Як подолати агресію Росії: про що говорить воєнна стратегія Зеленського?

Президент Володимир Зеленський підписав Стратегію воєнної безпеки. Вона нарешті визначає Росію як воєнного противника України. Водночас Стратегія містить недостатньо конкретики, щодо шляхів спротиву російські агресії, а також необхідних змін у Збройних силах, зауважують експерти.

Володимир Зеленський своїм указом затвердив ухвалену РНБО Стратегію воєнної безпеки країни. Про це повідомили в Офісі президента.

«Такий стратегічний документ в Україні підготовлено вперше. Стратегія є документом оборонного планування, мета якого – забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони та визначення шляхів реалізації пріоритетів державної політики у воєнній сфері, сферах оборони та військового будівництва», – мовиться у повідомленні.

У Стратегії визначені цілі та завдання, спрямовані, зокрема на «припинення тимчасової окупації Російською Федерацією частини території України, захист суверенітету й територіальної цілісності України насамперед шляхом здійснення міжнародно-правових, політико-дипломатичних, безпекових, гуманітарних та економічних заходів».

«На національному рівні Російська Федерація залишається воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України, тимчасово окупував територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, території у Донецькій та Луганській областях, системно застосовує воєнні, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, космічні, кібер- та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету і територіальній цілісності України», – йдеться у документі.

Стратегія констатує, що основним ризиком у сфері воєнної безпеки є неспроможність України забезпечити відсіч і стримування збройної агресії Росії, зважаючи на різницю воєнних потенціалів країн. Водночас у документі зазначено, що українська оборона не має на меті досягнути воєнного паритету із Російською Федерацію, що призвело б до надмірної мілітаризації держави.

Попри визнання Росії основним противником, чого не було раніше у всіх подібних попередніх документах, влада все ж не наважилася закріпити статус цієї країни як агресора. Тон щодо Росії заиашається досить обережним, зауважує у коментарі Радіо Свобода учасник бойових дій на Донбасі, волонтер Мирослав Гай. Крім того, на його думку, у Стратегії замало конкретики, зокрема щодо розбудови військового резерву України.

«Йдеться про територіальну оборону та рух опору. Що таке рух опору не конкретизовано. Згідно з цією стратегією, зрозуміти, що таке рух опору, які погляди має держава на рух опору, неможливо. Так само і територіальна оборона. Ми бачимо, що закон про територіальну оборону не прийнятий, його немає. Відповідно не зрозуміло з цієї стратегії якою нормативно-правовою базою буде визначатися робота територіальної оборони.

Ми бачимо як активно у Польщі розгортаються загони територіальної оборони. Вони мають чіткі дати, де і коли мають розгортатися такі підрозділи. У новій військовій стратегії України якось чітких цифр ми не бачимо.

Стратегія змальовує загальне бачення держави, але дивно, що стільки роботи велося, а конкретизації ми не побачили. В наших умовах потрібно більше конкретики. У нашого противника – Російської Федерації ця конкретика присутня», – каже Гай.

Не так швидко, як необхідно, але відбулося – Бутусов

Серед переваг Стратегії воєнної безпеки варто відзначити сам факт її існування та підписання президентом. А крім визначення Росії основним противником, та констатацію загроз з боку цієї держави, серед позитивів можна відзначити те, що автори документ доклали зусиль, щоб надати оцінку всім основним аспектам оборони України і основним галузям, що беруть участь у системі оборони, дати їм оцінку. На цьому у коментарі Радіо Свобода наголошує редактор сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов.

Поряд із цим, Бутусов також нарікає на нестачу конкретики у Стратегії. Для порівняння він наводить приклад воєнної стратегії Великої Британії, що була оприлюднена тижнем раніше і також визначає Росію як основного противника.

Бутусов називає Британську стратегію прикладом документа, на базі якого можна розбудовувати оборону, оскільки документ не лише детально описує ситуацію, але і перелічує можливі методи протидії агресору, погалузево описує напрямки розвитку оборонного комплексу, називає дати, та містить посилання на прикладні документи, що деталізують алгоритми дій в умовах загроз, зокрема з боку Росії.

«Вперше, дійсно, президент Зеленський оголосив стратегію, яка вже фактично є його зовнішнім політичним та військовим курсом. Це сталося не так швидко, як було необхідно, через два роки, але це відбулося.

Я б сказав, що це така собі імпресіоністська картина. По ній видно хто ворог, що важливо, але все інше – можна в ньому побачити, хто, що захоче побачити. Ніякої чіткості немає. Оскільки війна триває вже сім років, то цього замало – оголосити Росію противником. Хотілося би побачити які зміни будуть. На жаль, про зміни якісь конкретного нічого немає. Немає розуміння якими можуть бути зміни армії та спецслужб відповідно до наявного конфлікту – протидія на лінії фронту на Донбасі. Це потребує деталізації.

Крім того, видно, що працювали над документом багато людей, і деякі речі суперечать одна одній.

Наприклад, написано, що планування має виходити з аналізу отриманого досвіду. І це правильно. Але це ж треба було робити і при написанні цієї доктрини. Доктрину на цьому досвіді не базують, адже жодного офіційного аналізу того, що відбулося за ці роки війни немає. Тобто бачимо застарілий підхід, що базується на декларативних заявах. Це більше схоже на політичну декларацію, ніж на документ оборонного планування», – резюмує Бутусов.

Опитані експерти сходяться на тому, що з урахування намірів України приєднатися до НАТО та декларування прагнення до впровадження відповідних стандартів, під час напрацювання таких документів як Стратегія воєнної безпеки, варто вивчати та намагатися слідувати рівням структурування та деталізації подібних стратегій країн-членів Північноатлантичного альянсу.