Працюєш на благо України – це патріотизм

Львів – Галичину вже понад століття називають українським П’ємонтом. Тут відроджувалась українська держава, тут бережуть українську мову, культуру, традиції. Сотні тисяч галичан віддали життя за любов до України, лише тому, що були патріотами своєї держави, відсиділи десятиліття у тюрмах і на засланні. Що для львів’ян є розуміння справжнього патріотизму?

Площу перед пам’ятником Тараса Шевченка у Львові називають серцем патріотизму. У радянський час тут була квітникова клумба, потім львів’яни встановили камінь з написом, що тут буде пам’ятник Кобзареві. Наприкінці 80-х біля клумби збирались різні середовища, які обговорювали ситуацію у країні, відтак народився термін – «львівська клумба». На площі проводились перші демократичні мітинги, у 1990 народжувалась ідея Революції на граніті, сюди приходили львів’яни під час Помаранчевого майдану і звідси розпочинався Євромайдан, коли у ніч на 22 листопада зібрались близько ста студентів.

Учасник Революції на граніті Андрій Рожнятовський вважає, що це харизматичне місце відродження України.

«Символічно, що тут говорили про відродження України, неподалік стояв пам’ятник Леніну. Але ми хотіли пам’ятник Шевченку – є, хотіли відродження України – є. Справжній патріот мовчки робить те, що вміє, на благо держави і взамін нічого не вимагає», – каже Андрій Рожнятовський.

Наприкінці 80-х українські патріоти збирались у Львові у кількох місцях у центральній частині. 22 травня 1989 року відбувався велелюдний мітинг під синьо-жовтими прапорами біля міської Ратуші. По один бік стояли представники національно-демократичного табору, по інший – комуністичного, пригадує львів’янин Ігор Гаврилів. «1989 рік був переломний, у 1990 був ланцюг Злуки, коли було зрозуміло, що Радянський Союз доживає своє. На цьому травневому мітингу комуністи закликали мистецьку інтелігенцію залишатись із ними, а В’ячеслав Чорновіл кликав до себе. Пригадую, що львівські письменники перейшли на бік Чорновола», – говорить очевидець подій.

За патріотизм – в’язниця і заслання

Відродженню української держави передувала велика жертовність українських патріотів. За свої переконання, любов до рідного краю Ганна Іваницька у 1945 році потрапила в тюрму на Лонцького, найсуворішу в Галичині. Жінка відмовилась свідчити, тому енкаведисти запроторили її до психлікарні з припискою «симулянтство», де на тоді 20-літній дівчині випробували численні ліки. Ганна Іваницька за свій патріотизм заплатила дорогою ціною – майже 10 років за ґратами.

«Якби мені треба було ще раз усе пережити, щоб побачити вільну Україну, я б це пережила. Патріотизм виявляється у всіх поступках, як себе поводиш, у мові, одязі, культурі спілкування, де б не був – завжди представляєш націю, свої звичаї, обереги, слово, пісню», – каже колись репресована львів’янка.

Ганна Іваницька, як і багато її ровесників, тобто покоління 40-х, виросло на постаті Степана Бандери. Саме з іменем провідника ОУН у багатьох донині асоціюється патріотизм. У радянські часи «бандерівцями» називали усіх, хто жив у західних областях, оскільки саме там аж до кінця 50-х йшла партизанська боротьба з НКВС. Тепер площа у Львові, де стоїть пам’ятник Степану Бандері, – є радше місцем для демонстрації вишиванок і виступів політиків. Та й «бандерівцями» тепер називають усіх, хто проти сепаратизму й за єдину Україну.

«Останні події показали, що суспільство єдине у цінностях, що є підставовим моментом для творення нації. Зараз немає як такого галицького патріотизму, а є загальноукраїнський. Особливо ті події, які відбуваються на Сході, пробуджують патріотизм державний, принаймні місцевий у тій же ж Луганській і Донецькій областях», – наголошує історик Василь Стефанів.

Справжніми патріотами львів’яни називають Небесну Сотню, але гідного місця для небесних воїнів поки що у Львові не знайшлось. І для сотні портретів залишається лише стовп при вході у мерію Львова.