Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Секретар російської Ради безпеки Микола Патрушев погрожує Литві після того, як ця країна відмовилася від транзиту вантажів в Калінінградську область Російської Федерації. Депутат Європейського парламенту від Литви Пятрас Ауштравічюс попереджає: напад Росії на Литву може спричинити початок Третьої світової війни.
Але поки Третя світова війна не почалася, спробуємо зрозуміти, що ж не так із Калінінградом. А те саме, що і з Кримом: нормальне існування цього російського есклава (Калінінградської області) залежить від сполучення з материком.
Крим – півострів, який окупанти спробували перетворити на політичний острів
Крим – півострів, який окупанти спробували перетворити на політичний острів. А коли зрозуміли, що «острів» не функціонує, пішли окуповувати південь України. Вісім років знадобилося Володимиру Путіну, щоб зрозуміти: ніколи у своїй історії Крим не існував без зв'язку з материком. Зв'язку не через міст, а через Перекоп.
Калініградська область зараз має вигляд «політичного острова». Але цей регіон політичним островом ніколи не був. До Другої світової війни це була частина Східної Пруссії – і, до речі, нормальне життя в регіоні припинилося саме тоді, коли Адольфу Гітлеру нібито знадобився коридор через польські території для того, щоб безперешкодно потрапляти в Кенігсберг.
Калініградська область зараз має вигляд «політичного острова»
А після Другої світової війни Калінінградська область стала однією з областей РРФСР – але у складі Радянського Союзу. І, зрозуміло, у цій спільній державі не було жодних проблем із проїздом і транзитом – ну, зрозуміло, за винятком «закритих» військових міст та селищ.
Після розпаду Радянського Союзу, після вступу Литви та Польщі до НАТО і ЄС Калінінградська область перетворилася на справжнісінький есклав – частину території Росії, оточену… ні, не лише морем, а і Європейським Союзом. Здавалося б, рецепт розвитку цієї території був очевидним: нормальні відносини із сусідніми країнами, які, до того ж, прагнули врегулювати статус есклава та сприяти його жителям.
Що мало б очікувати регіон, який опинився у такому чудовому місці, з такими інвестиційними можливостями – справжнє «вікно» Росії до Європи? А що мало б очікувати Крим, якби його не окупувала Росія? І в тому, і в іншому випадку – процвітання. Процвітання, а не животіння на задвірках історії та економіки.
Що мало б очікувати Крим, якби його не окупувала Росія
Але Росія, як бачимо, обрала війну. Війну, що знищує перспективи як окупованих Росією територій, так і її власних регіонів. Калінінградська область на очах перетворюється з «найбільш європейського» регіону Росії на військову базу, жителі скуповують товари, російські чиновники приїжджають до Калінінграда не для того, щоб поговорити про перспективи розвитку, а для того, щоб налякати сусідів.
І коли ми говоримо, що Третя світова, як колись Друга світова, може знову початися через транзитний коридор до того самого міста, чи не відчуваємо ми, що історія описала коло і майже через століття знову зробила жителів Європи заручниками амбіцій та комплексів нового диктатора?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
