Бій за південь України. Як бригада з Криму штурмувала Вознесенськ?

Рік тому на початку березня російські війська намагалися захопити Баштанку та Вознесенськ на Миколаївщині. Там відсіч окупантам дали 28-а і 80-а бригади ЗСУ, а також підрозділи тероборони, сформовані з місцевих жителів. Як вдалося зупинити навалу? І чим загрожувало захоплення Вознесенська?

«День-два – і вони вийшли б на кордон Придністров’я»

Падіння Вознесенська ставило б під удар весь південь України, кажуть військовослужбовці ЗСУ, з якими журналістам Крим.Реалії вдалося поговорити. Якби місто не втримали, окупанти могли б захопити весь регіон.

«Ціль – забезпечити собі вихід на правий берег Південного Буга, отримати оперативний простір і далі чи вже замикати оточення Миколаєва, чи замикати оточення всього півдня з виходом на Придністров’я», – припускає військовослужбовець 123-ї бригади ТРО ЗСУ і учасник боїв за Вознесенськ Кирило Нехимчук.

Від Вознесенська і до самопроголошеного Придністров’я по прямій 135 кілометрів. Возз’єднання 58-ї і 49-ї армій РФ, які 24 лютого вторглися в Україну з окупованого Криму, і 14-ї армії РФ, дислокованої в Тирасполі, означало б, що весь південь відрізаний від решти України.

«Тобто Вознесенськ, Вікторівка, а там уже кордон Придністров’я. Їхнім темпом, яким вони йшли, якщо б не зупинили б їх, то це б день-два – і вони вийшли б на кордон Придністров’я. І відрізали б весь південь», – переконаний Кирило Нехимчук.

Які підрозділи російської армії штурмували Вознесенск?

На південь України перекинули 58-у армію Росії, її підрозділи з республік Північного Кавказу та 49-у армію з бригадами із Адигеї, Ставропілля, Краснодарського краю, Абхазії та Волгограда. На штурм Баштанки та Вознесенська пішли з’єднання з окупованих російськими силами територій.

«Переважно колона була з жителів Криму і «ДНР»/«ЛНР» (окупованої частини Донбасу – ред.). Так, кримчани. Ну, ще були люди азійської зовнішності, буряти якісь. Але переважно це були кримчани і «ДНР»/«ЛНР», – пригадує оборонець Баштанки, військовослужбовець 123-ї бригади ТРО ЗСУ, який не представився.

«Командири, які заходили, значна частина командирів була зі знанням мови нашої. Ну, тобто зрадники. Так, з Криму», – каже Кирило Нехимчук.

«Зрадники з Криму», про яких розповідає Кирило, – це військовослужбовці колишньої 36-ї бригади берегової оборони України з Перевального. Після окупації півострова бригада увійшла до складу російської армії та стала 126-ю.

«Наступала 126-а окрема бригада берегової оборони. Вони досить ефективно і стрімко наступали. Я скажу, тактика їхня до підходу до Вознесенська була ефективна. Вони вели розвідку, оминали наші заслони», – розповідає командир 80-ї бригади ЗСУ Ігор Скибюк.

На штурм півдня України також кинули штурмовиків з Бурятії, додає він.

«Вони висадили великий десант – 11-а десантно-штурмова бригада з Улан-Уде в нашому тилу. Перший, хто прийняв бій з десантом, це були наші артилеристи. Вони круто себе показали, розвернули гармати, стрілецькою зброєю, кулеметами зупинили його дії», – пригадує Ігор Скибюк.

Якби впала Баштанка, не факт, що Вознесенськ утримали б, кажуть учасники боїв. У Баштанці противнику дали бій зі стрілецькою зброєю. Іншої не було. У хід пішли «коктейлі Молотова».

«Заїжджаємо на базу, закидаємо 24 пляшки – ящик «коктейлів Молотова». Виїжджаємо і потрапляємо в лоб БТРа. Сергій назад, задній хід, і нас врятувало те, що кулемет був розвернутий в інший бік. І «ка*ап» (росіянин – ред.) поки розвертав, так, обстріл був, але невлучний. Ми вискочили й заховалися», – розповідає учасник боїв за Баштанку, у минулому диякон Церкви християн віри євангельської України, а нині капелан ЗСУ Валерій.

Бої в Болгарці та батальйон ТРО в оточенні

Зустріти важку техніку окупанта у Вознесенську мав Олег Бодюл. Корінний житель міста, 5 років служив у ЗСУ за контрактом, був командиром роти, перейшов в ТРО ще до 24 лютого.

«Це було стрілецьке озброєння, АК, РПК, РПД, невелика кількість гранатометів РПГ-7 і гранат. Є така у військовослужбовців взаємна виручка. Війська, які відходили з Херсону, які вже були понівечені, частини 80-ї бригади і інші, вони відступали через Вознесенськ. І все озброєння, яке в них ще вціліло, вони частину залишали нам. Ті самі протитанкові засоби NLAW, одноразові гранатомети. Тобто вони ось так скидали, тримайте хлопці, бо в них дуже багато було «300-х», – згадує офіцер 123-ї бригади ТРО ЗСУ Олег Бодюл.

2 березня 2022 року до Вознесенська підійшли одразу три колони російських військових, згадують очевидці.

«Десь в районі дванадцятої-першої години дня вони вже зайшли в Вознесенськ. Трохи вдалося, не сильно, трохи вдалося навести арту, яка вдарила вже по хвосту колони, оскільки дуже швидко рухалися вони по трасі, а артилерія була на іншому березі Буга», – розповідає Кирило Нехимчук.

