В Україні вже закінчується виробництво і готується поява кінематографічного проєкту «Культура VS війна» («Culture VS war»). Проєкт створено у форматі документальних кіносвідчень, він ініційований Асоціацією «Дивись українське!», реалізується за підтримки Єврокомісії, Фонду «МХП-Громади» та компанії «Вавілон». Нещодавно у Києві презентували перший документальний фільм проєкту про групу «Антитіла», яким і оголосили старт проєкту, присвяченого участі українських діячів культури у війні, їхньому протесту проти розв'язаного Росією вбивства та розрухи.
Організатори проєкту поставили за мету розповісти світові про цінності української культури через історії діячів культури, які залишили своє звичне життя, перервали творчість і стали на захист України. Ключова складова проєкту – цикл документальних фільмів, у яких його герої – українські музиканти, кінематографісти, письменники, фотографи та інші культурні діячі – розкажуть про війну, участь у ній у формі особистих історій та спогадів. Третій фільм циклу присвячений відомому актору та режисеру кіно і театру, нині військовослужбовцю Ахтему Сеітаблаєву.
Про проєкт, його цілі та особливості кореспонденту Крим.Реалій розповідає Аліна Краснянська, виконавча продюсерка виробництва документальних фільмів проєкту «Культура VS війна».
– Аліно, розкажіть, як народжувався проєкт, з якою метою він задуманий і що ви, команда його виконавців, маєте намір зробити загалом?
– Наш проєкт – це історії українських творців, представників різних сфер мистецтва, які, залишивши творчість та успішні кар'єри, взяли до рук зброю, багато хто вперше, і пішли захищати Україну. Деякі з них стали волонтерами та активно допомагають армії. А також працюють на інформаційному фронті, висвітлюючи події війни в Україні. Наші герої воюють, беруть безпосередню участь у воєнних подіях і, з одного боку, документують події війни, з іншого, створюють високохудожні твори – кіно, вистави, картини, книги, репортажі та нотатки, в яких намагаються розповісти світові про воєнні злочини рашистського режиму та про героїчні подвиги захисників України. Оскільки ми зіткнулися з тим фактом, що населення багатьох західних країн, по-перше, має поверхневі знання про цю війну, по-друге, схильне до масштабної російської пропаганди, то проєкт має два напрямки. Один адресований внутрішньому глядачеві з метою розповісти глибше про участь діячів культури та мистецтва у війні, другий орієнтований на закордонного глядача, щоб розкрити причини та віроломство цієї війни, її протиприродність і злочинний, геноцидний, імперіалістичний характер, щоб на заході зрозуміли, що це не просто «конфлікт», а антиколоніальна війна, коли імперія, що вже конає, намагається продовжити своє паразитування за рахунок народів, які прагнуть до свободи та суверенітету.
У проєкті буде сім повноцінних продуктів, шість короткометражних фільмів-новел. Новели присвячені розповідям історій наших героїв про їхні мотиви, їхню творчість, трансформацію на період війни, їхнє бачення причин і рушійних сил цієї війни.
У новелах будуть представлені документальні історії кінооператора Сергія Михальчука, групи «Антитіла», актора та режисера Ахтема Сеітаблаєва, подружжя фотографів Влади та Костянтина Ліберових, кобзаря Тараса Компаніченка, письменника Сергія Жадана.
Сьомий фільм буде повнометражним. Якщо у новелах осмислюються історії героїв, то у повнометражному фільмі ми спробуємо осмислити загалом тему «культура проти війни». Окрім героїв наших новел у повнометражному фільмі є й інші митці, історію та цінності яких ми хочемо зафіксувати у фільмах.
Ахтем має мету, що збігається з метою кожного українця – звільнити і повернути КримАліна Краснянська
Для всього нашого колективу зняти фільм про Ахтема Сеітаблаєва було принципово саме тому, щоб показати участь у цій війні діячів культури, які репрезентують корінний народ в Україні. І ще те, що він швидко і досконало вивчив українську мову, що складно для етнічних меншин, а для деяких росіян було взагалі непосильно. А ще Ахтем має мету, що збігається з метою кожного українця – звільнити і повернути Крим…
Я можу сказати, що наш фільм про нього користується великою популярністю, наприклад, у Туреччині, де його знають як актора та режисера, і там люди хочуть знати про нього більше. І тут фільм, де він розповідає про свою роботу і про війну, де інші герої розповідають про нього самого, це дуже цікаво глядачеві і в інших країнах.
