У вересні 2014 року Валентина Вигівського затримали в Криму, який тоді був уже анексований Росією. Вигівського звинуватили у «шпигунстві на користь України», вивезли до Москви, провели судовий процес у закритому режимі, взявши з адвоката Іллі Новикова підписку про нерозголошення. Московський обласний суд у Красногорську 15 грудня 2015 року виніс Вигівському вирок за статтею 276 Кримінального кодексу Росії (шпигунство) й призначив покарання у вигляді 11 років колонії суворого режиму. Сьогодні, 3 серпня 2021 року Валентину Вигівському виповнилося 38 років. Це його сьомий день народження в умовах несвободи.
В історії Валентина Вигівського було все: арешт за «шпигунство», який, за словами батька, був більше схожий на викрадення, тортури, імітація розстрілу, «свідчення» в кабінеті ФСБ, записані на камеру, спроба нав'язати адвоката за призначенням. А також ‒ стаття 276 Кримінального кодексу Росії, що припускає засекреченість справи й автоматичний недопуск до зали суду слухачів і представників ЗМІ, етап із Сімферополя до Москви, а пізніше, після вироку, етап у виправну колонію №11 в селищі Утробіне Кіровської області Росії, де Вигівський перебуває і сьогодні.
Згідно з несекретною частиною вироку, Валентина Вигівського звинуватили в тому, що він «вчинив збирання та зберігання з метою передачі представникові військового аташату КНР в Бельгії за грошову винагороду відомостей, що становлять державну таємницю, ‒ конструкторську та іншу технічну документацію авіадвигуна бойової авіації 117с». Центр громадських зв'язків ФСБ Росії після вироку оголосив, що Вигівський «залучав працівників організацій російського оборонно-промислового комплексу авіаційно-космічного профілю» до збору інформації «закритої технічної документації щодо перспективних розробок, які ведуться» за фінансову винагороду.
За твердженням російського відомства, Валентин був затриманий у момент передачі грошей громадянину Росії за секретні відомості.
Міністерство закордонних справ України висловлювало протест через вирок. У МЗС зазначили, що консули України майже 8 місяців з моменту арешту не мали доступу до ув'язненого українця, судові слухання в його справі проходили в закритому режимі, що є, на думку міністерства, «свідченням необ'єктивності та упередженості розгляду справи».
«Зустріч у Сімферополі була спланована для затримання Валентина»
Петро Вигівський згадує день арешту сина 18 вересня 2014 року: «Мені ще до його поїздки не хотілося, щоб він їхав до Криму. Він поїхав до Сімферополя відвезти гроші на онкологічну операцію, які потрібні були одній його знайомій, яка тоді працювала в авіаційному конструкторському бюро. Там, в одному із закладів, його й затримали».
Вона виступала свідком з боку обвинувачення. Валентин не тримає на неї зла, він прекрасно розуміє, який тиск з боку ФСБ на неї чинивсяПетро Вигівський
Петро Вигівський стверджує: за словами сина, як з'ясувалося пізніше, його знайома на момент зустрічі співпрацювала з російською ФСБ і, за версією батька, ця зустріч була спланована для затримання Валентина.
«Валентин розповідав, що бачив її один або два рази в суді, вона виступала свідком з боку обвинувачення. В очі при зустрічах намагалася не дивитися. Валентин не тримає на неї зла, він прекрасно розуміє, який тиск з боку ФСБ на неї чинився і чому вона це зробила. Тому що знайомі вони були давно, вона й до Києва приїжджала, і ось сталося так, як сталося», ‒ розповів Петро Вигівський.
Правозахисний центр «Меморіал» наполягає на політичній компоненті у справі Валентина Вигівського. В описі його кейса «Меморіал» посилається на відкриту частину вироку Валентину, де вказано, що він у розмовах зі свідком «неодноразово й систематично негативно висловлювався щодо чинного в Російській Федерації конституційного... та політичного керівництва, говорив про своє неприязне ставлення до Росії, як до країни, говорив про необхідність якнайшвидшого припинення її існування й розвалу на окремі країни».
Валентин Вигівський народився у Прип'яті, після катастрофи на Чорнобильській АЕС переїхав з родиною до Києва. Він давно захоплюється авіацією, і саме це захоплення, на думку батька Валентина, стало основною причиною арешту сина.
Його постійно агітують у в'язниці, щоб він переходив працювати у сферу російської авіапромисловостіПетро Вигівський
«Я доходжу думки, що Валентина затримали саме через його серйозне захоплення авіацією. Його постійно агітують у в'язниці, щоб він переходив працювати у сферу російської авіапромисловості. Він добре розбирається в цьому, особливо у двигунах, і таке інше. Він багато співпрацював з авіаторами українськими, думаю, це ‒ одна з причин. Може, не головна, але одна з них. Друге ‒ те, що він багато контактував зі співробітниками російської авіаційної сфери ще до війни. Це такі мої думки», ‒ розповів Петро Вигівський.
У сімейних архівах фотографій, якими з редакцією Крим.Реалії поділився Петро Вигівський, велика частина кадрів Валентина ‒ з Євромайдану. Він був активним учасником Революції Гідності. Вдома на нього чекає син Кирило, йому зараз 12 років. Його батька заарештували до того, як хлопчик пішов до школи.
Кирило декілька разів був з нами на акціях. Пише батькові листиПетро Вигівський
Петро Вигівський розповідає, що сім'я довго не наважувалася розповісти дитині про те, де зараз перебуває його батько.
