Спеціально для Крим.Реалії
Смерть російського правозахисника і науковця Юрія Орлова навряд чи стане помітною подією в пострадянських медіа. Юрій Орлов практично відійшов від активної громадської діяльності після ув'язнення в радянських тюрмах і таборах, відновив активну наукову роботу в Сполучених Штатах. Він ніколи не прагнув до почестей, не так часто спілкувався з журналістами. В результаті його ім'я сьогодні відоме менше, ніж імена багатьох інших російських або українських дисидентів.
Проте, саме ця людина була творцем організованого радянського правозахисного руху. Саме він зумів довести, що навіть у Радянському Союзі в сімдесятих роках минулого століття може існувати спільнота людей, які вимагають від комуністичної диктатури виконувати зобов'язання, які вона сама ж на себе і взяла. Що можливо порушити партійну монополію на політичну і громадську діяльність. Що, попри десятиліття знищення всіх, хто був не згоден з однією з найогидніших ідеологій і практик 20-го століття, радянському режиму не вдалося домогтися своїх цілей. Що є не просто чесні та порядні люди, але і люди сміливі, готові кинути виклик людиноненависницькому режиму.
Юрій Орлов став засновником Московської Гельсінської групи. Зараз навіть важко уявити собі, яку потрібно було мати мужність, щоб створити таку організацію в СРСР
Юрій Орлов став засновником Московської Гельсінської групи. Зараз навіть важко уявити собі, яку потрібно було мати мужність, щоб створити таку організацію в СРСР. Кожен, хто готовий був стати учасником такого об'єднання, прирікав себе на репресії, постійне стеження КДБ, втрату роботи та нормального життя, тюремне ув'язнення, а то і на смерть. А що повинна була відчувати людина, яка стала ініціатором цього руху, ініціатором події, яку можна назвати поворотною в історії Радянського Союзу? І, на відміну від багатьох інших подій історії комуністичної імперії, які, як правило, були кривавими, огидними та ганебними, це був дійсно славний день. Я сподіваюся, про нього пам'ятатимуть навіть тоді, коли вже забудуть про жовтневий переворот, Леніна, Сталіна, Брежнєва, Андропова та інших діячів радянського режиму.
Зрештою, багато українських правозахисників стали активними учасниками боротьби за незалежність країни
Створення Московської Гельсінської групи сприяло появі правозахисного руху і в інших регіонах колишнього СРСР. В Україні краще знають, я вважаю, героїчнуісторію Української Гельсінської групи, учасники якої були справжніми захисниками національних інтересів і самої честі українського народу. І вони теж жертвували всім – благополуччям, свободою і життям. Зрештою, багато українських правозахисників стали активними учасниками боротьби за незалежність країни. І те, що досягнення незалежності стало можливим, що з політичної карти світу зник Радянський Союз, що припинила своє існування комуністична партія – це теж заслуга першопрохідців правозахисного руху. Видатна заслуга Юрія Орлова.
Зараз важко вже уявити, як виглядали б останні радянські десятиліття, якби не цей скромний чоловік. Тоді дисидентський рух став природною частиною життя багатьох. Виявилося, що є люди в наукових колах, які можуть не тільки шельмувати академіка Андрія Сахарова, а й підтримувати погляди цього видатного інтелектуала. Виявилося, що в Москві є люди, які здатні підтримати сподівання пригноблених народів Радянського Союзу, виступати за права радянських євреїв на репатріацію в Ізраїль і за право кримських татар повернутися на свою історичну батьківщину. Потрібно розуміти, що до Орлова про існування таких людей можна було тільки здогадуватися.
Правозахисники йшли на реальне протистояння з режимом, на смертельний ризик
В крайньому разі, люди, які виступали з такою незвичайною і забороненою для авторитарного режиму опозиції, могли писати особисті відкриті листи – «одиночні пікети» того часу. Але Гельсінська група – це була вже демонстрація. І правозахисники йшли на реальне протистояння з режимом, на смертельний ризик. Ув'язнення Орлова – сім років в'язниць і таборів, три роки заслання – гарне підтвердження цього ризику. Але ж засновника Московської Гельсінської групи, фронтовика-орденоносця тоді хотіли взагалі судити за статтею про зраду батьківщині – тобто розстріляти.
Але Орлов вижив. І пережив своїх гонителів і сам Радянський Союз. А ось російський авторитаризм не пережив. Але те, що такі люди, як Юрій Орлов, взагалі були, переконує мене, що і цей авторитаризм – теж смертний.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
