Можливо, у якогось стороннього спостерігача, не знайомого з норовом російського політичного життя, ставлення Кремля до Меджлісу кримськотатарського народу викличе подив. У Криму, російський статус якого не визнаний жодною державою світу, Кремль мав би демонструвати шанобливе ставлення до національних меншин, щоб не провокувати чергову кризу і не накликати на себе нову критику.
Кримські татари, які були депортовані зі своєї історичної батьківщини Сталіним і почали повертатися додому тільки наприкінці існування СРСР, завжди викликали підвищений інтерес у міжнародних правозахисних організацій, у них мільйони співвітчизників у сусідній Туреччині. І найголовніше – вони не уявляють демографічної загрози, не можуть – навіть за тотального неприйняття анексії – вплинути на думку більшості кримського населення – якщо, звичайно, допустити що ця більшість і справді підтримує Москву.
З першого дня кримської авантюри Кремль поводиться відносно кримських татар нерозважливо, навіть не замислюючись про те, як виглядає це знущання над маленьким народом в дзеркалі історії та сучасності
Але з першого дня кримської авантюри Кремль поводиться відносно кримських татар нерозважливо, навіть не замислюючись про те, як виглядає це знущання над маленьким народом в дзеркалі історії та сучасності. Поки статус Криму ще не був визначений, Володимир Путін ще намагався зобразити монаршу лагідність і навіть влаштував собі телефонну розмову з Мустафою Джемілєвим. Але після ухвалення остаточного рішення про анексію Криму вже ніхто нічого не соромився. Джемілєву й іншому харизматичному лідерові кримських татар, Рефату Чубарову, заборонили в'їзд до Криму, Меджліс виселили із займаного ним приміщення в центрі Сімферополя.
І ось вже з вуст одіозної Наталії Поклонської, призначеної новою владою прокурором Криму, прозвучало те саме, сталіно-беріївське слівце «депортація». Формально воно стосується всіх тих, хто поважає міжнародне право і не згоден з анексією. Але всі прекрасно розуміють, про що йдеться.
Це приблизно так само, як сталося в 1933 році, коли нацисти прийшли до влади в Німеччині: антисеміти, які ненавиділи євреїв, але боялися бити вітрини через страх перед державною машиною, миттєво повилазили з усіх щілин
Можна, звичайно, сказати, що справа не в російському підході, а в тому, що Крим чи не першим із суб'єктів федерації став «новою Росією» – тобто Росією шовіністичною. Республікою керує відвертий шовініст, пропагандист людиноненависницьких поглядів, який не міг домогтися навіть 4 відсотків підтримки на відносно вільних виборах в українському Криму і заручився голосами більшості виборців тільки зараз, після окупації. Більшість прихильників анексії – теж насамперед шовіністи за поглядами. Вони ненавиділи кримських татар завжди – а зараз з'явилася можливість звести рахунки. Це приблизно так само, як сталося в 1933 році, коли нацисти прийшли до влади в Німеччині: антисеміти, які ненавиділи євреїв, але боялися бити вітрини через страх перед державною машиною, миттєво повилазили з усіх щілин.
Прагнення знищити Меджліс – унікальне представництво, у виборах членів якого бере участь практично весь народ – в логіці всієї попередньої політики саморуйнування сучасної Росії
Але я б не спрощував ситуацію. Те, що відбувається в Криму, виходить з логіки всього російського державного розвитку, зі ставлення Москви до національних організацій, який намітився ще на початку 90-х. У серпні 1991 року саме національні організації народів Росії підтримали Єльцина в протистоянні з путчистами, а от керівники російських республік зробили ставку на товариша Янаєва з подільниками. Але після перемоги Єльцин уклав союз зі старою партійною номенклатурою – майбутнім ядром «Всієї Росії», а значить, і «Єдиної Росії». Ці люди, за великим рахунком, правлять країною донині, і вони були вигідні новій владі, бо по суті своїй є... ні, не Іванами, які не пам'ятають свого роду – Івани якраз в цьому розкладі свій рід пам'ятають – а численними Мінтемирами, Муртазами, Шериг-оолами, Рамзанами, Ремзі та іншими, які роду свого не пам'ятають. А ось національні організації, які могли б стати опорою демократичної Росії на шляху її справжньої федералізації і перетворення на союз народів, – були маргіналізовані, оголошені націоналістами, маргіналами, ледь чи не ворогами держави.
До чого це все призвело, ми вже знаємо – до чеченських воєн, тріумфу шовінізму, краху реформаторських намірів, анексії Криму та війни з Україною. І в цій ситуації прагнення знищити Меджліс – унікальне представництво, у виборах членів якого бере участь практично весь народ – в логіці всієї попередньої політики саморуйнування сучасної Росії.
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції