Вигнання чи натуралізація? Що чекає на росіян у Криму після повернення півострова під контроль України

Росіяни, які потрапили до Криму не через українські пункти пропуску, будуть вислані назад після деокупації. Про це в ефірі телеканалу «Україна 24» повідомив віцепрем'єр та міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков. За його оцінками, це може торкнутися від пів мільйона до мільйона осіб.

Резніков підкреслив, що йдеться не про депортацію, а про «цивілізований юридичний крок ‒ адміністративне вигнання незаконно прибулих». При цьому в грудні 2020 року міністр у відповідь на запитання про те, що київська влада планує робити з російським населенням, яке переселили для зміни етнічного складу півострова, сказав, що «точно не збирається порушувати чиї-небудь гуманітарні права». Реакції російської сторони станом на вечір 12 липня поки не було.

Про те, яким може бути майбутнє російських переселенців після деокупації Криму, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ігор Яременко розповів Крим.Реалії, що в чинному українському законодавстві вже є механізми для вигнання іноземців.

‒ Прямо зараз діє закон України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, і в ньому є стаття 26 про правовий статус таких осіб з можливістю примусового вигнання. Так що, коли ми говоримо про деокупацію, то маємо на увазі, що з часом буде використаний цей юридичний механізм або будь-який інший. У випадку з росіянами в Криму їх ніхто не змушував туди їхати, це був їхній свідомий вибір, у результаті якого вони порушили українське законодавство. Напевно ж, вони мали за це відповідати ‒ я не кажу, як саме, але як факт ‒ це нормальна практика, яка є в будь-якій країні.

Однак український юрист-міжнародник, колишній постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим Борис Бабін вказує на міжнародний вимір цієї проблеми.

‒ Йдеться не просто про порушення українських законів ‒ організація незаконних виселень російських громадян з Криму є міжнародним злочином, який передбачено Римським статутом. Зрозуміло, що основне реагування на нього піде після деокупації. З одного боку, Україна має право виселяти з власної території осіб, які потрапили туди незаконно. З іншого боку, основна проблема тут ‒ участь України в різних документах Ради Європи, зокрема й у Конвенції з прав людини, яка забороняє колективне вигнання з країн. Вислати 500 тисяч осіб відповідною кількістю рішень судів досить складно, тому Україна має вже зараз, ухвалюючи законодавство щодо деокупації, думати про те, як вона буде вибудовувати правовідносини та правозастосування в Криму.

На думку Бориса Бабіна, після деокупації Україна для вигнання громадян Росії, які незаконно перебувають у Криму, може на час відступити від норм Конвенції з прав людини, офіційно й заздалегідь повідомивши про це Раду Європи.

‒ Тут непорівнювані цінність прав людини як така та організація незаконного масового переселення. Словом, це правомірний шлях, який не призведе до тисяч позовів до Європейського суду, проте Україні потрібно подумати про нього вже зараз. На щастя, є абсолютно чіткі критерії: громадяни України перебувають у Криму абсолютно законно. Але є й діти, народжені під час окупації у громадян України й ті, хто втратив, не оновив документи. Владі треба б подумати про способи їх обліку. Насправді цікава ситуація складеться зі змішаними родинами, коли один з подружжя перебуває у Криму незаконно, а інший ‒ український громадянин, плюс ситуація з їхніми дітьми. Ці випадки треба буде розглядати окремо, а в іншому всі, хто не доводить українське громадянство або право на проживання в Криму на підставі дозволу на проживання, можуть бути виселені.

Борис Бабін прогнозує, що після деокупації Криму українській владі знадобиться приблизно три роки на те, щоб провести всі ці адміністративні процедури з визначення права місцевих жителів на проживання в Криму й вигнання тих, хто його не має.

Тим часом український політолог Валерій Димов пояснює, чому, на його думку, раніше міністр Олексій Резніков займав набагато м'якшу публічну позицію з приводу поводження з росіянами в Криму після деокупації.

‒ Перш за все, торік пан Резніков говорив, що він не любить слово «депортація» і що громадяни Росії нібито зможуть жити в Криму як захочуть, що у них буде можливість отримати громадянство. Потім міністр змінив свою риторику ‒ і зовсім не тому, що щось змінилося у відносинах між Україною та Росією, оскільки війна триває й сторони залишаються на своїх позиціях. Просто громадяни України не сприйняли колишні висловлювання Резнікова, та й міжнародне право в цьому випадку говорить про те, що організоване переселення росіян до Криму ‒ це військовий злочин. Загалом, міністр ‒ політична фігура, і він робить політичні заяви. Його риторика змінюється під тиском активної частини українського суспільства. Я вважаю, що процедура вигнання має бути виписана в законах про колаборантів і таке інше.

У свою чергу, російський оглядач, кандидат політичних наук Іван Преображенський вважає, що українські чиновники своїми заявами про вигнання росіян з Криму мимоволі підіграють російській пропаганді, а також що Україні не варто очікувати схвалення Заходу в цьому питанні.

‒ Росія буде із задоволенням тиражувати й використовувати подібні заяви у своїх пропагандистських цілях. Безумовно, влада буде й надалі стимулювати переселення росіян до Криму, хоча з економічної точки зору вони не зацікавлені у продовженні цього процесу ‒ просто тому що інфраструктура Криму не витримує навіть нинішньої кількості населення. Росія не встигає все перебудувати, а питання води в принципі проблематичне. З іншого боку Україна навряд чи може отримати підтримку міжнародної спільноти в будь-яких виселеннях на будь-яких підставах. З точки зору сучасного європейського підходу, подібне оцінюється негативно. Максимум, на що тут може розраховувати Україна ‒ це мовчазна неучасть Європейського союзу й загалом Заходу. Так відбувається з державами Балтії, де немає виселення, але є негромадяни.

Іван Преображенський вважає, що українська влада за балтійським прикладом, наприклад, може запропонувати росіянам у Криму процедуру натуралізації, а вже в разі відмови використовувати механізми вигнання.

Нарешті, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павличенко зазначає, що поки що в українській політиці щодо росіян у Криму більше запитань, ніж відповідей.

‒ Я б ставив питання про статус представників цього переселенського потоку в умовах деокупації. Чи їм треба буде звернутися за українським громадянством і пройти повну натуралізацію, чи будуть додаткові умови, що стосуються питань колаборації, люстрації, можливого обмеження у правах. Усе це треба врегулювати. Однак аж ніяк не можна говорити про беззастережне вигнання з тимчасово окупованої території абсолютно всіх, хто потрапив до Криму не через офіційні українські пункти пропуску. Думаю, на практиці все буде організоване зовсім по-іншому й залежатиме від великої кількості факторів. По-перше, коли відбудеться деокупація: через рік, п'ять років, п'ятнадцять? По-друге, якими будуть її умови? Можливо, в угоді між Україною та Росією запишуть, що населення Криму автоматично отримує статус резидентів.

До того ж Олександр Павличенко впевнений, що в питаннях деокупації Криму Україні доведеться дотримуватися міжнародних зобов'язань, й офіційний Київ не зможе організувати масове вигнання іноземців на жодних підставах.

(Текст підготував Владислав Ленцев)