Втрати 810-ої бригади ЧФ РФ: журналісти Крим.Реалії знайшли понад сто некрологів загиблих в Україні російських військових

Найбільші втрати морські піхотинці 810-ої кримської бригади ЧФ РФ зазнали в Маріуполі. Звідти – найбільша кількість некрологів, які вдалося знайти редакції Крим.Реалії. Найрезонанснішим у російських соцмережах стало відео загибелі кулеметника 382-го батальйону – також у Маріуполі.

Редакції Крим.Реалії вдалося зібрати більше сотні некрологів морпіхів цієї бригади.

Початок вторгнення

810-та бригада морської піхоти ЧФ РФ, що дислокується в бухті Козачій у Севастополі, вторглася на материк України з Криму. Бригада спочатку була скерована на Мелітополь, потім – Бердянськ, Маріуполь.

2 березня українські військові захопили на полі бою документи одного з підрозділів першої батальонно-тактичної групи бригади.

З огляду на ці документи, українські військові дійшли висновку, що даний підрозділ ЧФ РФ мав здійснити висадку з великого десантного корабля «Орськ‎» у районі населеного пункту Степанівка-1 і надалі діяти з військовими частинами 58-ї армії РФ, а саме зі 177-м окремим полком морської піхоти ЧФ РФ.

Кінцевою метою цих сил було блокування та взяття під контроль Мелітополя, повідомляло командування об’єднаних сил Збройних сил України.

Про перші дії бригади розповів один із морпіхів 810-ої обрмп, який був поранений під час розвантаження техніки з десантного корабля в Бердянську 24 березня, але вижив.

«У нас було перше завдання нашої бригади – зайняти оборону біля Мелітополя та «вичистити‎» Мелітополь. Ми зайняли оборону в аеропорту, більше тижня ми його утримували‎», – розповів технік бригади Олексій Пріс.

Кримські підрозділи російських військ відправили воювати на південний схід України ледь не у повному складі.

«Після повномасштабного вторгнення, на жаль, першими, кого «вкинула в цю м’ясорубку російська влада – це були жителі Криму, жителі Донбасу окупованого. Тому що вони 8 років намагалися підготувати жителів територій окупованих для того, щоб вони лояльно ставилися до російської армії, щоб вони були готові вмирати за Росію зі зброєю в руках‎» – каже експертка Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова.

Деякі морпіхи намагалися відмовитися від участі у війні: інформація про це почала з'являтися вже наприкінці лютого. Про це повідомляв Центр оборонних стратегій України, видання «Ґрати» розповіло про це з посиланням на своє джерело в системі Міноборони Росії в Криму – йшлося про рапорти приблизно 80 морпіхів.

Про спроби не брати участь у війні розповідав і один із полонених морпіхів 810-ої бригади, захоплений «Азовом» у Маріуполі. За його твердженням, разом із ним було приблизно 700-800 осіб морпіхів бригади, станом на середину березня приблизно половина з них загинула.

«‎Я не хотів їхати сюди, але нас змусили. Сказали, відмовників посадять, приблизно десять років ув'язнення. Тих, хто не бажав їхати, дуже багато. Дехто навіть відмовився. Я не знаю їхньої подальшої долі», – розповідав російський військовослужбовець.

Історія смерті одного кримчанина

21 квітня 2022 року. Маріуполь. Морпіхи 382-го окремого батальйону 810-ої обрмп перебігають вулицю. На відкритому просторі по них відкриває вогонь «Азов» і один із морпіхів отримує смертельне поранення в артерію.

Відео зняте стрінгером телеканалу Russia Today Андрієм Філатовим, який позиціонує себе як військовий кореспондент. Телеграм-канал «Военная хроника» заявляє, що публікувати це відео спочатку не хотіли.

На відео можна почути, як морпіху, який упав, кричать: «Лежи поки, не сіпайся, Максим‎».

Як вдалося з'ясувати Крим.Реалії, смертельне поранення отримав старший матрос, кулеметник 2 батальйону 382 -го окремого батальйону 810-ої обрмп Максим Старовойтов. Про це у соцмережах заявила його вдова, Каріна Старовойтова.

Максим Старовойтов виявився 21-річним уродженцем Сімферополя. На початку листопада 2022 року на будинку школи № 23 Сімферополя, де він навчався, встановили меморіальну дошку.

Під відео з моментом загибелі Старовойтова у телеграм-каналі «Военная хроника» – понад дві тисячі вісімсот коментарів, переважно користувачів з Росії. Частина з них заявляла: збентежені тим, що професійні військові не вміють грамотно пересуватися у бойових умовах.

«Одному мені не зрозуміло, як так усе це? Перебіжки без прикриття, ніхто не стріляє, не прикриває, димовуху одразу можна було кинути. Якось усе сумно‎», – коментує один із користувачів телеграм з ніком Roman S. Цей допис підтримало чимало користувачів.

4 комбриги за 11 місяців

810-та бригада морської піхоти втратила багато офіцерів. За 11 місяців повномасштабного вторгнення в бригаді змінилося, як мінімум, чотири командири.

Комбрига Олексія Шарова убили в Маріуполі. Російські ЗМІ стверджують, що це сталося 22 березня.

Комбриг Олексій Бернгард зник із інформаційних повідомлень про бригаду у травні.

Виконувач обов'язки комбрига Ян Суханов був тяжко поранений під час удару по командному пункту бригади в середині травня. На той момент бригаду вже передислокували з Маріуполя під Вугледар. Тоді, за даними ЗСУ, в командному пункті бригади було вбито 3 офіцери, 14 отримали поранення. Суханов вижив, вийшов із шпиталю через півроку.

«Отримали завдання наступати на один із населених пунктів. У цей момент ми були в лісосмузі в командно-наглядовому пункті. І тут до нас прилетіло два 152-мм снаряди. Усім, хто був у пункті, включаючи мене, добряче перепало‎», – розповів колишній виконувач обов’язків комбрига Ян Суханов.

Після Суханова в.о. комбрига призначили полковника Сергія Трибунцова. Про це стало відомо 1 червня з відео кримських ЗМІ. У відкритих джерелах немає інформації, чи залишається Трибунцов на цій посаді.

«‎Ми тільки тоді зрозуміли, що все серйозно»

Найбільше втрат, які стали відомо, у Маріуполі зазнав саме 382-й батальйон, що дислокується у Темрюку. В останні місяці багато інтерв'ю дають двоє морпіхів 382-го батальйону, які вижили – старші лейтенанти з позивними «Рокот» і «Струна». Вони обоє втратили по нозі, потрапивши влітку на мінне поле біля села Євгенівка Донецької області, після передислокації батальйону з Маріуполя. Командир взводу Антон Філімонов із позивним «Рокот», в одному з інтерв'ю зізнався, що не міг повірити у війну в 21 столітті.

«Ніхто не знав, що там буде. Постійно жартували, сміялися, вирушаючи туди. Ніхто не розумів, куди їде. Нас попередили, що можливе застосування підрозділу морської піхоти в бою, нам треба допустити найменшу кількість втрат. Усі якось жартували на цю тему. Важко було повірити, що у 21 столітті таке можливо. І коли були перші втрати у мене в роті, ми тільки тоді зрозуміли, що все серйозно, і ми по-справжньому воюємо», – розповів Філімонов.

Командир взводу розповідає і про те, що спочатку морпіхи не розуміли тактику міських боїв у Маріуполі.

«У них тактика була, вони спочатку запускали, а ми ж думали, що їх там немає. По нас не стріляють, отже, по нас не діють. Ми заходили, вони нас запускали, а потім просто з усіх боків, ніби буквою «п», починали розстрілювати. Потім ми вже зрозуміли цю тактику», – розповів морпіх Антон Філімонов російському телеканалу Russia Today.

Комвзвода з позивним «Струна» теж каже, що на початку повномасштабного вторгнення морпіхи 810-ї бригади багато чого не вміли.

«Наприклад, коли чотири доби просиділи в одному будинку в оточенні. Це було на початку спецоперації, тоді ще багато чого не знали і не вміли, були дуже самовпевнені» – заявив він.

Герой Росії «Струна» досі не відкриває обличчя

Командир взводу 382-го батальйону, старший лейтенант із позивним «Струна» досі приховує своє обличчя, хоча після втрати ноги влітку вже не воює. У жовтні 2022 року йому дали звання героя Росії.

Його ім’я та прізвище так і не назвали, обличчя він не відкрив. Це і раніше викликало здивування частини російських користувачів соцмереж та блогерів. Вони висловлювали різні припущення – у тому числі й те, що він боїться за родичів, які можуть жити у Криму.

Сам морпіх нещодавно пояснив приховування особистої інформації так:

«‎Хочу, щоб цей позивний і в принципі образ цього червоного рюкзака, цього командира морської піхоти зберігся саме в такому ракурсі, як такий, що позначає всіх командирів морської піхоти, в принципі будь-якого командира», - заявив старший лейтенант.

Крим.Реалії раніше намагалися з'ясувати, за що саме цей комвзводу отримав звання героя Росії, але відповіді на це так і не знайшлося.

Жодної конкретики про героїзм «Струни» не повідомив, зокрема,і колишній в.о. комбрига Ян Суханов у своєму інтерв'ю під час виписки зі шпиталю. Про кількох морпіхів він розповів докладні історії, а про героя Росії «Струна» – лише те, що «коли його командиру перебило ноги, заступник командира загинув, управління підрозділом прийняв на себе» і що, нібито, «під його командуванням підрозділ штурмом взяло кілька важливих об'єктів Маріуполя».

Популярність серед користувачів російських соцмереж цей комвзводу отримав після того, як його почав знімати стрінгер телеканалу Russia Today Андрій Філатов. Це сталося тому, що він єдиний дозволив знімати бойові дії підрозділу, пояснював Філатов. У кадрі морпіх почав з'являтися з червоним рюкзаком на спині і його стали впізнавати. Спочатку його обличчя не приховували.

У деяких російських користувачів соцмереж одразу викликало подив те, що морпіх воює з червоним рюкзаком. Вони писали про те, що це демаскує, непрофесійно, або дивувалися тому, чи дійсно у морпіхів таке погане постачання.

«У метушні перших бойових зіткнень у мене зникло майно, і мої хлопці принесли мені цей рюкзак. Сказали: «‎На, командире, тримай, що знайшли». Деякі люди казали: «Та що ж за дурень такий – вдягнув яскраво виражений предмет і бігає з ним, ще й із радіостанцією – усі знають, що це командир». А для мене було навпаки: головне, що мене мої бачать і все. Інший хлопчина мав ще синій рюкзак, і хлопці запропонували таку ідею: а давайте зараз ще білий рюкзак знайдемо – і буде у нас наш триколор. Третій боєць, який мав бігати з білим рюкзаком, був поранений і ми залишили цю ідею, а червоний рюкзак став нашим символом», – розповів морпіх в одному зі своїх інтерв'ю.

Цей старший лейтенант розповів і свою версію про те, як до російських морських піхотинців ставилися у Маріуполі.

«Залежить від того, з ким спілкуєшся. Ті ж самі «азовці» мають своїх родичів, і їхні дружини нас не хвалитимуть. Але дуже багато мирного населення чекали на нас як на визволителів, казали, що втомилися від свавілля. Реально раділи нашому приходу. З дітьми було складніше спілкуватися, таке відчуття, що їх змалку привчають до того, що росіяни – вороги, деякі прямо говорили: «Зараз мій батько м....ів доб'є і повернеться», – розповів «Струна».

Новий склад 810-ї бригади

810-а обрмп зазнала таких втрат, що на початку літа їх вивели з фронту назад до Криму – для поповнення і нового злагодження.

Загалом, за даними головного управління розвідки Міноборони України, із бригади було сформовано дві батальйонно-тактичні групи. Згодом інформацію про те, що було саме дві БТГР, підтвердив і колишній в.о. комбрига 810-й обрмп Ян Суханов у своєму інтерв'ю після виходу зі шпиталю.

У липні 2022 року у ГУР Міноборони називали наступні цифри втрат 810-ї бригади у Маріуполі.

«Доволі такі великі втрати були цієї бригади, саме під час лютого, березня, коли був Маріуполь. За нашими даними, десь 300 осіб було втрачено під час цих бойових дій, і, відповідно, це змусило керівництво 810 бригади, і взагалі Міноборони РФ вивести підрозділи 810 бригади для поповнення на кримський півострів‎», – розповідав Крим.Реалії представник Головного управління розвідки Міноборони України Вадим Скібіцький.

«Особовий склад, який заходив сюди на початку війни – від нього залишилося дуже мало людей. Тому що йдуть поранення, йдуть втрати, вбивають людей, хтось звільняється за власним бажанням», – казав офіцер.

Цифри втрат він не назвав, але зазначив, що їх багато. Співвідношення втрат оцінив як один убитий до трьох поранених.

За даними української розвідки, близько 200 морпіхів бригади відмовилися повертатися на війну. Нові батальйонно-тактичні групи формували із військових різних частин.

«‎Проблеми були пов'язані з тим, що був некомплект особового складу в мирний час. Друге – багато було загиблих. І третє – вони були змушені формувати вже нові батальйонно-тактичні групи, набираючи особовий склад із різних частин усього Чорноморського флоту. Це і екіпажі кораблів, і обслуговуючий персонал, це інженерний підрозділ. Таким чином, бойовий потенціал 810-ї бригади, по суті зменшився», – розповідав в інтерв’ю Крим.Реалії представник Головного управління розвідки Міноборони України Вадим Скібіцький.

У червні 810-та обрмп зазнавала втрат у боях під Вугледаром. Але встановити кількість загиблих не вдається. За словами військовополоненого лейтенанта бригади Іллі Юна, у бою біля села Павлівка Донецької області з його підрозділу загинуло 9 людей. Юн назвав чотири прізвища загиблих: Данило Жмака, старший лейтенант, командир взводу управління; Павло Єгоров, старший сержант; Іслам Шахбанов, матрос; Роман Висоцький, сержант, командир відділення. У відкритих джерелах некрологи цим морпіхам не з'явилися. Вдалося знайти лише один некролог: 21 червня біля села Єгорівка загинув матрос Владислав Дорохін, який переїхав жити до Криму з батьками після окупації півострова. Павла Єгорова за допомогою соцмереж намагався розшукати друг, який зазначив, що в бригаді Єгоров вважається зниклим безвісти.

До рук українських військовослужбовців потрапив телефон Павла Єгорова. У його відео були навчання на мисі Опук у Криму, кадри з Маріуполя.

