Доступність посилання

ТОП новини

Справжня зброя Путіна. Ядерна валіза чи газовий кран?


Президент Росії Володимир Путін під час одного із закордонних візитів
Президент Росії Володимир Путін під час одного із закордонних візитів

Німецький Бундестаг відклав голосування щодо постанови, яка мала визначити ставлення парламентарів до долі газопроводу «Північний потік-2». На розгляд Бундестагу було винесено дві резолюції, діаметрально протилежного змісту. Одна з них передбачала припинення будівництва газопроводу, а інша – усіляке сприяння продовженню цього будівництва. І є досить промовистим той факт, що обидві резолюції були запропоновані опозиційними фракціями.

Перша, автори якої наполягали на зупинці будівництва «Північного потоку-2», була винесена на розгляд парламентарів представниками фракції «Союз 90/Зелені».

А постанова, яка передбачала сприяння будівництву газопроводу, запропонована правопопулістською партією «Альтернатива для Німеччини». Здавалося б, що спільного у цієї політичної сили та путінського режиму? Але спільне є – це несприйняття єдиної Європи, демократичних ідеалів як головних цінностей континенту.

Ну і в «Альтернативи для Німеччини» свій власний політичний розрахунок. Головними прихильниками продовження будівництва газопроводу сьогодні є еліти східних земель ФРН, там, де ця партія зараз бореться за голоси електорату і розраховує на нові успіхи. То ж з точки зору правопопулістів, вони просто захищають робочі місця своїх потенційних виборців без жодного ризику для власної репутації.

На перший план вийшли інші новини

Але те, що варіанти постанови Бундестагу щодо долі «Північного потоку-2» запропоновані фракціями, які не входять до урядової коаліції, є також показовим. Німецький уряд не поспішає визначатися зі своїм ставленням до майбутнього газопроводу. У перші дні після отруєння російського політика і опозиційного активіста Олексія Навального потрібно було демонструвати жорстку позицію щодо режиму, який не гребує хімічною зброєю у боротьбі з власними критиками. Такої реакції вимагала збентежена громадська думка. Навіть канцлер Ангела Меркель, відома своєю підтримкою проєкту, заговорила про можливі санкції проти «Північного потоку-2», але наголосила, що таке рішення має бути європейським, а не німецьким.

Але зараз емоції дещо заспокоїлися, Навальний потроху одужує, на перший план вийшли інші новини. І вже не є чимось ганебним сказати, що не потрібно поєднувати санкції проти Росії із долею «Північного потоку-2», адже це «суто комерційний проєкт». Якщо саме такі слова сказав під час зустрічі з українським президентом Володимиром Зеленським його австрійський колега Александр ван дер Беллен, так чому така точка зору не може знову стати вирішальною у настроях німецького політичного істеблішменту?

Газ – не пармезан

Історія з будівництвом «Північного потоку-2» поки що виглядає найкращою ілюстрацією небажання провідних політичних і підприємницьких кіл Європи рішуче протистояти агресивним діям Кремля.

Коли йдеться про енергетичні інтереси, можна забути і про анексію Криму, і про війну на Донбасі

Можна виступати із жорсткими заявами, які засуджують російські дії. Можна жертвувати інтересами тих економічних галузей, які не є стратегічного важливими для європейського ринку – та й то тоді, коли йдеться не про західні санкції, а про російські антисанкції, про всю цю анекдотичну історію із італійським пармезаном. Але газ – не пармезан. Коли йдеться про енергетичні інтереси, можна забути і про анексію Криму, і про війну на Донбасі, і про серію отруєнь політичних опонентів і колишніх розвідників, і про підтримку авторитарного режиму в Білорусі. Можна забути про все – тільки б добудувати «Північний потік-2».

І йдеться навіть не про необхідність додаткових обсягів газу для Німеччини, Німеччину якраз газом забезпечено. Йдеться про конкуренцію за транзитні прибутки, заради якої можна поступитися принципами і політичною доцільністю. Можна навіть поступитися економічним здоровим глуздом – тому що у наш час, час конкуренції в галузі скрапленого газу, немає ніякої необхідності додаткових труб. Але в декого є бажання заробити додаткові гроші. І от у жертву цьому бажанню можна, виявляється, принести ті принципи, на яких базується Європейський союз. І знову продемонструвати Володимиру Путіну, що поки в його руках ні, не ядерна валіза, а кран «Газпрому», він може дозволити собі на континенті і у власній країні все, що йому заманеться.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG