Перспектива обміну утримуваними особами між Україною та Росією залишається примарною, констатував віцепрем’єр, міністр з питань тимчасово окупованих територій Олексій Резніков – але надія не втрачена. Раніше він так пояснив перебіг переговорів: «Вони ставлять нас в складні умови, що на нас буде вчинятися тиск родичами людей, які потерпають тюрмах, і ми, може, підемо на поступки там, де не хочемо йти… У Кремлі є одна особа, яка ухвалює остаточні рішення».
Ось як Україна та Росія домовлялися про обміни військовими і цивільними протягом усіх років війни. Ця хронологія важлива, оскільки лише погляд через роки може дати розуміння, якою є тактика обох сторін, які слабкі точки використовує кожна, та де у цьому – місце для доль людей.
2014 рік
Обміни полоненими відбувалися і до Мінських угод. Зазвичай, це стосувалося лише військових. Проте, в РНБО неодноразово заявляли, що серед заручників на окупованій території залишаються і мирні жителі. У липні 2014 року їх була 321 особа.
24 серпня в окупованому Донецьку провели «парад» військовополонених. Центром міста перед натовпом провели близько 50 українських військових, в яких кидали яйця, пластикові пляшки з водою. Дехто з «глядачів» бив полонених з-за спини.
У Москві російський міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив, що «парад бачив», але «не помітив жодних проблем».
Правозахисники назвали процесію однозначним порушенням Женевських конвенцій про поводження з військовополоненими.
Після Іловайського котла, 5 вересня 2014 року, у білоруському Мінську на зустрічі Тристоронньої контактної групи було підписано попередній протокол до угоди про припинення вогню на Донбасі між представниками України, Росії та ОБСЄ. Уже за перший тиждень вдалося повернути 1200 українців.
Українська сторона відзначала, що великою мірою такий обмін можливий саме через посилений тиск з боку інших країн.
Проте, і при такому міжнародному контролі угруповання «ЛДНР» неодноразово припиняли обмін чи переносили його за своїм бажанням. Аргументуючи так – немає списків, не ті списки, не погодили раніше час. Звинувачуючи саме Україну в таких ситуаціях. Цікаво: якщо провести моніторинг українських ЗМІ у 2014 році, то саме українська сторона чекала по кілька годин, коли приїдуть на обмін представники російських гібридних сил.
У жовтні 2014 року речник голови СБУ Маркіян Лубківський розповів, що в полоні угруповань «ЛДНР» залишаються 500 українців, а 1500 з початку війни було визволено.
А за словами тодішнього уповноваженого президента України з питань мирного врегулювання конфлікту на Донбасі Ірини Геращенко, на окупованій території Луганської та Донецької областей потрапили в полон або пропали безвісти 2,8 тис. осіб.
26 грудня 2014 року відбувся перший «великий» обмін. Тоді вдалося обміняти 222 представника збройних формувань на 150 військових ЗСУ, серед них, за інформацією Семена Семенченка, були 78 бійців батальйону «Донбас».
2015 рік
15 січня 2015 року під час зустрічі з головою Парламентської асамблеї Ради Європи Анн Брассер та делегацією ПАРЄ президент України Петро Порошенко зазначив, що в полоні в ОРДЛО ще залишається близько 600 українців.
Увесь січень відбувалися поодинокі обміни утримуваними.
А 22 січня в окупованому Донецьку знову відбувся «парад» –містом провели групу з 18 осіб під керівництвом ватажка угруповання «ДНР» Олександра Захарченка.
12 лютого у Мінську лідери України, Росії, Франції та Німеччини домовилися про припинення вогню в Донбасі з 15 лютого, відведення важкого озброєння. На той момент відбувалися запеклі бої за Дебальцеве, українські війська взяли в оточення. Режим тиші так і не настав, бої на Дебальцевському плацдармі завершилися аж 19 лютого, місто було взяте російськими гібридними силами.
За інформацією Генштабу ЗСУ, у полон потрапили 110 українських військовослужбовців, що виходили з Дебальцева, 31 зник безвісти.
21 лютого стало відомо про обмін 139 українських військових. Українська сторона передала в ОРДЛО 52 людей.
Після цього протягом 2015 року майже щомісяця відбувалися маленькі обміни (2-10 людей), які навіть не завжди були публічними.
У жовтні 2015 року в СБУ створили Об’єднаний центр з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження безвісти зниклих в районі проведення антитерористичної операції. Обміни стали централізованими, ними займалися працівники спецслужб та влади. Але такі зміни стали причиною політизації процесу. Тепер обміни більше нагадували «торги» – провокації, відмови чи зрив процесу проросійськими гібридними силами.
2016 рік
Напередодні Різдва ватажок угруповання «ЛНР» Ігор Плотницький «з легкої руки» вирішив відпустити всіх полонених військовослужбовців.
«Упевнений, що світло Вифлеємської зірки та Різдвяні молитви підкажуть київським правителям гідну відповідь. Ми готові влагодити всі розбіжності за столом переговорів, без пролиття крові, без материнських і дитячих сліз», – заявив Плотницький.
Щоправда, вже наступного дня він передумав.
13 січня після засідання Тристоронньої контактної групи прессекретар представника України Леоніда Кучми Дарія Оліфер у своєму Фейсбуці написала, що сторони домовилися про звільнення «понад 50 осіб з обох сторін, у першу чергу поранених, важко хворих і жінок».
Лише через місяць вдалося забрати перших полонених – 20 лютого відбулося звільнення чотирьох українських військових: Сергія Гарнаги (28-а окрема механізована бригада), Сергія Дмитрука (1-батальйон територіальної оборони «Волинь»), Олександра Макухи (40-й батальйон «Кривбас») та Вадима Кирпиченка (53-а окрема механізована бригада). У полоні кожен був не менш як рік.
Обмін відбувся у форматі – четверо на шістьох.
26 лютого мав відбутися ще один. Україні збиралися віддати чотирьох заручників, серед яких і журналістка Марія Варфоломеєва, проте в останню мить угруповання «ЛНР» передумало. Українській стороні передали військового Ростислава (прізвище публічно не називалося) та цивільних Леоніда Мазанька і Віталія Чуприніна, яких затримали за проукраїнську позицію та утримували в полоні з літа 2015 року за підозрою у «шпигунстві».
А ось луганська журналістка Марія Варфоломеєва опинилася на свободі лише 3 березня, загалом пробувши в полоні 419 днів. Її звинувачували в «коригуванні вогню ЗСУ», а також співпраці з «Правим сектором».
Спогади журналістки про полон, знущання і психологічні портрети конвоїрів можна прочитати у її щоденнику, який вона публікувала на сайті Радіо Свобода.
15 березня президент України Петро Порошенко повідомив, що з полону було звільнено ще двох військових – Григорія Завізона (розвідник 43-го окремого мотопіхотного батальйону) та Петра Єрошевича (військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади), а також жителя Горлівки Вадима Петренка.
25 травня українську льотчицю Надію Савченко, яку викрали бойовики ОРДЛО та передали Росії, де її засудили до 22 років тюрми, обміняли на двох співробітників ГРУ – Євгена Єрофєєва та Олександра Александрова.
Російські спецпризначенці були затримані 16 травня 2015 року в поблизу Щастя Луганської області. Прокурори висунули обом однакові обвинувачення в незаконному перетині кордону, і, серед іншого, звинуватили у вбивстві українського військового. Спочатку Єрофеєв і Александров підтвердили, що є російськими військовими, але на суді відмовилися від цих свідчень.
Згодом стало відомо, що президент Росії Володимир Путін підписав указ про помилування Савченко 25 травня. Президент України Петро Порошенко помилував росіян Євгена Єрофеєва та Олександра Александрова 24 травня.
14 червня 2016 року з Росії повернулися кримський активіст Геннадій Афанасьєв, якого у грудні 2014 року Московський міськсуд засудив до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму за звинуваченням в «тероризмі», а також інженер Юрій Солошенко, який потрапив у полон у свої сімдесят чотири роки. Його звинуватили у шпигунстві. Через два роки після звільнення Юрій Солошенко помер від тяжкого захворювання.
У свою чергу Україна передала Олену Гліщинську та Віталія Діденка, яких СБУ звинувачувало в сепаратистській діяльності на Одещині та спробах створити «Бессарабську народну республіку».
