Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Введення військ ОДКБ у Казахстан повертає нас до 2014 року, коли російські війська в Криму розпочали спецоперацію з окупації української автономії.
Варто згадати, що до моменту, коли було оголошено про «приєднання Криму до Росії», в Кремлі, так само, як і під час подій у Казахстані, намагалися дотримуватися «легітимності» та відповідності своїх дій існуючим угодам і процедурам.
А кількість легальних російських військ на території Криму не перевищувала кількості, зумовленої угодами між Україною та Росією. Призначення нового голови Ради міністрів АРК Сергія Аксьонова (за документами Аксенова) відбулося згідно з поданням Віктора Януковича – колишній президент уже залишив територію України і був зміщений з посади парламентом, але для Кремля залишався легітимним главою держави. Більше того, Янукович офіційно звернувся до Москви з проханням про військову допомогу – його лист Володимиру Путіну демонстрував тодішній представник Росії в ООН Віталій Чуркін.
Відмінність ситуації в тому, що в Україні Москва не мала легальних інституційних важелів втручання, таких як ОДКБ (хоча і в Казахстані задіяння таких військ є дуже сумнівним, оскільки жодних доказів зовнішньої агресії проти Казахстану так і не представлено). Крім того, на момент ухвалення рішення про військове втручання в Україні та окупацію Криму Віктор Янукович практично втратив контроль над ситуацією в країні та над силовими структурами. Ось чому Кремль, у випадку з Казахстаном, певен, діяв так швидко.
Російське військове втручання стало сигналом: якщо не впораються казахські силовики, з учасниками протестів розбиратимуться російські десантники
Стало очевидним, що влада в Казахстані втрачає контроль над силовими структурами, що поліцейські не хочуть стріляти в учасників протестів, а верхівка силовиків не лояльна до чинного президента. У цій ситуації російське військове втручання стало сигналом: якщо не впораються казахські силовики, з учасниками протестів розбиратимуться російські десантники. Зміни влади, як і в Україні, не буде однаково. І, схоже, казахстанські силовики сигнал зрозуміли – тому стало можливо говорити про швидке виведення контингенту ОДКБ.
Саме тому, певен, можна говорити про Крим як недооцінену небезпеку. Вже в 2014 році стало очевидним, що Росія готова реагувати на протестний рух у колишніх радянських республіках, навіть застосовуючи військову силу та окуповуючи чужі території.
З усього багатого політичного арсеналу Володимир Путін обирає, як правило, залякування, шантаж і залучення силовиків
Російські силові «сигнали» можуть, як бачимо, бути найрізноманітнішими – від включення чужої території до «складу Росії» або початку диверсійної війни, як в Україні, до введення «миротворчих» військ на всю територію сусідньої країни, що збунтувалася, як у Казахстані.
Але об'єднує ці «сигнали», гадаю, одне – страх режиму Путіна перед неминучими змінами (у тому числі й у самій Росії) та нездатність вирішувати існуючі проблеми політичними методами – тобто явна деградація самої культури ухвалення рішень. З усього багатого політичного арсеналу Володимир Путін обирає, як правило, залякування, шантаж і залучення силовиків.
Такий підхід важко назвати стратегією: це тактика, яка показує, що Кремль має, впевнений, лише бажання зупинити це майбутнє за допомогою десантників і чекістів.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
