«Путін втрачає зв'язок із реаліями»: що російський президент сказав про Крим, Україну та відносини з Заходом

Опріснення для Криму ‒ це «дороге задоволення», а півострів впорається з посухою за допомогою «запасів хорошої прісної води», зокрема під Азовським морем. Про це 17 грудня, під час щорічної пресконференції, сказав російський президент Володимир Путін. Підбиваючи підсумки 2020 року, він також зробив низку заяв щодо зовнішньої та внутрішньої політики Росії.

Про головні меседжі пресконференції Володимира Путіна в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Олександр Лащенко розмовляв з російським економістом та опозиційним політиком Дмитром Некрасовим, українським політологом-міжнародником Максимом Ялі, а також колишнім міністром закордонних справ України, який обіймав цю посаду у 2014-2019 роках, Павлом Клімкіним.

‒ Дмитре, як ви думаєте: 2020 рік для Володимира Путіна був вдалим чи невдалим? У зовнішній і внутрішній політиці.

Некрасов: Я не бачу, щоб для нього цей рік відрізнявся від попередніх у плані контролю над Росією та перспектив збереження влади, хоча в самій Росії та у світі загалом 2020 рік був нелегким. Проте на пресконференції порядок денний змістився: було набагато менше зовнішньополітичних питань, ніж зазвичай, адже коронавірус змусив людей цікавитися іншими речами. Звичайно, це не порядок денний Путіна. У зовнішньополітичному блоці він відзначив Реджепа Ердогана та Сі Цзіньпіна як двох лідерів, яких він особисто оцінює високо. В іншому Путін виголосив чергові фрази, серед них і про співпрацю з новою адміністрацією в США.

Очевидно, другий термін Дональда Трампа був би набагато комфортнішим для російського президента, ніж прихід Джо Байдена. Якийсь діалог між ядерними державами все одно буде зберігатися, тому що вони залучені до багатьох світових процесів, але демократи в Білому домі ‒ зовсім не друзі Путіна. На українському напрямку для нього взагалі нічого не змінилося.

‒ А як щодо Криму?​

Некрасов: Я не дуже докладно стежу за економічною ситуацією на півострові. Зрозуміло, що зараз у Росії підрізають гроші в усіх напрямках, але, з іншого боку, в умовах епідемії коронавірусу туристичний потік перерозподілився, і для кримської економіки це було позитивно. Особливо на тлі того, що обсяг федеральних грошей, який вливали в Крим у перші роки, помітно скоротився. Щодо міжнародної ситуації, на формальному рівні західні країни й надалі говоритимуть про підтримку територіальної цілісності України та невизнання анексії, але на рівні реальної політики цим питанням ніхто не займається. Чим далі, тим більше Крим відходить на задній план.

• Крим. Реалії

‒ В Україні багато хто чекає від адміністрації Джо Байдена нових санкцій проти Росії, зокрема через Крим ‒ аж до вимкнення міжнародної платіжної системи SWIFT. Як ви думаєте, США можуть піти на щось подібне?

Некрасов: Технічно така можливість є, але робити це ніхто не буде. Для таких санкцій потрібні якісь ще різкіші дії Кремля. Росія ‒ це зовсім не Іран, з точки зору інтегрованості у світову економіку, її від'єднання від SWIFT вплине на багато що. Воно могло б серйозно дезорганізувати роботу російської економіки на термін до пів року, тільки якщо це зробили б у 2015 році. В усякому разі, в Ірані після від'єднання SWIFT велика частина наслідків припала на перші пів року ‒ і то тому, що країна не була готова до такого. Після шести місяців іранцям вдалося перелаштувати всі ланцюжки, знайти нові схеми роботи через офшори тощо. Росія вже провела певну роботу і створила альтернативні механізми. Тобто в короткочасній перспективі це болісна міра, але в довготривалій вона не така вже й страшна.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

США проти «Північного потоку-2». Чи відкриють санкції вікно можливостей для України?

‒ Спасибі. Максиме, ви дивилися пресконференцію Володимира Путіна? Яке у вас загальне враження?

Ялі: Так, довелося приділити їй увагу з професійної точки зору. З першого разу сил і бажання не вистачило, довелося робити другий захід. Мене пресконференція не здивувала абсолютно, нічого нового Путін не сказав. Мені здається, він потихеньку втрачає зв'язок із реальністю, з реаліями російського життя. Міжнародна політика його цікавила набагато більше, ніж проблеми російських громадян. Щодо України, вперше за довгі роки наш єдиний кореспондент Роман Цимбалюк, який працює в Москві і кожен раз ставить запитання Путіну, був позбавлений такої можливості. Тобто Кремль залишив спроби створювати ілюзію демократії, відкритості й готовності президента відповідати на складні запитання, зокрема й щодо української напрямку. Ситуація настільки критична, що російська влада вже не може дозволити собі такої розкоші й подбала про те, щоб питання про Донбас поставив російський журналіст.

‒ Так, питання звучало так: «Наскільки сьогодні ви бачите перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі та якими, на вашу думку, є перспективи розвитку відносин Росії та України?» Ось що відповів Путін:

«Практично всі попередні глави держав, які приходили, і дійсний, до речі кажучи, Володимир Олександрович Зеленський, приходили з гаслом припинення конфлікту на Донбасі, приходили з гаслом об'єднання країни, врешті-решт і вибудовування відносин із Росією. Але нічого не виходить у них досі, тому що вони, коли приходять до влади, спираються на більшість народу і більшість виборців, які приходять до урн для голосування, а коли потрапляють у владу, вже починають трошки коливатися і постійно озиратися на крайні націоналістичні сили. І процес завмирає. Так само відбувається приблизно і зараз. У межах «нормандського формату», ми домовилися про припинення бойових дій. І це дійсно виконується, це дійсно велике досягнення, стався обмін утримуваними особами. Але нічого не розблоковане з точки зору економіки та соціальної сфери».

‒ Який сигнал, по-вашому, Путін таким чином послав українській владі?

Ялі: Коротко можна сформулювати так: «Або ви виконуєте політичну частину Мінських угод, причому до реалізації пунктів, пов'язаних із безпекою, або те хитке перемир'я, що тримається декілька місяців і яким ви так хвалилися, закінчиться». При цьому в Україні сьогодні мало хто говорить про те, якого удару завдасть економіці країни повернення тимчасово окупованих територій Донбасу на російських умовах. Росія намагається не тільки перетворити Україну на болото без будь-яких перспектив, а й заблокувати нашу євроатлантичну інтеграцію.

‒ А які перспективи щодо Криму?

Ялі: Путін також подав важливий сигнал про проблеми з водою на півострові. Незважаючи на російську пропаганду та заяви окупаційної влади Криму, президент визнав, що опріснення води не можна вважати порятунком, що воно економічно не обґрунтоване ‒ навіть якщо припустити, що технічно це вдасться. По-друге, Путін сказав, що під Азовським морем нібито знайшли великі запаси прісної води. Дуже цікаво, що він має на увазі, але я підозрюю, що це щось з розряду надзвукової зброї та ядерних ракет ‒ простіше кажучи, казки. Мені здається, якщо посуха на півострові триватиме ще декілька років, українському керівництву варто врахувати, що ризики російської військової операції задля захоплення дамби в Херсонській області зростатимуть.

‒ Спасибі! А ми звертаємося до колишнього міністра закордонних справ України Павла Клімкіна з питанням: що було найважливішим у пресконференції Путіна?

Клімкін: Я її не дивився, але вивчив головні меседжі. Вони спрямовані трьом групам адресатів. Перша ‒ внутрішньоросійським. Після історії з отруєнням Олексія Навального та низки інших речей Путіну було важливо показати себе сильним лідером. Друга група ‒ Україна та її влада. Путін чітко сказав, що не хоче жодних змін, що його все влаштовує, що він буде діяти в межах свого сценарію. Третя група ‒ нова американська адміністрація та Євросоюз. Путін намагається піднімати ставки, розуміючи, що зараз почнеться торгівля з Білим домом. В цілому я б сказав, що 2020 рік для російського президента був не дуже успішним. З точки зору зовнішньої політики, ризики для путінського режиму зростають ‒ поки не в рази, але досить суттєво. Головний ризик ‒ це, безумовно, взаємодія з новою американською адміністрацією і комплексно з її союзниками.

(Текст підготував Владислав Ленцев)