Виступаючи днями в Держдумі головна правозахисниця Російської Федерації Елла Памфілова сказала, що в приєднаному Криму таки є певні проблеми. Це, за її словами, різке зростання цін на медикаменти і продовольство, загроза масового безробіття і затримки з зарплатою «у працівників бюджетної сфери». Як бачимо, все це явища зі списку прав людини, так би мовити, «другого ряду» – пов'язані з соціально-економічним становищем громадян; проблеми з розряду «першого» – права на життя і свободу, переслідування за політичними, етнічними або релігійними ознаками, а також державне заохочення злочинців Памфіловою не розглядаються – все, напевно, добре.
Государева правозахисниця посварила чиновників-управлінців, мовляв,
недопрацьовують, а чиновників з жандармських і поліцейських відомств не
згадала. Такий офіційний правозахист в Росії: дорогі ліки для бабусі – порушення прав, а викрадення її онука – ні. Памфілова перейнялася навіть довгими чергами до вцілілих відділень банків, а того, що ФСБ і «самооборона» за допомогою стукачів відловлюють журналістів і протестантських пасторів вона, видно, навіть не припускає.
Який-небудь депутат Держдуми має залишитися задоволений: Крим наш, проблеми у населення цілком поправні, а при таких правозахисниках, як Памфілова, яка ні на що не закриває очі, кримське населення буде під надійним захистом. У Радянському Союзі таке називалося «критикою і самокритикою»: окремі недоліки визнані, робота над їх викоріненням триває. Похмурий цинізм з усіма ознаками радянського стилю давно і монопольно устоявся в Росії і став
мейнстрімом політичної свідомості, але для кримчан він ще новинка. Однак вони мають швидше перелаштуватися – справа в тому, що на них зараз буде
ставиться експеримент з метою воскресіння радянської людини – по-російськи твердо і рішуче, але на основі марксистської теорії.
Те, що робить окупаційна влада, раніше називалося «ліквідацією економічної бази у класового ворога» – зараз, втім, акцент частіше роблять на культурних і національних відмінностях, але суть залишається тією ж: системне відбирання у противника засобів до існування.
Дивлячись з позицій іншої економічної теорії, те, що відбувається в Криму, можна позначити по-іншому: ліквідація корупційної умовно-ринкової економіки та створення на її руїнах стійкого дотаційного регіону – «сталого» в тому сенсі, що годувати цей регіон потрібно буде нескінченно довго. Крім того, його «стійкість» забезпечуватимуть поліцейськими силами. Все разом має виглядати як величезний будинок престарілих з елементами казарменого режиму.
У минулі роки в Криму рентабельними були хімічна промисловість Армянська та Красноперекопська, сільське господарство і все, що забезпечувало інфраструктуру 6-ти мільйонів туристів. Туристичний сезон буде провалений, труднощі із залізничними коліями скоротять прибутковість заводів Північного Криму, а сільське господарство без води в Криму неможливе.
Сімферополь, суть якого була в кадровому забезпеченні та адмініструванні економічної інфраструктури, раніше за інших відчув зміни – саме сімферопольці усвідомлюють кримську економіку як систему, і система ця валиться. Ще, може бути ялтинці: відсутність туристів в літню спеку їх турбує інстинктивно, як степових тварин суховій – і у тих, і у інших народжується передчуття голодування; ялтинці відчувають, що воно наступить приблизно у вересні.
Туристи, які заполоняли Крим і залишали тут свої гроші, тягнули на собі не тільки прибуток ресторанчиків і зарплати покоївкам готелів, а й створювали відчуття відмінних економічних перспектив: спекулятивне за своєю суттю будівництво на Південному березі забезпечувало сотні тисяч людей від вантажника на металобазі в Джанкої до власників юридичних контор: потрібно було не тільки зводити багатоповерхові апартаменти, а й продавати їх, і юридично оформлювати. Кожен другий сімферопольський марчендайзер займав своє місце тільки для того, щоб забезпечити милом постояльців алуштинського санаторію. І вантажники, і секретарки, і рекламні дизайнери можуть і не бачити
себе в руйнівних процесах, але вони є їх неминучими жертвами. Для отримання економічних благ, вчив Маркс, потрібно бути включеним в їх виробництво, але умов для такого виробництва в Криму не стало.
Характерно ще ось що: численна когорта кримських «вирішувальників», помічників депутатів, суддів і юристів – усіх тих, хто забезпечував корупційні оборудки із кримською землею та нерухомістю, – теж потрапляють під удар: у Криму нічого купувати не будуть, а головне, в таких угодах вже обійдуться без кримських. Ділова активність у Криму стоїть зараз ще й тому, що ніхто не знає, куди, кому, а, головне, за яких умов потрібно заносити хабарі. Бояться нової і суворої російської мітли.
