Спеціально для Крим.Реалії
Судовий процес у Мілані, на якому виправдали українського нацгвардійця Віталія Марківа, відбувся у той самий день, коли ми дізналися про процес у Ростові, на якому оголошували вирок уже у восьмій кримській справі «Хізб ут-Тахрір». Цей збіг подій дозволяє чітко провести межу між правосуддям та безправ'ям. І ця грань проходить вздовж межі Російської Федерації.
Про те, що Віталій Марків невинний у загибелі італійського журналіста Андреа Рокеллі та його перекладача Андрія Миронова, українці знали ще тоді, коли обвинувальний вирок йому ухвалив суд в Павії. Проте в Україні розраховували на неупередженість італійського правосуддя. Українська сторона була активним учасником процесу над Марківим. І ніхто не перешкоджав їй у наданні аргументів на захист засудженого. Навіть більше ‒ українська сторона проводила власне розслідування загибелі Рокеллі, опитувала свідків, проводила відповідні експертизи. І з цими доводами, як бачимо, погодився італійський суд.
Українці йдуть у світ, який виправдовує невинних ‒ зі світу, який невинних засуджує і вбиває
У Ростові, як бачимо, все було зовсім інакше. Від найпершого дня після арешту засуджених було зрозуміло, що їм ніхто не допоможе ‒ хіба що вони стануть фігурантами нових обмінів полоненими між Росією та Україною. Суд, як це часто буває в Росії, просто проштампував вимоги прокуратури, про людське око зменшивши їх на рік-другий. Кримських активістів і правозахисників, які хотіли приїхати в Ростов, щоб висловити свою підтримку підсудним, банально заблокували на Керченському мосту ‒ це нагадало про радянські часи, коли так само людей не пускали на гучні процеси проти дисидентів. Біля будівлі суду затримували журналістів, яких звинуватили в порушенні порядку проведення публічних акцій. Ось, власне, і все правосуддя. І при цьому ми прекрасно розуміємо, що ростовський вирок не скасує ніякий Верховний суд Росії ‒ для політичних в'язнів, особливо для ув'язнених з окупованих Кремлем територій, у Росії, схоже, немає ніякого Верховного суду. Тому можна всій російській судовій системі адресувати слова одного із засуджених у черговій кримській справі Арсена Абхаїрова: «Ми ‒ злочинці без злочину. А ви ‒ злочинці без покарання!»
Коли українці святкують звільнення Віталія Марківа й захлинаються від емоцій, вони мають розуміти: це звільнення стало можливим не тільки завдяки грамотній роботі захисту та громадській думці, але й самому факту існування в Європі незалежного правосуддя. Правосуддя, якого немає в Росії і на більшій частині території колишнього Радянського Союзу, цієї зловісної імперії безправ'я та ГУЛАГу. І яке має бути в Україні. Українці мають ще раз зрозуміти, куди вони хочуть прийти і звідки вони змогли піти. Українці йдуть у світ, який виправдовує невинних ‒ зі світу, який невинних засуджує і вбиває.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