Як зазначає наш продюсер проєкту Андрій Різоль, проєкт матиме ще кілька складових – команда планує провести цілий комплекс щонайменше з 10 фотовиставок у світі разом із кінопоказами та іншими комплексними заходами. Заплановано серію глибоких філософських статей. Окремий напрямок проєкту – публіцистика, що передбачає 20 окремих статей, публікацій матеріалів героїв документального циклу та додатково запрошених видатних людей, філософів, істориків. Три місяці поспіль ці публікації системно виходитимуть на сайті видання «Українська правда».
Зарубіжній аудиторії хочемо сказати те, що з перших днів війни ми воюємо не тільки за себе, ми є щитом для ЄвропиАліна Краснянська
Проєкт із квітня нинішнього року працює за кордоном, кінопокази відбуваються у 10 країнах світу. Фільми перекладаються та субтитруються сімома мовами. Зарубіжній аудиторії хочемо сказати те, що з перших днів війни ми воюємо не тільки за себе, ми є щитом для Європи. Вся наша закордонна діяльність для того, щоб показати, що наші українські цінності є абсолютно тотожними європейським. Ми сподіваємося, що саме таке посилання відчує закордонна аудиторія, переглянувши наші фільми та беручи участь у проєкті.
Як зазначав програмний менеджер проєкту від Європейського Союзу Марко Ферраро, нам важливо донести голоси не лише від уряду, а й від суспільства таких художників, які стали героями цих документальних фільмів. «Для ЄС дуже важливо створити зв'язки між Україною та європейською аудиторією, тому цей проєкт дуже важливий. Я сподіваюся, що він допоможе нам дотягнутися до ширшої аудиторії з меседжем емпатії до українського народу, української нації», – наголошував він, беручи участь у нещодавній пресконференції.
Ми завжди пам'ятаємо, що для нас важлива підтримка світової спільноти, світових зірок. Були такі надзвичайні рухи щодо підтримки зарубіжних великих митців, які дивували. Також є великі світові телеканали, які нас підтримали. Наприклад, BBC поділилися фільмом про гурт «Антитіла», який вони знімали на лінії фронту, у цьому контексті фронтмен гурту Тарас Тополя розповів на камеру про співпрацю із всесвітньовідомим виконавцем Едом Шираном.
«Коли ми побачили, що Ед Ширан братиме участь у благодійному концерті, ми просто зняли відео та запропонували йому записати спільну пісню», – розповів він. І ця пісня принесла десятки тисяч фунтів на допомогу українським авторам, художникам у фонд MusicSafe.ua у вигляді роялті.
Ми разом робимо одну велику роботу – розповідаємо про наше прагнення свободи і про тих, хто скоює воєнні злочини, щоб «звільнити» нас від нашої держави, якої ми прагнемо. Ця війна – це нинішнє продовження епохи антиколоніалізму, що розгорнулася на просторах Європи та Азії. І це мають зрозуміти наші закордонні глядачі, слухачі, читачі.
Відомий український актор кіно і театру, режисер, директор Держпідприємства «Кримський дім» та нині військовослужбовець ЗСУ Ахтем Сеітаблаєв також відповів на питання Крим.Реалії.
– Ахтеме-ага, як вдається поєднувати службу у військах і роботу в кіно, у театрі, у «Кримському домі»?
– Це виявилося непросто, але це вдається робити насамперед нашій команді та команді військовослужбовців у військах, яку зібрав наш командир, полковник Олексій Дмитрашківський, та команді співробітників «Кримського дому», діяльність якого через війну ми практично не зупиняли, та й моїх колег із театрів та кіно.
– Якщо ви, актор і режисер, подивитеся на цей фільм і на свою роль як героя та учасника війни збоку, як професіонал, то чи будете ви задоволені?