15 червня Україна знову пропонувала обмін 50 бойовиків на 25 заручників угруповань. Проте позитивної відповіді не отримала.
5 липня з полону звільнено полковника Збройних сил України Івана Без'язикова. За версією СБУ, Без’язиков обіймав посаду заступника начальника розвідуправління угруповання «ДНР» і поступив на службу 25 серпня 2014 року, тобто на десятий день після потрапляння в полон. Він був підлеглим відставного російського військового, який офіційно звинувачений в причетності до катастрофи «Боїнга» – Сергія Дубинського (позивний «Хмурий»). 7 квітня 2020 року Без’язикова в Україні засудили до 13 років в’язниці.
19 липня 2016 року угруповання «ДНР» відповіло відмовою на червневу пропозицію України про звільнення 50 на 25, зажадавши відпустити 600 осіб у форматі «всіх на всіх». При цьому, за словами української сторони, «половини осіб з цього списку просто не існує».
17 вересня на волю повернулися співробітник ООН Юрій Супрун та активіст Володимир Жемчугов, якого в ОРЛО звинуватили в підриві залізничного полотна у районі Лутугиного та електроопори у Хрящуватому. Його погрожували заґратувати на 30 років. У Жемчугова після підриву на міні ампутовані руки та травмовані очі (на момент обміну він повністю не бачив, пізніше зір відновили пересадкою роговиці). Україна передала в ОРДЛО чотирьох осіб.
7 грудня у Мінську на пропозицію обміну 42 на 228 угруповання «ДНР» знову не погодилося, звільнити дозволили вісьмох.
27 грудня двох жінок бойовики передали нардепу та експолоненій Надії Савченко. Мова йде про журналістку з Івано-Франківська Ольгу Сворак, яку схопили в ОРЛО у червні того ж року, коли вона приїхала до свого коханого, що воював у російських гібридних силах. А також Анжеліка Преснякова – колишня суддя районного суду Новоазовська і Апеляційного суду Донецької області. Про обставини її потрапляння в полон нічого невідомо.
Нагадаємо, що після свого звільнення з полону Надія Савченко вже як депутат їздила на Донбас, домовлятися з бойовиками про обміни полоненими, що не підтримувалося українською владою.
Загалом у 2016 році з полону угруповань «ЛДНР» вдалося звільнити лише 16 осіб. За словами експертів, головна проблема – обмін став політизованим.
2017 рік
2017 рік став роком штилю. Обміни не проводилися до останніх днів року. Постійні зустрічі в Мінську, оприлюднені списки та навіть поїздки українських політиків на окуповану територію – результату не дали.
Проте обміни відбувалися потайки. За інформацією волонтерської групи зі звільнення полонених «Патріот», такі обміни відбувалися майже щомісяця, але стосувалися вони лише цивільних громадян.
27 грудня 2017 року відбувся наймасштабніший обмін з 2015 року. Перед Новим Роком в Україну повернулося 73 людини. За них на окуповану територію віддали 233 ув'язнених. Їх мало бути майже 300 – проте кілька десятків від обміну відмовились.
Серед тих, хто повернувся до України:
- Володимир Фомічов – учасник Донецького Євромайдану, громадський активіст, майже 2 роки був у полоні.
- Олексій Кириченко – боєць 57-ї бригади ЗСУ, брав участь в боях під Іловайськом, пішки виходив з оточення у Волновасі, але потрапив у полон на блокпосту неподалік від Старобешевого. У полоні бойовиків він провів 3,5 роки.
- Владислав Овчаренко та Артем Ахмеров – члени ультрас «Зорі».
- Ігор Козловський – релігієзнавець, якого звинувати у шпигуністві і виготовленні боєприпасів та «засудили» до 2 років та 8 місяців позбавлення волі.
2018 рік
2018 – рік без обміну. За словами Ірини Геращенко, у 2018 році 2-3 рази зривалися обміни утримуваними.
«Одного разу одна людина бовкнула абсолютно неперевірену інформацію, коли мова йшла про одну схему ... Просто зірвав нам. І ми не змогли витягнути декількох наших військових з окупованих територій», – додала Геращенко.
