Трюк із референдумом, який нібито підтверджує бажання широких народних мас Криму злитися з Росією, звичайно, грубий і нахабний, але все-таки він працює. Не всім вистачає інформації, особливо за межами України, щоб побачити той цинізм, з яким Путін виправдовує окупацію, і появи такого простого пояснення, мовляв, «це воля кримчан», багатьом цілком вистачило. Але все-таки різниця між українським і кримським світоглядами та політичними уподобаннями завжди існувала, і тому легкість, з якою більшість кримчан, за винятком кримських татар, прийняли своє нове становище, ні в кого не викликала подиву. Це питання варто було б висвітлити детальніше: чому масова громадянська зрада змогла відбутися? І чи була вона такою вже масовою?
За даними різних джерел, у березневому «референдумі» насправді взяли участь близько 30% кримчан, тобто, визнавши, що кримські татари цей захід ігнорували, близько 45% «слов'янського» населення. Що ж, це чимало. Цього цілком достатньо для відчуття «перемоги більшості», тим більше, що противники злиття з Росією після цієї події намагалися не виказувати своїх поглядів. Чому ж все таки так багато – майже половина? І як раніше жили вони в Україні, мабуть, їм було дуже важко миритися з цією країною? І так, і ні, крім того, референдум відбувався у стані громадського, а часто й індивідуального стресу, коли, як відомо, реакції психіки можуть бути невиправдано ірраціональні. Застарілі образи актуалізуються, а страхи долають усі бар'єри раціонального. І страхів, і образ, й ілюзій у кримчан вистачало, крім того, уже понад 20 років їм було жахливо самотньо – такі собі радянські піонери, які не встигли подорослішати, але вже почали старіти.
Діти імперії
Соціальний субстрат кримчан – це поліетнічні радянські переселенці, які заселяли знелюднілий післявоєнний і постдепортаційний Крим. Розмаїття і мальовничість довоєнного Криму, такого собі квітника культур, досі мучить інтелігенцію, але час назад не повернеш, кримчаків не воскресиш, понтійських греків штучно не згенеруєш, а кримських німців по-справжньому кримськими вже не зробиш.
Сучасні кримчани переважно – це в кращому разі ті, хто народився тут, але частіше – це їхні батьки, які прибули до Криму вже в зрілому віці. Крим для них завжди був і залишиться місцем новим, це люди радянські, відчуття землі і відчуття відповідальності за неї у них знижене. У цьому разюча відмінність кримчан або, скажімо, луганчан, від більшої частини інших українців, які найчастіше глибоко культурно й родинно вкорінені.
Історія України для більшості українців – це історія їхніх родин, їхніх міст і сіл. Для кримчанина «історія особистого минулого» обривається в мить приїзду до Криму, вглиб уже нічого не розгледиш, Крим – це те, що вони застали після прибуття
Історія України для більшості українців – це історія їхніх родин, їхніх міст і сіл. Для кримчанина «історія особистого минулого» обривається в мить приїзду до Криму, вглиб уже нічого не розгледиш, Крим – це те, що вони застали після прибуття. Ба більше, своїм приїздом кримчанин зобов'язаний дозволу Імперії, й більше того, Імперія дозволила йому осісти в привілейованій провінції.
Страх
Після розпаду Радянського Союзу все стало набагато гірше. Втрата звичних зв'язків і порядків на радянську людину діяла значно сильніше, ніж на інших, менш залежних від держави людей. У неї немає навіть національної ностальгії й національних надій. 90-ті стали для кримчан часом хаосу і злиднів, жодні свободи не могли цього компенсувати, тим більше, що особливу потребу в них мало хто відчував. Особливо, коли грошей майже немає, а на вулицях стріляють бандити один в одного і у випадкових перехожих. Хотіли хоч якоїсь стабільності, дуже вже налякала нестабільність.
Чужий проект
Помаранчева революція була малозрозуміла кримським «слов'янам». А коли вона швидко зійшла нанівець, історична дієздатність української нації стала викликати великі питання або відверті глузування.
Кримчани, які з боку або наче з галерки спостерігали за невдалими спробами країни стати хоч трохи більш європейською, все більше переконувалися: ні, з ними каші не звариш. Вибір, який українці постійно ставили перед собою – чи можна жити у наскрізь прогнилій державі – для кримчан був далекий: держава, упевнені вони, це дійсність, з якою боротися безглуздо.
Демократії не буває
Обирати депутатів, довго сортувати кандидатів, тверезо оцінювати міру брехливості кожного з них кримчани швидко втомилися. Докладати зусиль до створення нових політсил не могли – вони приймали або, частіше, не приймали вже запропоновані їм варіанти. Своєї еліти створити не вдалося, людський матеріал був надто вже низькоякісний – побічно через невкоріненість, слабку пам'ять, відсутність будь-яких, крім радянських, цінностей.
Кримська еліта не відбулася через те, що надто вже багато уваги до Криму привернули через бажання багатьох збудувати там дачку, особняк, палац. Кримчанам дали зрозуміти – владу над вами ми беремо без вас, чинити опір небезпечно. Кримчани засвоїли.
А ще кримська еліта не відбулася через те, що надто вже багато уваги до Криму привернули через бажання багатьох збудувати там дачку, особняк, палац. Сімеїзька міськрада не зобов’язана представляти інтереси сімеїзців – надто вже дорогоцінною землею вона розпоряджається. Сімеїзці з цим змирилися. Кримчанам дали зрозуміти – владу над вами ми беремо без вас, чинити опір небезпечно. Кримчани засвоїли.
Ілюзії
До всього цього поблизу була Росія – історична батьківщина у всіх сенсах. І там все було чудово – стабільність, Путін, не тягнуть в незрозумілу і лицемірну Європу. Російські туристи – багаті, зневажливі.
Кримчани відчувають себе якимись другосортними росіянами. Не взяли на свято національних досягнень. Винна в цьому Україна. Телекартинка – через яку і створювався образ путінської Росії, – звичайно ж, зовсім не обманює.
Жах
Сунутися під кулі з дерев'яними щитами тільки заради того, щоб змістити Януковича – це для кримчан було занадто, це прояв поведінки, глибоко чужої кримчанам
Майдан 2014-го викликав у кримчан, у всякому разі тих, хто потім пішов на референдум, максимальний прояв згаданих вище соціально-політичних феноменів свідомості. Він, цей Майдан, анархічний і не поважає владу, він безстрашний, і тому вдвічі небезпечніший, він антипутінський, він викличе нестабільність. Дурну і брехливу демократію замінить диктатура українського націоналізму.
Сунутися під кулі з дерев'яними щитами тільки заради того, щоб змістити Януковича – це для кримчан було занадто, це прояв поведінки, глибоко чужої кримчанам. І тому Майдан був страшним. І тому зелених чоловічків з такою симпатією зустріли багато людей – тоді як більшість у 70% або скрипіли зубами від безсилої люті, або, за кримською звичкою, чекали рішення, яке ухвалять у столицях.
Андрій Кирилов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції