Політика Москви стосовно Києва зазнає деяких змін після виборів президента України, але Кремль, як і раніше, продовжить спроби дестабілізувати ситуацію в сусідній країні, вважає провідний дослідник Московського центру Карнеґі Лілія Шевцова. Про це вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту Російської служби «Голос Америки» у понеділок, 26 травня.
– Ліліє Федорівно, чи зміниться, на ваш погляд, після президентських виборів 25 травня підхід Москви до вирішення української кризи?
– Думаю, політика Кремля щодо України визначатиметься, насамперед, двома факторами. Перший – внутрішньополітична ситуація в самій Росії. Це те, в якій мірі Володимир Путін відчуває загрозу для свого нескінченного перебування при владі. Бо зовнішня політика Росії – в першу чергу, відносини з новими незалежними державами – визначається внутрішньополітичним порядком денним. Будь-яка загроза владі негайно викликає у Москви синдром «обложеної фортеці», а також прагнення знаходити ворога всередині і поза. Як виявилося, перетворення українського фактора на чинник російської військово-патріотичної мобілізації пройшло дуже успішно. І, безсумнівно, Україна в цьому сенсі буде використовуватися Кремлем і далі. Друге – вектор розвитку України. Цей вектор визначений у неділю 25 травня.
– У чому основне значення президентських виборів в Україні?
– Вони важливі навіть не тим, хто висунутий на них як президент. Персоналії тут менш істотні. Вибори важливі, по-перше, тим, що відбулися в умовах ситуації виняткової напруженості і загрози для існування української держави. Українці у своїй масі, причому, починаючи із заходу і закінчуючи центром, частиною сходу, а також півднем країни, проголосували за суверенітет, незалежність і європейський шлях розвитку. А такі кандидати на посаду українського президента як Добкін і Тігіпко, які розглядалися ка символ проросійської орієнтації – символ всього того, за що виступають самопроголошені республіки в Донецьку і Луганську, – програли. Програв, до речі, і представник правої націоналістичної меншини, отримавши, судячи за попередніми підрахунками, не більше одного-двох відсотків голосів. Україна зробила свій геополітичний, цивілізаційний вибір. І цей факт, звичайно, багато в чому визначатиме позиції і настрої Путіна відносно України.
– Яку тактику, на Ваш погляд, обере Кремль?
– Тепер, після того як сценарій прямого жорсткого тиску та анексій нових українських територій, очевидно, в розумінні Кремля, вичерпав себе, вважаю, що тактика відносно України визначатиметься необхідністю проводити з новим українським урядом, який вже важко звинуватити у нелегітимності, переговори щодо найбільш нагальних проблем. Це газове питання, питання товарообігу тощо. При цьому Кремль, безсумнівно, продовжить політику дестабілізації там, де можливо, передусім на сході України. Схоже, Кремль відносно сходу України весь час коливатиметься між варіантами Придністров’я та Абхазії з Північною Осетією.
Крім того, вже зараз ясно, що Москва намагатиметься використовувати варіант конституційної реформи в Україні, а також той фактор, що наближаються дострокові вибори українського парламенту, який є атавізмом епохи Януковича. І ось тут Москва, звичайно ж, за допомогою і фінансів, і політтехнологів постарається втрутитися в ситуацію з надією сформувати в новому українському парламенті щось на зразок Партії регіонів, або з метою підтримки деяких проросійськи орієнтованих утворень. Про це Путін нещодавно досить чітко сказав на петербурзькому економічному форумі.
Треба розуміти, що президент України може стати свого роду перехідною фігурою. Не виключено, що зрештою все вирішуватиметься в парламенті. Україна повертається до парламентсько-президентської республіки. І тут гра Москви на українському полі ще не завершена. Словом, перед Україною стоїть маса викликів. І багато в чому те, як вона відповість на них, залежить від того, чи здатна українська еліта, нарешті, консолідуватися навколо одного сценарію розвитку країни, чи здатна вона зрозуміти й усвідомити вибір, який зробив народ на користь Європи. Також багато що залежатиме від того, наскільки зуміє контролювати ситуацію Петро Порошенко, і як він її усвідомлювати.
– Ліліє Федорівно, чи зміниться, на ваш погляд, після президентських виборів 25 травня підхід Москви до вирішення української кризи?
– Думаю, політика Кремля щодо України визначатиметься, насамперед, двома факторами. Перший – внутрішньополітична ситуація в самій Росії. Це те, в якій мірі Володимир Путін відчуває загрозу для свого нескінченного перебування при владі. Бо зовнішня політика Росії – в першу чергу, відносини з новими незалежними державами – визначається внутрішньополітичним порядком денним. Будь-яка загроза владі негайно викликає у Москви синдром «обложеної фортеці», а також прагнення знаходити ворога всередині і поза. Як виявилося, перетворення українського фактора на чинник російської військово-патріотичної мобілізації пройшло дуже успішно. І, безсумнівно, Україна в цьому сенсі буде використовуватися Кремлем і далі. Друге – вектор розвитку України. Цей вектор визначений у неділю 25 травня.
– У чому основне значення президентських виборів в Україні?
– Вони важливі навіть не тим, хто висунутий на них як президент. Персоналії тут менш істотні. Вибори важливі, по-перше, тим, що відбулися в умовах ситуації виняткової напруженості і загрози для існування української держави. Українці у своїй масі, причому, починаючи із заходу і закінчуючи центром, частиною сходу, а також півднем країни, проголосували за суверенітет, незалежність і європейський шлях розвитку. А такі кандидати на посаду українського президента як Добкін і Тігіпко, які розглядалися ка символ проросійської орієнтації – символ всього того, за що виступають самопроголошені республіки в Донецьку і Луганську, – програли. Програв, до речі, і представник правої націоналістичної меншини, отримавши, судячи за попередніми підрахунками, не більше одного-двох відсотків голосів. Україна зробила свій геополітичний, цивілізаційний вибір. І цей факт, звичайно, багато в чому визначатиме позиції і настрої Путіна відносно України.
– Яку тактику, на Ваш погляд, обере Кремль?
– Тепер, після того як сценарій прямого жорсткого тиску та анексій нових українських територій, очевидно, в розумінні Кремля, вичерпав себе, вважаю, що тактика відносно України визначатиметься необхідністю проводити з новим українським урядом, який вже важко звинуватити у нелегітимності, переговори щодо найбільш нагальних проблем. Це газове питання, питання товарообігу тощо. При цьому Кремль, безсумнівно, продовжить політику дестабілізації там, де можливо, передусім на сході України. Схоже, Кремль відносно сходу України весь час коливатиметься між варіантами Придністров’я та Абхазії з Північною Осетією.
Крім того, вже зараз ясно, що Москва намагатиметься використовувати варіант конституційної реформи в Україні, а також той фактор, що наближаються дострокові вибори українського парламенту, який є атавізмом епохи Януковича. І ось тут Москва, звичайно ж, за допомогою і фінансів, і політтехнологів постарається втрутитися в ситуацію з надією сформувати в новому українському парламенті щось на зразок Партії регіонів, або з метою підтримки деяких проросійськи орієнтованих утворень. Про це Путін нещодавно досить чітко сказав на петербурзькому економічному форумі.
Треба розуміти, що президент України може стати свого роду перехідною фігурою. Не виключено, що зрештою все вирішуватиметься в парламенті. Україна повертається до парламентсько-президентської республіки. І тут гра Москви на українському полі ще не завершена. Словом, перед Україною стоїть маса викликів. І багато в чому те, як вона відповість на них, залежить від того, чи здатна українська еліта, нарешті, консолідуватися навколо одного сценарію розвитку країни, чи здатна вона зрозуміти й усвідомити вибір, який зробив народ на користь Європи. Також багато що залежатиме від того, наскільки зуміє контролювати ситуацію Петро Порошенко, і як він її усвідомлювати.