«Ми йому казали, що тато будує літаки в Росії. Я давно невістці говорив, що потрібно розповісти, але вона не хотіла травмувати сина. Потім я почав розуміти, що він щось знає, тому що інформація про Валентина ‒ публічна. Він питав: в'язниця ‒ це погано? А коли підріс, і ми вирішили йому все розповісти, він сказав, що сам усе знає. Декілька разів був з нами на акціях. Пише батькові листи», ‒ розповів Петро Вигівський.
У травні кореспондентка редакції Idel.Реалії (проєкт російської служби Радіо Свобода), Катерина Лушнікова зустрілася з Валентином Вигівським у Кіровській колонії та записала інтерв'ю, під час якого Валентин повідомив про намір оголосити голодування, якщо умови його утримання в колонії не зміняться.
Від самого початку він чітко сказав, що не має наміру працювати на країну-агресораПетро Вигівський
Петро Вигівський пояснює: його син п'ять років поспіль утримується в приміщенні камерного типу (так звана «в'язниця у в'язниці», камера з більш суворим режимом утримання ‒ КР). Зараз Валентина перевели в іншу камеру, тому він поки відклав ідею оголосити голодування, розповідає батько.
«Єдина та найголовніша причина такого тиску на нього, це те ‒ що Валентин відмовляється працювати в колонії. Від самого початку він чітко сказав, що не має наміру працювати на країну-агресора», ‒ пояснює Петро Вигівський і додає, що після виходу останнього інтерв'ю, його викликали до начальника колонії та вмовляли дати спростування сказаним словам.
Батько Валентина розповідає, що зараз питання про обмін політв'язнів зупинене. Він дивується: чому на восьмому році анексії півострова і війни на Донбасі в Україні досі не ухвалений закон про політв'язнів.
Скільки у нас зараз політв'язнів? Сотня. Їх кількість тільки збільшуєтьсяПетро Вигівський
«Скільки у нас зараз політв'язнів? Сотня. Їх кількість тільки збільшується. Коли буде ухвалений закон, який ніяк не можуть ухвалити в тому вигляді, в якому він має бути? Я розумію, що цей закон не стосується всього суспільства. Але жоден член нашого суспільства не застрахований від того, що колись може стати фігурантом цього закону. Починаючи від цих нещасних ста тисяч (гривень ‒ ред.), які виділяються для сімей політв'язнів у «ручному режимі». Реабілітація після звільнення: вони хоч і приндяться, але, фактично, люди в тюрмі перебувають на межі. Далі ‒ питання житла: не всім є куди повернутися після в'язниці або полону. Я ж веду мову не тільки про політв'язнів, а й про військовополонених і тих, хто зараз вважається зниклим безвісти», ‒ розмірковує Петро Вигівський.
У 2019 році, 7 вересня, відбувся обмін утримуваними громадянами між Україною та Росією. Літак з 35 українцями приземлився в київському аеропорту «Бориспіль». В Україну повернулися 24 моряки, захоплені ФСБ Росії восени 2018 року поблизу Керченської протоки, кримчани Едем Бекіров, Володимир Балух, Олександр Кольченко, Олег Сенцов, затриманий і засуджений в анексованому Криму Євген Панов, а також українці Роман Сущенко, Павло Гриб, Станіслав Клих, Микола Карпюк, Артур Панов, Олексій Сізонович.
Серед тих, хто повернувся в Україну, Валентина Вигівського не було. Його батько був в аеропорту, зустрічав усіх громадян України, які повернулися. І при цьому знав: його сина в літаку немає. Петро Виговський говорить, що знав про це заздалегідь, коли всіх, хто був у списку на обмін, привезли в СІЗО «Лефортово».
«Він, виходить, один з перших політв'язнів, якого не обміняли досі. Я рахував: Валентин виходить одинадцятий політв'язень», ‒ каже Петро Вигівський.
Він –один з перших політв'язнів, якого не обміняли досіПетро Вигівський
У Петра Віговського троє синів, Валентин ‒ найстарший з них. Каже, що за час, поки син в ув'язненні, взяв участь у десятці акцій і дав близько сотні інтерв'ю. Він має намір продовжувати боротися за сина до його звільнення та повернення додому.
«Яка дитина є найближчою для батька? Та, яка перебуває у найскладнішій ситуації. У найскладнішій ситуації зараз Валентин. Я вірю, що він повернеться додому живим і здоровим раніше, ніж закінчиться його термін. І я не здамся до останнього ‒ ні я, ні всі інші його рідні та друзі. Я до останнього дня робитиму все, щоб син повернувся, хоч на день раніше, але повернувся додому».
За весь час перебування Валентина Вигівського спочатку в СІЗО, а, пізніше ‒ в колонії, Петро жодного разу не бачив сина. Він вважає небезпечною поїздку на побачення до сина в Росію. Петро Вигівський чекає на повернення Валентина сім років.
У липні 2019 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про призначення державних стипендій імені Левка Лук'яненка 11 українським політв'язням, зокрема, Валентину Вигівському.
Кримчани в російському ув'язненні
Після анексії Криму Росією навесні 2014 року на півострові почалися арешти російськими силовиками незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненими в Росії організаціями «Хізб ут-Тахрір» і «Таблігі Джемаат».
Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи.
Правозахисники та адвокати називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою. Влада Росії заперечує ці причини переслідувань.