У вересні Генштаб ЗСУ заявив, що 810 бригада морпіхів втратила до 85% особового складу. Перевірити дані про втрати в умовах бойових дій неможливо.

Восени 2022 року 810-ту обрмп поповнили за рахунок мобілізованих кримчан. Скільки саме людей з тих, хто був відправлений на підготовку до розташування 810-ї обрмп у Козачій бухті, увійшли саме до цієї бригади – невідомо.

Взимку 2022 року в кримських соцмережах продовжували з'являтися оголошення про набір добровольців у 810-ту обрмп.

Станом на кінець січня 2023 року військовослужбовці 810-ї бригади російських військ все ще перебувають у Херсонській області, на лівому березі Дніпра. У листопаді 2022 року також з'являлася інформація про те, що морпіхи 810-ї обрмп знаходяться і на Кінбурнській косі.

У Севастополі на початку січня 2023 року пройшло поховання ще трьох морпіхів бригади. Так, 6 січня було опубліковано некрологи загиблих у Херсонській області Олексія Куликова, Дмитра Кльопова та Дмитра Мельниченка.

Знайдені некрологи морпіхів 810-ї бригади ЧФ Росії

Нижче наведено дані про загиблих російських військовослужбовців, які служили у 810-й окремій бригаді морської піхоти ЧФ.

Список містить інформацію, яка з'являлася у відкритих джерелах, а саме у російських та кримських ЗМІ, соцмережах родичів військовослужбовців кримських підрозділів російської армії. До списку не включені дані про вбитих, про які повідомляють ЗСУ, але немає некрологів у російських та кримських ЗМІ, соцмережах. Також у Криму періодично з'являються некрологи та могили без даних про військові частини, в яких служили вбиті російські військовослужбовці.