«Позаду їхали БТРи і кілька УРАЛів. Їх зачепило, просто нічого толком не зробили. Колони зайшли в місто, зав’язався вуличний бій, коли вони вже каталися, як мій колега каже, туди-сюди, по них видно було, що вони були деморалізовані», – додає Олег Бодюл.

Сили оборони, кажуть, підірвали міст на річці Мертвовод і не пустили окупантів у глиб міста.

«Завдяки координованим діям нашим, 80-ї десантно-штурмової бригади і місцевої влади міст був уже замінований. Коли ми тільки повідомили, що вони увійшли в місто, здійснили підрив мосту. Звісно, вони нічого не чули, оскільки техніка, яка рухається, вибух вони цей не почули. І вони вирулили направо на підірваний міст, і там їх уже зустрічала 80-а бригада», – каже Кирило Нехимчук.

Російським військовим вдалося закріпитися лише на околиці Вознесенська, в мікрорайоні Болгарка.

«Ось тут танк горів, його забрали. Ця хата горіла. От хата згоріла. Ось тут квіти поклали 2 березня, вбитий лежав. І в мене тут, у людей, вони вже поміняли вікна. Тут було обстріляно. І хата і вікна обстріляні. І в мене так само постріляно все. Дві машини згорілих легкових тероборони, тероборона у нас там була», – розповідає жителька Болгарки й очевидиця подій Юлія.

Після того, як ЗСУ підірвали міст, щоб противник не увійшов до Вознесенська, в оперативне оточення потрапив один із батальйонів тероборони.

«Були вони від нас, як цей недобудований будинок, 300 метрів. Тобто, перехрестя – з одного боку, за 150 метрів від перехрестя був штаб батальйону. А з іншого боку цього перехрестя – 3-я школа, і там вони собі зробили місце дислокації. На дзвіниці церкви поставили снайперів, які, до речі, працювали і декілька поранених і загиблих бійців від снайперського вогню у нас теж були», – каже Кирило Нехимчук.

«Це просто розпач». «Незрозумілі маневри» окупантів

2 березня частина бійців вийшла з оточення уплав річкою Мертвовод. Решта – через залізничний міст. Загалом, зі слів Кирила Нехимчука, із оточення вийшли 86 військовослужбовців ТРО. Опір у Болгарці збив окупантів з пантелику, зазначають українські військові. Колона російської техніки вийшла із міста, але потім знову зайшла. І так 4-5 разів. Задум цього маневру досі незрозумілий багатьом захисникам Вознесенська.

«Вони були дуже деморалізовані. Коли вони остаточно перший проїзд, другий, третій, коли вони пішли на четвертий заїзд, вони, коли рухалися містом, вони спершу всі заїжджали на броні, коли зрозуміли, що в дворах, у домах дуже щільний був стрілецький бій, колону просто з тих самих автоматів шквальним вогнем обсипали», – розповідає Олег Бодюл.

«Мабуть, я, знову-таки, можу тільки гадати, що не маючи права проявляти ініціативу і не маючи плану «Б», вони почали дещо незрозумілі дії. Тобто вони виїжджали з міста, зупинялись коло заправки Shell – це крайня точка міста. Там повертали назад, спускалися. Мабуть, це був маневр, щоб не потрапити під вогонь артилерії. Або це просто розпач. Вони не розуміли, що робити», – припускає Кирило Нехимчук.

Після того, як російським військовим дали відсіч на вулицях Болгарки, вони вийшли з міста. Частина колони зупинилася на околиці Вознесенська, у районі заправки, інші пішли у поле. Але незабаром тих і інших дістала українська артилерія, розповідають українські бійці.

«Ми, довго не думаючи, скоригували вогонь артилерії. Вони навіть цього не очікували. Артилерія десь хвилин 20 без перерви била по колоні. Там і танки попалили, і БТРи, тобто, доволі прицільно били. Вони дуже скупчились, машина від машини стояла, ну, метр. Тобто вони виїхали з міста, хто виїхав, і ось так, як їхали, так і стали. Все. Тобто не розосереджувалися, нічого. Чого така тактика, незрозуміло», – каже Олег Бодюл.

Після ударів української артилерії частина російських військових відійшла від Вознесенська до Єланецького водоканалу. Там же дислокувався один із підрозділів тероборони, озброєний стрілецькою зброєю.

«Наш підрозділ, який там був, зав’язав з ними бій. Ну, зрозуміло, з автоматом проти БТРа ти нічого не зробиш. Коли уже було багатенько наших «200-х», вони вийшли по рації, що «ка*апи» (росіяни – ред.) ​їм пропонують здатися. Я взяв на себе відповідальність, тому що я з керівництва найближче був. І тоді по рації я їм сказав здатися в полон. Щоб менше було «200-х». На ранок, коли наші хлопці, які потрапили в полон, на ранок вони їх відпустили. Тільки залишили в себе командира. Вони його тримали кілька днів, але потім теж відпустили», – розповідає Олег Бодюл.

Героїзм народу зупинив окупантів у Вознесенську, припускає професійний військовий Олег Бодюл. Зіграла на руку і самовпевненість агресора. Наразі всі учасники боїв за Вознесенськ, з якими нам вдалося поспілкуватися, надалі служать на півдні України. За підрахунками українських офіцерів, у дводенній битві за Вознесенськ загинули приблизно 100 російських військових. Втрати українських армійців у ЗСУ не розкривають. Росія останнім часом не розкриває дані щодо своїх загиблих.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.