2019 рік
28 червня чотирьох звільнених з непідконтрольної території привіз український політик Віктор Медведчук, якого в Україні вважають неформальним представником президента Росії Володимира Путіна. Саме йому «в руки» віддали:
- Дмитра Великого – він потрапив у полон 11 вересня 2016 року, отримав 15 років за «здійсненні терористичної діяльності». За інформацією журналіста Дениса Казанський, Великий перебуває у розшуку українського МВС, де він значиться «дезертиром».
- Яків Веремейчик – потрапив у полон 25 травня 2018 року. В ОРЛО звинуватили у «геноциді» та «застосуванні заборонених засобів і методів ведення війни».
- Максим Горяїнов – схоплений 22 травня 2019 року, позбавили волі до 15 років за «сприяння терористичної діяльності». За інформацією Олени Дуванової-Рожкової (чоловік якої був в полоні), Горяїнов нібито був за кермом і «сприяв тому, що машина з сімома військовими» (серед яких був і її чоловік) заїхала на непідконтрольну Україні територію.
- Едуард Міхеєв – у полон потрапив 16 жовтня 2017 року. В угрупованні «ЛНР» йому висунули звинувачення у «держзраді» та дали 12 років позбавлення волі.
Україна не віддала нікого. Це був особистий переговорний процес Медведчука з Путіним.
7 вересня 2019 року. Обмін полоненими «35 на 35». На українську землю з Росії повернулися 24 моряки, яких затримали поблизу Керченської протоки в листопаді 2018-го.
Росія відмовилася визнавати за захопленими статус військовополонених і намагалася судити їх за кримінальними статтями на кшталт «незаконного перетину російського кордону».
Міжнародний трибунал із морського права наказав Росії негайно звільнити військових і повернути кораблі, чого Росія не зробила. Тож моряків передали не за рішенням трибуналу, а в рамках обміну. Росія відпустила моряків під «особисте зобов'язання», отже формально за першим викликом вони мають з'явитися на суд. Адже справу так досі не закрили.
Крім моряків в Україну повернулися:
- Олег Сенцов – український режисер, продюсер, кримський громадський активіст «Автомайдану». Перебував у місцях несвободи з травня 2014 роки. Засуджений російським судом до 20 років суворого режиму у так званій справі «кримських терористів». Оголошував і тримав з ризиком для життя тривале голодування.
- Роман Сущенко – український журналіст, кореспондент національного інформагентства «Укрінформ» у Франції. Його затримали у вересні 2016 року у Москві, куди Сущенко поїхав до родичів, і звинуватили у шпигунстві.
- Олександр Кольченко – студент, український активіст лівих, правозахисник студентства Криму. Перебував під вартою в Росії з травня 2014 року, засуджений до 10 років суворого режиму у справі «кримських терористів».
- Станіслав Клих – український журналіст та історик, затриманий у Росії в серпні 2014 року нібито «за участь у Першій чеченській війні». Засуджений російським судом до 22,5 років ув’язнення.
- Микола Карпюк – один із лідерів партії УНА-УНСО, якого Росія звинувачує у участі в кількох конфліктах на пострадянських теренах, зокрема, у грузинсько-абхазькому конфлікті на боці Грузії. Затриманий ФСБ Росії у березні 2014 року на українсько-російському кордоні. Звинувачений Росією в «участі у Першій чеченській війні», засуджений російським судом до 22,5 років ув’язнення. Міжнародні правозахисні організації визнали його політв’язнем.
- Павло Гриб – студент Києво-Могилянської академії, громадський активіст, викрадений російськими спецслужбами з території Білорусі. У Росії його звинуватили у «сприянні терористичній діяльності» та засудили до 6 років колонії.
- Олексій Сизонович – мешканець прикордонного міста Краснодон на Луганщині, нині окупованого російськими гібридними силами. Пенсіонер, колишній шахтар та вибухотехнік. Затриманий російськими спецслужбами і засуджений за нібито підготовку теракту у прикордонних районах Росії на 12 років.
- Володимир Балух – активіст з Криму. Наприкінці 2016 року затримали співробітники ФСБ Росії, бо на горищі його будинку знайшли патрони й тротилові шашки, засудили до п’яти років позбавлення волі.
