Доля по-різному повелася з маєтками багатіїв часів царської Росії в Криму. Спочатку майже всі вони були націоналізовані радянською владою і, як правило, використовувалися як будинки відпочинку, санаторії, піонерські табори.
Значна частина старовинних садиб не пережила Другу світову, а вцілілі – часто ставали пустками. Приклади: садиба Монжене в Піонерському або садиба Шлеє під Саками, які майже знищила байдужість нащадків.
Садибу Кесслера-Ферсмана в Лозовому відновлюють уже майже вісім років. А ось у маєтку Бороздіних-Давидових у селі Каштанове Сімферопольського району зовсім інша доля. Хоча й виглядає вона не дуже, але будівлі живі, ремонтуються потроху та активно використовуються сільською громадою.
Землю в цьому місці для будівництва маєтку отримав граф Микола Семенович Мордвинов, який мав багато земельних наділів на півострові. Села Ашага-Собла, Орта-Собла та Юхари-Собла (тобто Нижня, Середня і Верхня Сабла ‒ прим. авт.) були подаровані разом із майже трьома сотнями жителів адміралу Мордвинову князем Потьомкіним. Згодом у Мордвинова часто виникали конфлікти з місцевим кримськотатарським населенням. «Татари, ‒ пише в одному з листів граф, ‒ самовладно оволоділи й користуються моїми землями, рубають і продають мій ліс і, вигнавши прикажчика мого, самі всім розпоряджаються». Зрозуміло, що при цьому Мордвинов вважав себе цілком законним власником забраних у корінного населення земель.
Хай там як, заповзятий граф у 1802 році продав «маєток разом із душами» Андрію Михайловичу Бороздіну. Той відразу відмовив в оренді землі місцевим кримським татарам і привіз у Сабли 90 сімей (549 осіб) своїх кріпаків із Київської губернії, а для облаштування маєтку запросив із Франції пана де Сера. Були посаджені розкішні сади, якими згодом захоплювався сам знаменитий селекціонер Лев Платонович Симиренко. У маєтку збудували суконну фабрику, а біля дороги ‒ невеликий ресторан. У цей же час була висаджена знаменита каштанова алея, яка частково збереглася до теперішнього часу. Окрім того, тут вирощували гусениць тутового шовкопряда та розводили овець, був споруджений млин.
Бороздін був досить відомою особою, дружив із поетом Олександром Пушкіним, а одружений був на сестрі декабриста Миколи Раєвського. В історичних джерелах повідомляється, що в маєтку гостювали декабристи М.Ф. Орлов та князь С.Г. Волконський, письменник А.С.Грибоєдов. У 1807 році Бороздін був призначений Таврійським цивільним губернатором. З 1816 року був присутній в Уряді Сенату зі звільненням із посади губернатора, а незабаром був призначений у межовий департамент Сенату.
Відомий курортолог Ераст Андреєвський, який гостював у Бороздіна, писав: «Служачи Таврійським губернатором, Бороздін займався менше своїм губернаторством, ніж своїми дачами, тому його попросили піти у відставку, щоб не відволікати його від улюблених його занять. Він влаштував спочатку Саблинський маєток, він незабаром покинув його та займався лише Кучук-Ламбатом». Тому в листопаді 1828 року генерал-лейтенант Бороздін був звільнений зі служби і жив у своєму кримському маєтку в Кучук-Ламбаті, займаючись його облаштуванням (зараз це земля санаторію «Утьос» біля Малого Маяка ‒ авт.).
Коли Бороздін був звільнений зі служби в 1828 році, маєток Сабли за п'ятсот тисяч рублів купила графиня А.Г. Лаваль, від якої воно перейшло у спадок її дочці ‒ Катерині Іванівні Трубецькій, дружині декабриста князя Сергія Петровича Трубецького. У Сибіру у Трубецьких народилася дочка Єлизавета, яка потім вийшла заміж за сина декабриста Василя Львовича Давидова та отримала Сабли у придане. Під час Кримської війни в Сабли розмістили 120 поранених, а сам панський будинок обладнали під госпіталь. Садиба залишалася власністю Давидових до Жовтневого перевороту 1917 року.
У сучасних довідниках садибу в Каштановому називають то садибою Бороздіних, то садибою Бороздіних-Давидових, забуваючи її справжнє ім'я ‒ Сабли ‒ від назви однойменної річки, правої притоки Альми. Село було перейменоване в Каштанове в 1958 році.
В архівних документах про планування садиби повідомляється: «Нижній поверх ‒ довжина 21, ширина 7, висота 3 сажні. Кімнат із сінями ‒ 17, серед них у двох вітальнях підлоги штучні горіхового дерева, під лаком, а в інших – із соснових дощок, дверей вхідних внутрішніх і вихідних ‒ бічних стулчастих фільонових ‒ 18; скляних ‒ 2; простих ‒ 3; печей із кахлю ‒ 12; камін ‒ 1». На другий поверх вели дерев'яні сходи з точеними фігурними балясинами. Там було «кімнат із дощатими підлогами ‒ 5, дверей стулчастих ‒ 6, простих ‒ 4; печей із кахлю ‒ 5, камін ‒ 1».
Про долю садиби за радянської влади до Другої світової нічого не відомо. Зараз у будівлі розташовується дитячий садок «Сонечко», магазин, пошта, бібліотека та сільський клуб. Завдяки громадському використанню маєток якось зберігся, але вже давно потребує ремонту. Парк перебуває в повному запустінні.
Навпроти центральної будівлі садиби ‒ залишки фонтану з написом римськими цифрами «1857». Він діяв досить довго, поки при будівництві сільської хати не були пошкоджені водогінні труби. До речі, до 1917 року маєток Сабли згадувався не тільки в російських, але і в європейських довідниках для мандрівників, як одна з визначних пам'яток кримського півострова.
Евген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