1. Володимир Чеботарьов, матрос, родом із Керчі. Як повідомляють кримські ЗМІ, контракт заключив за півроку до смерті. Загинув у перший же день повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого, похований 14 березня у Керчі. Про те, що Чеботарьов служив у 810-ій обрмп, повідомляє тільки російська група ВКонтакті «‎Морская пехота».
2. Дмитро Білоусов, водій розвідвзводу, 19 років. Жив у Севастополі. Як повідомляють кримські ЗМІ, дата смерті – 1 березня 2022 року.
3. Станіслав Павловський, старший матрос, зі Слов'янська-на-Кубані, Росія. За даними Кавказ.Реалії, загинув 1 березня. Приналежність до 810-ї обрмп вказує російська група ВК «‎Морская пехота».
4. Олександр Пірожков. Сержант, кулеметник, навідник, командир десантно-штурмового відділення. Як повідомляють російські ЗМІ, служив у бригаді з 2014 року. Загинув 1 березня. Місце народження не вказується, похований у Севастополі.
5. Дмитро Пісарєв. Матрос, родом із російського міста Бородіно. Загинув 1 березня. Як повідомляють ЗМІ Красноярського краю Росії, якийсь час вважався безвісти зниклим, у медичному свідоцтві зазначено, що солдат загинув через численні осколкові поранення. Похований у Бородіно 4 червня.
6. Андрій Кутьков, сержант, родом з Волгограда, Росія. Дата смерті 4 березня, як повідомляють російські ЗМІ, похований у червні після ДНК експертизи.
7. Ельдар Багіров, молодший матрос. Уродженець Махачкали, Росія. Загинув 19 березня у Маріуполі. Приналежність до 810-ї обрмп встановлена за даними пам'ятного стенду.
8. Олег Голіченко, молодший сержант, 20 років. Народився у селищі Чорноморське, Крим. Похований 23 березня. Як повідомляється у відео кримського ЗМІ, загинув 10 березня.
9. Михайло Гераськін, контрактник 382-го батальйону. Як зазначається в публікаціях російських соцмереж, загинув 11 березня у Маріуполі. Місце народження невідоме.
10. Євген Єгоров. Старший сержант, заступник командира взводу. Як повідомляє російський голова Севастополя, Єгоров похований 19 березня, місце смерті – Маріуполь. Дата смерті – 11 березня – вказана у відео.
11. Кирило Важенін. Старший сержант. Як повідомляє російський голова Севастополя, Важеніна поховано 19 березня, місце смерті – Маріуполь.
12. Дмитро Востріков, майор, заступник командира десантно-штурмового батальйону з повітряно-десантної підготовки. За даними російських соцмереж, родом із селища Верхній Мамон Воронезької області Росії. Загинув 13 березня.
13. Микола Єфімов, начальник радіостанції роти зв'язку. Народився у селі Аргабаш Республіки Удмуртія, дані публікували ЗМІ Росії та Севастополя. Загинув 13 березня у Маріуполі, похований у Севастополі.
14. Олександр Дімков, з Волгодонського району Росії. Як повідомляють місцеві ЗМІ, вбито у Маріуполі 13 березня.
15. Микола Абраменко. Як повідомляють російські ЗМІ, родом із станиці Варениківська Краснодарського краю Росії. Загинув 14 березня. Ця дата вказана на могилі.
16. Микола Гуцел, рядовий десантно-штурмовий роти 382-го батальйону. Загинув 14 березня. За даними російських ЗМІ, Гуцел родом із Новоросійська, Росія. За даними кримських ЗМІ, Гуцел навчався у Керчі, там йому встановили меморіальну дошку.
17. Євген Бухарін, старший матрос десантно-штурмової роти, за даними ЗМІ, Бухарін народився у Сімферополі. Убитий 14 березня в Маріуполі.
18. Іван Кононов, старший лейтенант, 382-й батальйон. Як зазначають російські ЗМІ, родом із Ростовської області Росії. Убитий 14 березня в Маріуполі.
19. Олексій Онопченко, молодший сержант, командир десантно-штурмового осередку. Родом із Армянська, Крим. Як повідомляють російські ЗМІ, вбитий 14 березня в Маріуполі.
20. Володимир Чугаєв, старший прапорщик, десантно-штурмова рота, 382-й батальйон. Про загибель повідомила російська тематична група у соцмережі ВКонтакті. Загинув 14 березня у Маріуполі. Дату встановили активісти Краснодарського краю, виявивши могилу.
21. Іван Булгаков, інспектор взводу військової поліції 810 обрмп, родом із села Оріхове Сакського району. Кримські ЗМІ повідомляють, що місце смерті Булгакова – Маріуполь, загинув 15 березня.
22. Дмитро Булдаков, старший сержант, командир автомобільного відділення взводу забезпечення десантно-штурмового батальйону. Уродженець Удмуртської республіки Росії. Як повідомляють російські соцмережі, нагороджений медаллю «За возвращение Крыма» (Наказ МО РФ №222 від 17.04.2014р.). Загинув 15 березня під Маріуполем.
23. Аскар Конарбаєв, капітан командир розвідувально-десантної роти розвідбатальйону. Уродженець Ширинського району Росії. За даними російських соцмереж, загинув 15 березня під Маріуполем.
24. Іван Лукін, кулеметник роти розвідки, син російського письменника Бориса Лукіна. Убитий в Маріуполі 15 березня, повідомляють російські соцмережі. Тіло Івана Лукіна загубили під час транспортування з Маріуполя і його батько звертався з проханнями знайти сина до ватажка угрупування «ДНР» Дениса Пушиліна.
25. Григорій Плохіх, артилерист, 19 років. Уродженець станиці Кубанської Апшеронського району Росії. Як повідомляють російські ЗМІ, пішов на контракт тому, що хотів заробити грошей і «встати на ноги». Вбитий у Маріуполі 15 березня.
26. Сергій Пурахін, старший сержант, командир взводу артилерійської розвідки. Як повідомляють російські ЗМІ, родом із Аткарського району Росії. Убитий 15 березня в Маріуполі.
27. Микита Огоньков, навідник-оператор 382-го батальйону. Як повідомляють Кавказ.Реалії, родом із Краснодарського краю Росії. Убитий 15 березня в Маріуполі.
28. Станіслав Лебедінський, механік-водій десантно-штурмового батальйону, загинув 15 березня. Уродженець Тихорецька, Росія. Російські ЗМІ зазначали, що у місцевому військкоматі їм відмовилися давати інформацію про загибель як заборонену.
29. Віктор Шпихов, гранатометник. Уродженець Криму. Загинув 15 березня. Як повідомляють ЗМІ півострова, похований у Севастополі.
30. Артем Подгорнов, матрос. За даними російських ЗМІ, родом из Саратова. Загинув 16 березня.
31. Дмитро Савіцький, водій розвідувальної десантної роти розвідбату. Загинув 17 березня в Маріуполі. Похований у Севастополі. Дата смерті відома з відео про закладений сквер пам'яті
32. Артем Верболоз, матрос, 382 батальйони. Народився у Краснодарі, Росія. Як повідомляють російські ЗМІ, убитий 18 березня в Маріуполі.
33. Олег Шипіцин. Старший матрос 382-го батальйону. Родом із республіки Комі, Росія. За даними російських ЗМІ, загинув 18 березня в Маріуполі.
34. Кирило Важенін. Старший сержант, командир машини. Про похорон у Севастополі повідомив російський голова Севастополя. Точна дата смерті невідома, до 19 березня. Місце загибелі – Маріуполь.
35. Олексій Шаров, полковник, командир 810-ї бригади. Уродженець Башкортостану, Росія. Як стверджують російські ЗМІ, убитий 22 березня снайпером ЗСУ під Маріуполем.
36. Іван Кузьмін. Старший лейтенант, командир саперного взводу інженерно-десантної роти. Уродженець Тюмені, Росія. Згідно з повідомленнями російських ЗМІ, помер від ран у шпиталі. Точну дату смерті не вказано, поховано 23 березня.
37. Шаміль Омаров, командир відділення десантно-штурмового батальйону, родом із Дагестану, Росія. Загинув 23 березня, дані вказані на меморіальній дошці в Хасавюрті.
38. Олег Жилкін. Старший навідник реактивної артилерійської батареї. Родом із Ставрополя, Росія. Загинув на одному із БДК, уражених ЗСУ у Бердянську 24 березня.
39. Валентин Ісайчев, матрос. Уродженець Криму, села Сонячна долина. Дата загибелі 24 березня, Бердянськ. Російські ЗМІ стверджують, що Ісайчев служив на ВДК «Орськ» та потрапив під обстріл у порту. Хоча цього дня ЗСУ у порту Бердянська були вражені ВДК «Саратов», ВДК «Новочеркаськ» та «Цезар Куніков». «Саратов» затонув.
40. Кирило Костенніков, лейтенант, командир взводу управління реактивної артилерійської батареї. Уродженець Севастополя. Загинув 24 березня. Спочатку російський губернатор Севастополя Развожаєв не вказував місця загибелі. Про те, що Костєнніков загинув у Бердянську, стало відомо з пізніших публікацій ЗМІ.
41. Данило Куришев. Матрос розрахунку артилерійського взводу. Народився у Севастополі. Загинув 24 березня на одному з ВДК, які були уражені ЗСУ у порту Бердянська. Про місце загибелі повідомив батько Куришева.
42. Євген Петченко. Сержант, командир відділення. Родом із Брянки Луганської області. Загинув 24 березня у Бердянську на ВДК «Цезар Куніков». Про місце загибелі на сторінці ВКонтакті повідомила його мати Жанна Петченко.
43. Руслан Мударісов, старший матрос. Уродженець села Шахи Алтайського краю Росії. Загинув 24 березня. Місце загибелі російські ЗМІ не зазначають. Імовірно – порт Бердянська.
44. Роман Попов, молодший сержант, водій. Уродженець станиці Новоплатнірівської Краснодарського краю Росії. Загинув 24 березня, російські ЗМІ у публікаціях не вказують на місце загибелі. Імовірно порт Бердянська.
45. Павло Шешуков, матрос, майстер розрахунку гаубичного самохідно-артилерійського взводу. Уродженець Слободо-Туринського району Росії. Про загибель повідомляє влада цього російського регіону. Дата смерті – 24 березня.
46. Роман Тазін. Старший сержант, розвідник снайпер розвідувального відділення. Дата смерті невідома, похований 24 березня у Севастополі. Одне із російських видань стверджує, що Тазін загинув у Маріуполі у вуличному бою.
47. Сергій Лазарєв. Родом із Кемеровської області Росії. Загинув до 25 березня, в інформації російських соцмереж місце загибелі не вказується.
48. Сергій Доронін. Матрос. Родом із Москви, Росія. Вбито 26 березня в Маріуполі. Як стверджує однокласниця Дороніна, у бою за «Азовсталь» він потрапив під мінометний обстріл.
49. Володимир Криволапов. Сержант, заступник командира взводу. Уродженець Москви. Дата смерті не вказана, похований 26 березня – повідомляє російський голова Севастополя.
50. Єгор Боровой. Сержант, 382 батальйон, родом із міста Рибне, Росія. Загинув 27 березня у Маріуполі, повідомляє російська група в соцмережі ВКонтакті.
51. Ільнар Байзигітов, лейтенант, командир десантно-штурмового взводу. Уродженець Учалинського району Башкирії, Росія. Загинув у Маріуполі, матері повідомили про смерть 29 березня, стверджують російські ЗМІ. Згідно з меморіальною дошкою, відкритою Байзигітову, дата смерті – 27 березня.
52. Ярослав Крімененко, старший матрос 382 батальон. Згідно з повідомленням однієї з російських груп в соцмережі ВКонтакті, вбитий 28 березня в Маріуполі.
53. Олександр Лавріченко, старший лейтенант, командир взводу управління начальника артилерії. Уродженець села Лакедемонівка Ростовської області, Росія. За даними російських ЗМІ, загинув 29 березня в Маріуполі.
54. Амен Мурзагулов, сержант, командир відділення. Уродженець Курганської області Росії. Був поранений у Маріуполі, помер у шпиталі 2 квітня, повідомляють російські ЗМІ.
55. Дмитро Дрожевкін, старший сержант. Уродженець Криму, місто Саки. У соцмережах стверджують, що був поранений при мінометному обстрілі (у деяких джерелах - біля Миколаєва). Більше двох тижнів провів у шпиталях. Помер 3 квітня.
56. Дмитро Демірджи, молодший сержант, 382-й батальйон. Народився у Красноярську, Росія. Загинув 6 квітня 2022 року у Маріуполі, повідомляють у російських соцмережах.
57. Євген Григоренко, капітан, командир десантно-штурмової роти. Народився у селі Покровське, Ростовська область Росії. Як повідомляють російські ЗМІ, загинув у Маріуполі 7 квітня.
58. Владислав Веселков, старший лейтенант, командир взводу розвідувально-десантної роти. Народився в Амурську, Росія. Загинув 10 квітня у Маріуполі.
59. Олег Шишов, старший сержант, механік-водій. Народився у Вологодській області Росії. Місце смерті не вказується, точна дата смерті невідома, загинув до 12 квітня. Як повідомляють російські ЗМІ, похований 16 квітня.
60. Руслан Садиков, старший матрос. Уродженець Татарстану, Росія. Загинув 12 квітня у Маріуполі, повідомляють російські ЗМІ.
61. Сергій Бондаренко, єфрейтор, розвідник-гранатометник розвідувальної десантної роти. Народився у селищі Медведицький Волгоградської області Росії. Як повідомив російський голова Севастополя, Бондаренко загинув у Маріуполі до 15 квітня. Точна дата невідома.
62. Юрій Сінкевич, сержант, десантно-штурмовий батальйон. Житель Бахчисараю, Крим. Вбито 16 квітня.
63. Деніс Арбузов, рядовий, 382 батальйон. Загинув 18 квітня.
64. Олексій Гладков, старший прапорщик. Родом із Ярославської області Росії. Загинув 16 березня у Маріуполі.
65. Максим Старовойтов, кулеметник, 382 батальйон. Родом із Сімферополя, Крим. У Сімферополі відкрито меморіальну дошку Старовойтову. Загинув у Маріуполі 21 квітня.
66. Євген Телехов, єфрейтор. Родом із станиці Канівської Краснодарського краю Росії. Як повідомляють російські ЗМІ, 21 квітня підірвався на міні у селі Любимівка Херсонської області.
67. Олексій Охота, капітан, командир розвідувального взводу розвідувального батальйону. Народився у селищі Беркакіт, Якутія, Росія. Похований у Севастополі 29 квітня, про дату та місце смерті російські ЗМІ в своїх публікаціях не повідомляють.
68. Євгений Петелько, молодший сержант, командир автомобільного відділення десантно-штурмового взводу. Уродженець міста Саки, Крим. Загинув у Маріуполі, дата невідома. Похований 28 квітня.
69. Ігор Торба, матрос, механік-водій. Родом із Ростовської області Росії. В публікації російського ЗМІ дату та місце смерті не вказують. Загинув до 30 квітня.
70. Віталий Каретнік, матрос, штурмовий батальйон. Родом із Донецька. Загинув у Маріуполі під час блокади «Азовсталі». Дата смерті невідома, похований 2 травня у Севастополі.
71. Іван Юшков, єфрейтор. Родом із міста Далматово, Росія. Загинув 3 травня у Маріуполі. Повідомляє адміністрація Далматівського району.
72. Данило Маршев, командир розвідгрупи розвідувальної роти. Уродженець міста Тетюші, Татарстан, Росія. Загинув 5 травня, місце загибелі російськими ЗМІ не вказується.
73. Андрій Бутнарь, матрос, народився у селі Кеслерове, Краснодарський край Росії. Як повідомляють російські ЗМІ цього регіону, загинув 7 травня, похований лише 30 червня.
74. Роман Пасинков, капітан 3 рангу, начальник відділення служби військ військової служби штабу ЧФ. З 2008 року служив у 810-ій обрмп. Місце смерті не вказано, дата смерті – 7 травня – стала відома з відео про сквер пам'яті.
75. Зорігто Цидипов. Механік зенітного дивізіону із Забайкалля. Загинув 8 травня, повідомляють російські ЗМІ.
76. Генадій Павлов, молодший сержант, водій-електрик десантно-штурмового батальйону. Народився у російському місті Курськ, похований у Севастополі 14 травня, дата смерті не вказана.
77. Данило Шевченко, матрос, 382 батальйон. Родом із міста Гарячий Ключ у Краснодарському краї Росії. Загинув до 4 травня.
78. Антон Морозов, майор, командир десантно-штурмової роти. Родом із Володимирської області Росії. Загинув у Маріуполі 16 травня.
79. Олександр Руденко, матрос, родом із Краснодара. Загинув 18 травня, повідомляють родичі.
80. Петро Агафонов, старший лейтенант, командир мотострілецького взводу. Родом із Бурятії. Точну дату смерті не вказано, повідомлення про загибель з'явилося 19 травня.
81. Данило Діков, матрос. Уродженець міста Прохолодний, Кабардино-Балкарія, Росія. Дата та місце смерті не вказані.
