Український журналіст Тарас Ібрагімов працював в окупованому Криму багато років. Він висвітлював судові процеси над кримчанами, визнаними міжнародними організаціями політичними ув'язненими, для різних ЗМІ, зокрема Ібрагімов, був журналістом Крим.Реалії. Одного разу Кримський півострів для нього став закритим, коли російська влада заборонила Ібрагімову в'їзд до Криму.
2019 року російські прикордонники заборонили Тарасу Ібрагімову в'їзд на Кримський півострів терміном на 35 років. Наразі Тарас працює на громадському телебаченні України (UA Суспільне – ред.) та висвітлює воєнну тематику. Крим.Реалії поспілкувалися з Тарасом Ібрагімовим, щоб дізнатися подробиці роботи журналіста на російсько-українській війні.
– Для тебе, як для людини, знайомої з реальністю сучасної Росії, повномасштабне вторгнення було очікуваним чи шоком?
Я розумів, що рано чи пізно розпочнеться повноцінна війна. Я себе до цього морально готував
– Одночасно був і шок, і це було очікувано. За освітою я політолог і розумів, що 120 тисяч військових на кордоні з Україною для чогось зібралися. Мені складно було повірити, що це просто шантаж чи залякування, і все «розсмокчеться» дипломатичним шляхом. Я розумів, що рано чи пізно розпочнеться повноцінна війна. Я себе до цього морально готував. Розумом я розумів, що війна неминуча.
– Де ти був колись усе почалося?
– Я зустрів цей ранок у Києві. Це був безкінечний день, як і для багатьох. Того дня я пізно заснув, готувався до інтерв'ю. Заснув десь о 3, вже о 4 мене розбудила дівчина. Вона також журналіст. Вона дивилася звернення Путіна, в якому він фактично прямим текстом оголосив нам війну. То було страшно слухати. Емоційно важко і страшно. Ми зібрали рюкзак і поїхали у ньюзрум. Дорогою чули вибухи. У цій атмосфері повного страху їхали до редакції.
– Чи відчуваєш себе в безпеці у Києві, а тим більше – виконуючи свою журналістську роботу?
Хочеш висвітлювати тут війну? Бери на себе відповідальність, що ти можеш загинути будь-якої миті
– Звісно, не відчуваю. Просто це по-різному проявляється. Скажу чесно, останнім часом я вже не реагую на сирени. Тривога – вона завжди зі мною. У перші дні мені було тривожно ситуативно. Зараз я, напевно, став більш логічно оцінювати ризики. Ось кілька тижнів тому я їздив до Миколаєва. Ми робили репортаж з окопів. І це є об'єктивно страшно. Військові говорили, на тих позиціях, де я був, у них там «двохсоті» були мало не щодня. Там працює артилерія – і наша, і російська. Туди може прилетіти. Це об'єктивний страх за життя. Там було небезпечно. Тобто ти сам відповідаєш за своє життя. Хочеш висвітлювати тут війну? Бери на себе відповідальність, що ти можеш загинути будь-якої миті.
– Де тобі ще було страшно?
– На околицях Ірпеня в перші дні. Це було небезпечно. Там гинули журналісти. Ми знімали евакуацію місцевих жителів під підірваним мостом. Там працювала артилерія, чути вибухи. Ти тримаєш себе постійно у напрузі. Звідти хочеться поїхати.
– Ти ж завжди хотів працювати у гарячих точках. Тебе до цієї теми тягнуло, і це прийшло до тебе.
Я свій потяг до військової журналістики, ні секунди не думаючи, проміняв би на те, щоб ніколи не висвітлювати цю війну в Україні
– Так. Я свій потяг до військової журналістики, ні секунди не думаючи, проміняв би на те, щоб ніколи не висвітлювати цю війну в Україні. Але чому мені хотілося висвітлювати війну? Тому що гинуть люди – це страждання та біль. І якщо ти це показуєш, то є шанс зупинити її швидше. Як Мстислав Чернов та Євген Малолєтка з Associated Press опинилися в Маріуполі та розповіли історію про пологовий будинок.
Війну не просто так хочеться висвітлювати, бо це адреналін, стрілялки тощо. Хочеться розповісти історії, які здатні якнайшвидше її зупинити. Щоб люди побачили, що це жах, трагедія, і так не повинно відбуватися.
– Де ти ще був у Київській області…
– Я побував у Ірпені, в Бучі, у Бородянці. Я проїжджав села. У цей регіон люди виїжджали за спокійним способом життя. Втікали від Київської метушні. Бородянка – це спокійне передмістя. І коли ти бачиш, що туди принесла війна, це розрив шаблонів. За кожним будинком, квартирою, машиною – розбитою, згорілою, розстріляною – зруйновані життя. І це загальні спогади. А якщо конкретні випадки розбирати, це трагедія, воєнні злочини. Я спілкувався з жінкою, в якої на очах розстріляли чоловіка. Просто тому, що так захотіли російські військові.
– Як вдається тримати себе в руках, бачачи все це?
Коли ти бачиш трупи цивільних із зав'язаними руками – це надзвичайний рівень насильства
– У мене стоїть якесь внутрішнє блокування. Я не намагаюся глибоко рефлексувати та обміркувати ці історії. Тому що мене починає накривати. Я намагаюся зосередитися на тому, щоб розповісти ці історії. Не віриться, що ти бачиш це в Україні, на Київщині, в центрі Європи. Що ти бачиш будинок у селі, де жила людина – господар цього будинку, і доля розпорядилася так, що його поховали у нього на городі. Або позасудові страти у Бучі. Коли ти бачиш трупи цивільних із зав'язаними руками – це надзвичайний рівень насильства. Я не знаю, як це можна осмислити, і чи можна. Це ультранасильство, ірраціональне.
У січні 2019 року українському журналісту Тарасу Ібрагімову, який співпрацює з редакцією Крим.Реалії, прикордонники російської ФСБ заборонили в'їзд на територію Росії та анексованого нею Криму до кінця травня 2054 року. За словами журналіста, чіткого пояснення, з чим пов'язана заборона, ні в ухвалі, ні в усному поясненні йому не надали.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://d3e1m6ew10i0fy.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
