Державний департамент США попередив, що стежить за зусиллями, спрямованими на добудову газопроводу «Північний потік-2» і попереджає компанії, які беруть участь у проєкті, про можливість застосування санкцій.
Державний секретар США Ентоні Блінкен нагадав: на думку президента Джозефа Байдена, «Північний потік-2» є поганим проєктом для Німеччини, України та американських партнерів і союзників у Центральній і Східній Європі.
Таким чином, надії тих, хто розраховував, що нова американська адміністрація відмовиться від політики попередників і пом'якшить своє ставлення до «Північного потоку-2» заради поліпшення відносин із Німеччиною, не виправдалися. Очевидно, що президент Джозеф Байден налаштований на порозуміння з федеральним канцлером Ангелою Меркель. Однак не ціною поступок, що підуть на користь не стільки Німеччині, скільки «Газпрому» і російському президентові Володимиру Путіну.
Те, як реагуватимуть лобісти проєкту, можна зрозуміти з гучної статті у німецькій діловій газеті Handelsblatt. Її автор доводив, що Берлін пропонуватиме Вашингтону посилити підтримку України в обмін на відмову від блокування будівництва «Північного потоку-2».
Але це дивна логіка.
По-перше, важко зрозуміти, чому здійснення спільних масштабних економічних проєктів – зокрема, в галузі водневої енергетики – повинні бути взагалі пов'язані з відмовою від санкцій проти «Північного потоку-2». І не випадково український прем'єр-міністр Денис Шмигаль відразу ж спростував цей взаємозв'язок.
По-друге, незрозумілим є механізм, який змусить Росію зберегти газовий транзит через Україну, якщо в «Газпрому» буде достатньо можливостей для обходу української газотранспортної системи. Адже гілка російського газопроводу, яка веде до української ГТС, може в один прекрасний день «поламатися» і потребувати довготермінового ремонту. «Газпром» уже застосовував цю тактику щодо Туркменистану – і, треба сказати, цілком успішно.
По-третє, ніхто на Заході досі не відповів на просте запитання, яке нерідко ставлять українські учасники дискусій, коли йдеться про «Північний потік-2». А навіщо взагалі «Газпрому» цей новий маршрут? Чому з моменту приходу до влади в Росії Володимира Путіна завдання створення обхідних газопроводів стало одним із головних у діяльності «Газпрому»? Чи потрібні ці нові маршрути для того, щоб збільшити прибуток, чи для того, щоб позбавити Україну її транзитного статусу і посилити політичний тиск на Київ? І чи не призведе позбавлення України її транзитного статусу до нової великої війни на сході Європи – бо ж «Газпром» більше не ризикуватиме поставками навіть у випадку інтенсивних бойових дій?
Політична небезпека
«Північний потік-2» – це аж ніяк не тільки про економіку та енергетику. Це, перш за все, про політику
У Німеччині та інших країнах, зацікавлених у здійсненні проєкту, про відповіді на ці запитання мало замислюються і зводять дискусію виключно до економічних моментів. Але «Північний потік-2» – це аж ніяк не тільки про економіку та енергетику. Це, перш за все, про політику.
І розуміння політичної небезпеки пов'язаного з Росією проєкту все більшою мірою визначає настрої й у самій Німеччині. В останні місяці – особливо після отруєння російського опозиціонера Олексія Навального – у німецьких медіа з'явилося чимало публікацій, автори яких закликали не поспішати з «Північним потоком-2». А днями німецька партія «зелених», яка вважається одним із фаворитів майбутніх парламентських виборів у країні, внесла заклик до припинення будівництва «Північного потоку-2» до своєї передвиборчої програми.
Політична ситуація у Німеччині складається таким чином, що формування нового уряду країни навряд чи обійдеться без «зелених». Тому з цією програмною вимогою екологічної партії доведеться рахуватися і християнським демократам, і соціал-демократам, що залишаються прихильниками добудови газопроводу.
А це означає, що на саму добудову залишилося не так уже й багато політичного часу.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