Середній клас в Криму перестав бути власне таким. Найближчим часом це будуть сотні тисяч безробітних і люмпенізованих «колишніх фахівців». Якщо зараз їх проблема у виборі продуктів між неякісними російськими та хорошими українськими, то незабаром – між найдешевшими з можливих. І тоді основним, надійним і міцним прибутком стануть пенсії старих та інвалідів. Україну накриє друга масова хвиля кримських біженців – економічних, – і якщо їм ще буде дозволено з Криму втекти.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», можуть не відображати точку зору редакції
Государева правозахисниця посварила чиновників-управлінців, мовляв,
недопрацьовують, а чиновників з жандармських і поліцейських відомств не
Памфілова перейнялася навіть довгими чергами до вцілілих відділень банків, а того, що ФСБ і «самооборона» за допомогою стукачів відловлюють журналістів і протестантських пасторів вона, видно, навіть не припускає
Який-небудь депутат Держдуми має залишитися задоволений: Крим наш, проблеми у населення цілком поправні, а при таких правозахисниках, як Памфілова, яка ні на що не закриває очі, кримське населення буде під надійним захистом. У Радянському Союзі таке називалося «критикою і самокритикою»: окремі недоліки визнані, робота над їх викоріненням триває. Похмурий цинізм з усіма ознаками радянського стилю давно і монопольно устоявся в Росії і став
мейнстрімом політичної свідомості, але для кримчан він ще новинка. Однак вони мають швидше перелаштуватися – справа в тому, що на них зараз буде
Те, що робить окупаційна влада, раніше називалося «ліквідацією економічної бази у класового ворога» – зараз, втім, акцент частіше роблять на культурних і національних відмінностях, але суть залишається тією ж: системне відбирання у противника засобів до існування
Те, що робить окупаційна влада, раніше називалося «ліквідацією економічної бази у класового ворога» – зараз, втім, акцент частіше роблять на культурних і національних відмінностях, але суть залишається тією ж: системне відбирання у противника засобів до існування.
Дивлячись з позицій іншої економічної теорії, те, що відбувається в Криму, можна позначити по-іншому: ліквідація корупційної умовно-ринкової економіки та створення на її руїнах стійкого дотаційного регіону – «сталого» в тому сенсі, що годувати цей регіон потрібно буде нескінченно довго. Крім того, його «стійкість» забезпечуватимуть поліцейськими силами. Все разом має виглядати як величезний будинок престарілих з елементами казарменого режиму.
У минулі роки в Криму рентабельними були хімічна промисловість Армянська та Красноперекопська, сільське господарство і все, що забезпечувало інфраструктуру 6-ти мільйонів туристів. Туристичний сезон буде провалений, труднощі із залізничними коліями скоротять прибутковість заводів Північного Криму, а сільське господарство без води в Криму неможливе.
Сімферополь, суть якого була в кадровому забезпеченні та адмініструванні економічної інфраструктури, раніше за інших відчув зміни – саме сімферопольці усвідомлюють кримську економіку як систему, і система ця валиться. Ще, може бути ялтинці: відсутність туристів в літню спеку їх турбує інстинктивно, як степових тварин суховій – і у тих, і у інших народжується передчуття голодування; ялтинці відчувають, що воно наступить приблизно у вересні.
Туристи, які заполоняли Крим і залишали тут свої гроші, тягнули на собі не тільки прибуток ресторанчиків і зарплати покоївкам готелів, а й створювали відчуття відмінних економічних перспектив: спекулятивне за своєю суттю будівництво на Південному березі забезпечувало сотні тисяч людей від вантажника на металобазі в Джанкої до власників юридичних контор: потрібно було не тільки зводити багатоповерхові апартаменти, а й продавати їх, і юридично оформлювати. Кожен другий сімферопольський марчендайзер займав своє місце тільки для того, щоб забезпечити милом постояльців алуштинського санаторію. І вантажники, і секретарки, і рекламні дизайнери можуть і не бачити
Середній клас в Криму перестав бути власне таким. Найближчим часом це будуть сотні тисяч безробітних і люмпенізованих «колишніх фахівців»
Характерно ще ось що: численна когорта кримських «вирішувальників», помічників депутатів, суддів і юристів – усіх тих, хто забезпечував корупційні оборудки із кримською землею та нерухомістю, – теж потрапляють під удар: у Криму нічого купувати не будуть, а головне, в таких угодах вже обійдуться без кримських. Ділова активність у Криму стоїть зараз ще й тому, що ніхто не знає, куди, кому, а, головне, за яких умов потрібно заносити хабарі. Бояться нової і суворої російської мітли.
Середній клас в Криму перестав бути власне таким. Найближчим часом це будуть сотні тисяч безробітних і люмпенізованих «колишніх фахівців». Якщо зараз їх проблема у виборі продуктів між неякісними російськими та хорошими українськими, то незабаром – між найдешевшими з можливих. І тоді основним, надійним і міцним прибутком стануть пенсії старих та інвалідів. Україну накриє друга масова хвиля кримських біженців – економічних, – і якщо їм ще буде дозволено з Криму втекти.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», можуть не відображати точку зору редакції