інший, тільки там не можуть зрозуміти, чому вже майже сто років на одній шостій суші 142 мільйони людей стоять із заплющеними очима. Тим небагатьом, хто не хоче їх заплющуватии, закривають насильно – забороняючи вільне телебачення, газети, інтернет. Є стара відмовка, написана Федором Тютчевим – «умом Россию не понять». Але вона стосується не тих, хто дивиться на Росію з боку, а тих, хто живе всередині. Тому що із заплющеними очима ні побачити, ні зрозуміти світ неможливо.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000–2010)
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції