Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Черговий російський «єдиний день голосування» цього разу привернув увагу насамперед тим, що Кремль скористався місцевими виборами та довиборами до Державної Думи Російської Федерації, для того щоб легітимізувати окупацію українських земель. Мабуть, саме цим вибори в Росії були цікаві міжнародному співтовариству, а зовсім не своїми результатами. Тому що результати будь-яких російських виборів передбачувані та заздалегідь визначаються не виборцями, а російськими чиновниками. Хіба це вибори?
Вибори – якщо це вибори у вільній та демократичній державі – передбачають конкуренцію, а не просто відправку бюлетеня до скриньки. Вони передбачають змагання концепцій майбутнього розвитку держави та регіону, вони передбачають вільний доступ до медіа, вони передбачають безпеку кандидатів. І дуже гарне питання – а коли, власне, в Росії востаннє були такі вибори і чи взагалі були?
Коли, власне, в Росії востаннє були такі вибори і чи взагалі були?
Якщо в останні роки радянської перебудови та в перші роки правління Бориса Єльцина ще можна було говорити про елементи конкуренції та свободу медіа, то в путінську епоху, впевнений, немає навіть натяку на можливості конкуренції з владою – і при цьому сам президент Росії, як ми нещодавно почули від нього під час виступу на Східному економічному форумі, – впевнений, що владу в Росії можна критикувати і дивується, чому представники культурної спільноти тікають з країни.
Володимир Путін побудував у Росії модель, яка, ймовірно, запам'яталася йому по службі в Німецькій Демократичній Республіці. Багатопартійна система? Звичайно, але тільки всі «партії» і не думають про конкуренцію з «головною» партією країни, а будь-яке реальне інакомислення миттєво припиняється таємною поліцією. Культурна незалежність? Будь ласка, доки ви не критикуєте рішення керівництва країни. У Народній палаті НДР Соціалістична єдина партія Німеччини навіть не мала формальної більшості голосів – що не заважало їй залишатися єдиною реальною політичною силою протягом десятиліть. Хіба це не схоже на сучасну Росію, на «Единую Россию»?
І коли Росія приходить на чужі землі, то її армія та спецслужби приносять елементи цієї чужої українцям політичної «культури» – точніше політичного безкультур'я. У демократії в Україні свої проблеми та свої хвороби – всі чудово, гадаю, розуміють, як важко побудувати справжню демократію там, де люди звикли десятиліттями жити за комуністичного авторитаризму. І все ж українські вибори ніколи не були схожі на російські. А якщо й були спроби перетворити українські вибори на «російські», люди виходили на вулиці – наприклад, 2004 року на Майдані.
Коли Росія приходить на чужі землі, то її армія та спецслужби приносять елементи цієї чужої українцям політичної «культури»
Мені можуть заперечити, що й росіяни виходили на вулиці та вимагали скасування фальсифікованих виборів. Ну чим Болотна площа відрізняється від Майдану?
Впевнений, відрізняється багато чим. Хоча б тим, що до виборів у Державну Думу, скасування результатів яких вимагали протестувальники, зазвичай допускаються лише представники сервільних партій, які перебувають у повній залежності від Кремля. Тому насправді результат якоїсь «Справедливой России» чи ЛДПР – це однаково результат влади. І вражає, що з цим простим фактом не можуть погодитися і змиритися навіть ті російські опозиціонери, які готові провести залишок життя у в'язниці, вимагаючи чесних виборів.
Олексій Навальний, який із колонії закликав брати участь у місцевих виборах – навіть у виборах, що проводилися на окупованих територіях – завжди був прихильником «розумного голосування», тобто, по суті, голосування за будь-яку партію, окрім «Единой России». У результаті депутатські мандати в російському парламенті та місцевих органах влади отримували ще більші імперці, тільки з ЛДПР чи КПРФ.
Для мене справжнім відкриттям було дізнатися, що депутат Державної Думи Росії Олексій Діденко, який закликає знищити Українську державу та заборонити українську мову, пройшов до російського парламенту завдяки «розумному голосуванню» Навального. При цьому за кандидата від ЛДПР проголосували росіяни за кордоном, які саме й дослухаються до рекомендацій опозиції. І допомогли кар'єрі чергового «політичного чудовиська». Це, певен, і є одна з найкращих ілюстрацій виборів без вибору.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