82. Андрій Довбаш, старший матрос. Родом із станиці Плоска Краснодарського краю Росії. Загинув 20 травня, за даними російських ЗМІ, похований 23 травня. Місце смерті невідоме.
83. Вадим Шарафетдінов, старший матрос, 382-й батальйон. Уродженець Удмуртії. Місце загибелі та дата невідомі, інформація про смерть з'явилася у російських ЗМІ 28 травня.
84. Данило Мупкін, капітан, заступник командира батальйону морської піхоти по роботі з особовим складом, 382-й окремий батальйон. Уродженець Аларського району, Росія. Мупкін багато років був відповідальним за набір контрактників у 382-й батальйон, а у 2019 році увійшов до списку фізичних осіб, до яких застосовувалися санкції РНБО України. Загинув 30 травня, місце смерті не вказується.
85. Сергій Архіпов, розвідувально-десантна рота. Родом із станиці Кущівська Краснодарського краю. Мобілізувався добровольцем, член прокремлівського Національно-визвольного руху (НОД). Загинув 30 травня в боях за місто Попасна. У 2014 році, як розповідають родичі Архіпова, він отримав медаль «За возвращение Крыма».
86. Валерій Серіков. Матрос, стрілець-гранатометник, 38-й батальйон, уродженець Волгограда, Росія. Згідно з повідомленнями російських ЗМІ, загинув до 30 травня 2022 року, місце смерті не вказане.
87. Валентин Жмайлов. Рядовий, 382-й батальон. 19 років, родом із Таганрога, Росія. Перші повідомлення про загибель з'явилися у травні 2022 року. Точна дата невідома.
88. Владислав Дорохін, матрос, стрілець БТР. З батьками переїхав до окупованого Криму з Єльця Липецької області Росії. Загинув 21 червня на околицях села Єгорівка Донецької області.
89. Дмитро Пушкарь, рядовий. Повідомлення про загибель з'явилися у соцмережі ВКонтакті у середині серпня 2022 року.
90. Максим Зубков, старший лейтенант, командир взводу протитанкових керованих ракет. Родом із Воронезької області Росії. Загинув 2 вересня у Херсонській області.
91. Андрій Вєтров, матрос, родом із села Красносільське Чорноморського району Криму. Загинув 7 вересня у Херсонській області.
92. Сергій Кузнецов, матрос, родом із Чорноморського району Криму. Загинув наприкінці серпня – на початку вересня під Херсоном, точна дата смерті невідома.
93. Олександр Черемьонов, молодший сержант десантно-штурмового батальйону. Родом із Севастополя. Перший секретар Севастопольського Комсомолу РФ (ВЛКСМ РФ) з 2014 року. Контракт підписав у квітні. Загинув 2 вересня у Херсонській області.
94. Дмитро Ушаков, старший матрос. Родом із Майкопа, Росія. Загинув 8 вересня у Херсонській області.
95. Микита Корольов, рядовий десантно-штурмового батальйону. Народився у Севастополі. У червні уклав контракт. Загинув у Херсонській області. Поховано 14 вересня, точну дату смерті не вказано.
96. Дмитро Трощєв, рядовий матрос. Родом із міста Кам'янка Пензенської області Росії. За повідомленнями російських ЗМІ, загинув під час боїв за острів Зміїний. Точну дату смерті не вказано.
97. Андрій Кодров. Уродженець Керчі. За повідомленням керченських сайтів, він загинув у Бериславському районі Херсонської області. Дата смерті – 8 вересня – встановлена за табличкою на могилі.
98. Олександр Кічак, старший стрілець. Житель Щолкіне, Крим. Загинув 23 вересня, місце загибелі не вказане.
99. Ігорь Коноваленко. Старший сержант, заступник командира взводу, командир 1-го гаубичного самохідно-артилерійського взводу. Уродженець Севастополя. Точну дату смерті не вказано, похований в Севастополі 20 вересня. Севастопольські ЗМІ позначають місцем загибелі Херсонську область.
100. Володимир Цигоній. Уродженець Євпаторії. Загинув 9 жовтня. У некрологах у соцмережах місце загибелі не вказується.
101. Олександр Каширських, капітан, командир гаубичного самохідно – артилерійського взводу. Родом з Оренбурзької області, Росія. Загинув біля села Чкалове на Херсонщині. За повідомленням російського голови Севастополя та російських ЗМІ, похований у Севастополі 18 жовтня. Точну дату смерті не вказано.
102. Олександр Костеєв, старший матрос, старший механік-водій гаубичного самохідно-артилерійського взводу Загинув біля села Чкалове на Херсонщині. За повідомленням російського голови Севастополя та російських ЗМІ, похований у Севастополі 18 жовтня. Точну дату смерті не вказано.
103. Дмитро Кльопов, лейтенант, заступник командира десантно-штурмової роти з військово-політичної роботи. Уродженець Братська, Росія. Загинув 19 грудня у Херсонській області. Дату смерті зазначили російські ЗМІ.
104. Дмитро Мельниченко, старшина 1 статті номера розрахунку мінометного взводу. Народився у Кривому Розі, з 2003 року жив у Севастополі. Загинув у Херсонській області, точну дату не вказано. За даними севастопольських ЗМІ, похований у Севастополі 6 січня 2023 року.
105. Олексій Куліков, лейтенант, командир стрілецького взводу окремої роти стрілецького батальйону. Народився у Севастополі. Загинув у Херсонській області, точну дату не вказана. За даними севастопольських ЗМІ, похований у Севастополі 6 січня 2023 року.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.