- Артур Панов – уродженець Краснодону, нібито готував теракт в ростовському театрі.
- Євген Панов – водій-електромеханік Запорізької ТЕС, ветеран війни на Донбасі. Затриманий російськими силовиками на в’їзді до анексованого Криму 7 серпня 2016 року. Засуджений до 8 років позбавлення волі.
- Едем Бекіров – затриманий російськими силовиками на в’їздів анексований Крим 12 грудня 2018 року. Він їхав до Криму відвідати матір і родичів. Його підозрювали за статтею про зберігання і передачу вибухових речовин і боєприпасів.
За словами адвоката Миколи Полозова, кримськотатарського активіста Едема Бекірова російські силовики та суд знову «оголосили в розшук, зробивши вигляд, що їм нічого не відомо про його звільнення в рамках обміну».
Україна ж віддала Володимира Цемаха – колишнього «командира протиповітряної оборони» угруповання «ДНР» у місті Сніжне. Саме поблизу цього населеного пункту в липні 2014 року був збитий російською установкою «Бук» малайзійський «Боїнг» рейсу MH17, в якому загинуло 298 людей, у тому числі 80 дітей.
Українські спецслужби затримали Цемаха в його квартирі на окупованій території та вивезли на підконтрольну уряду. Під час спецоперації один український розвідник загинув, інший втратив ногу. Цемаха називали важливим свідком у справі «Боїнгу».
29 грудня 2019 відбувся ще один обмін. На вільну територію повернулися 76 людей: 12 військових і 64 цивільних. Серед звільнених – журналіст Станіслав Асєєв, спецпризначенці Сергій Глондар та Олександр Коріньков, викладач і публіцист Олег Галазюк.
Україна віддала 124 особи – колишніх «беркутівців», яких обвинувачують у розстрілі людей на Майдані в 2014 році; обвинувачених в теракті в Харкові 2015 року, яких засудили до довічного ув’язнення; військовополонені росіяни, колаборанти (засуджені за відповідні злочини), фігуранти кримінальних справ, пов’язаних з підтримкою російських окупаційних сил на Донбасі та з тероризмом.
2020 рік
Останній обмін утримуваними між Україною та російськими гібридними силами на Донбасі відбувся 16 квітня 2020-го. З полону звільнили 20 осіб, а українська сторона передала угрупованням Кремля 14-х. У списках спочатку значилося 18 прізвищ, але 4 не погодилися повертатися в ОРДЛО.
На початку серпня голова Офісу президента України Андрій Єрмак повідомив про підготовку нового обміну у форматі «100 на 100». Єрмак висловив сподівання, що обмін відбудеться «скоро», проте точної дати оголошено не було.
У жовтні голова делегації України в ТКГ, перший президент України Леонід Кравчук заявив, що українська сторона подала документи на обмін 11 осіб. Проте позитивної реакції з боку Росії не було.
У грудні віцепрем’єр, міністр із питань тимчасово окупованих територій Олексій Резніков заявив, що «перспективи обміну неоднозначні».
«Ми з літа спостерігаємо блокування переговорів у Тристоронній контактній групі за різними надуманими історіями, починаючи від постанови Верховної Ради України про призначення місцевих виборів, які вже відбулися, продовжуючи іншими надуманими речами. Рік ще не завершився, але сьогодні дати надію, що це (обмін – ред.) відбудеться цього року, на жаль, я не можу», – заявив Резніков.
Замість епілогу:
- За даними Служби безпеки України, наданими в листопаді на запит Радіо Свобода, 251 людина вважається незаконно позбавленою волі в окремих районах Донецької та Луганської областей.
- У переліку полонених і заручників, яких віддають Україні, з’являються суперечливі особи. Наприклад, Євген Бражніков, за заявами екс-полонених, брав участь у тортурах разом з бойовиками. Цю справу зараз розслідує українська прокуратура. 6 травня 2020 року стало відомо про затримання Олександра Садівського – учасника останнього обміну, якого звинувачують в організації групи шахраїв у донецькому СІЗО.
- При будь-якій кількості людей на обмін в ОРДЛО швидко арештовують нових цивільних жителів, інколи вже і не пов'язаних з проукраїнською діяльністю.