– Я дуже хвилювався, коли отримав пропозицію брати участь у цьому фільмі через те, що я бачив багато героїв, хлопців і дівчат, які самовіддано борються на полях боїв, не рівня мені, але мене переконали, що це дуже потрібно, особливо для закордонної аудиторії. І приблизно хвилин через п'ять зйомок я перестав спостерігати за собою як режисер і перетворився на себе-людину. І мене зацікавили і форма, і сюжет фільму. Мені сподобалася його ідея. І мені здається, що фільм дуже збагатила історія з нічним дзвінком командира «Азова» Святослава Паламаря з позивним «Волина» з «Азовсталі» з проханням допомогти дістати медикаменти, щоб лікар, кримський татарин на ім'я Асан, міг робити операції, і потім історія його полону та повернення з полону. І ми пішли на те, щоб спеціально дозняти цю історію для фільму через її особливе значення. Я вважаю фільм творчим успіхом його авторів, і коли я дивлюся на нього збоку, мені подобається їхня робота. Це чудова команда, я вважаю.
– Воєнна тема для вас, і актора, і режисера – не новинка. Дуже багато ваших і акторських, і режисерських робіт присвячено воєнній темі, скажімо, «Хайтарма» була однією з перших, але це теж війна. І ось проєкт «Культура VS війна» – вже антивоєнна тема. Виходячи з цього, ви вважаєте себе актором воєнної чи антивоєнної теми, адже й усі колишні «воєнні» роботи – це заперечення війни?
– Звичайно, як актор, я б хотів, щоб ось цю дуже важливу та складну складову частину моєї роботи глядач розумів і відчував як антивоєнну. Знімаючи людські історії, які відбуваються на тлі війни, я хочу, щоб все ж таки головна емоція, яка б виникала у глядача – це був би протест проти війни, проти насильства. Мені цікаво створювати історії про людей, як актору і режисеру, але я не можу сказати, що я люблю такі фільми. Звичайно, для кінематографа загалом ці умови дуже важливі, вони допомагають на складному тлі війни показати, як виявляються як найкращі, так і найгірші якості людини. Але це не моє улюблене. Просто тому, що це просто. Для того щоб розкрити людину в нормальних, а не екстремальних умовах, необхідно знайти у собі більше майстерності, більше професіоналізму, більше любові до роботи. Показати конфлікт в умовах війни – це просто. А ти покажи конфлікт, розкрий людину у звичайних умовах, без війни, адже ми скільки прожили без війни, і кіно не померло.
Мої фільми потрібно сприймати лише як антивоєнніАхтем Сеітаблаєв
Я сказав би, що і театру, і кінематографу ще цікавіше досліджувати історії людей у традиційних ситуаціях. Більше того, я раніше дуже переживав, мені не хотілося залишатися режисером воєнної теми. І ось тут настає істина. По-перше, боженька допоміг мені вийти з цього кола воєнної теми, у мене багато інших робіт, проте від цієї новітньої війни нікуди не подітися. Тому мої фільми потрібно сприймати по суті, а не по формі – тільки як антивоєнні. І тоді все стає на свої місця.
– Ахтеме-ага, наскільки дієвим чинником проти війни ви вважаєте саме культуру?
У довгостроковому сенсі запобіжником від війни може бути лише культураАхтем Сеітаблаєв
– На моє глибоке переконання, звичайно, коли вже гармати почали говорити, то найбільш адекватна відповідь ворогові – це відсіч. Але в довгостроковому сенсі запобіжником від війни може бути лише культура. У цій війні це виявляється у тому, що більш висококультурні та розвинені країни стали на бік України. Це ще один аспект культури проти війни. Більш культурна політика, заснована на гуманістичних традиціях, містить і сильніше заперечення війни. У конкретно особистісному плані тенденція така сама: що більш вихована, освічена, культурна людина, скажімо, політик, у повсякденному житті, що більше вона сприйняла та освоїла предметів культури – історію, літературу, живопис, архітектуру, навіть епос – то більше в ній заперечення війни і насильства. У цьому сенсі людина взагалі – це продукт культури.
Культура – це коли політика країни будується на принципі, що твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини, чи народу, чи країни, і на цьому ґрунтується. І Росія в цьому сенсі – країна без культури, незважаючи на всю їхню гордість «великою культурою», тому, що, перш за все, те, що у них називається культурою, воно не освоєно країною в належному розумінні, російська культура – окремо, а російська політика – окремо. Це як мухи та котлети. Поготів, коли, як часто у них буває, їхня культура на боці їхньої політики. Це вже не культура.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
