«Сенцов може вирости в політика національного масштабу»

Гості програми «Ваша Свобода»: Олександра Матвійчук, правозахисниця; Євген Магда, політолог.

«Я відчуваю відповідальність перед своїм народом» – саме про це заявив у вівторок на своїй першій після визволення з російського полону зустрічі з журналістами Олег Сенцов, коментуючи можливість свого походу в політику. Це «питання відкрите», зауважив Олег Сенцов.

Олександр Лащенко: Пані Матвійчук, ви були на прес-конференції модератором. Пан Кольченко теж брав участь. Ваші враження від спілкування з Олегом після повернення його додому? Ви ж, до речі, одна з натхненників акції #FreeSencov. Ви задоволені обміном?

(Повна версія програми)

Олександра Матвійчук: Прес-конференція все показала. Олег дуже глибоко мислить, вхоплює суть речей, бачить деталі. Зараз йому й іншим звільненим треба якийсь час, щоб адаптуватися, зрозуміти більше про «формули Штайнмаєра», про які їх запитували. Людина дуже впевнена і дуже ясна. Він набагато краще себе почуває, ніж окремі інші люди, на жаль, які почувають себе погано після повернення з полону.

Я дуже рада, що 35 людей повернулися додому. Тут і критики, і симпатики мають на цьому зійтися, бо цінність людського життя дуже важлива. Я абсолютно не знаю, як проходили домовленості, чи мають вони приховану частину.

Ми займаємося звільненням політв’язнів вже 6 років. Це перші політв’язні. Політв’язні – це люди, які утримуються в Росії, в окупованому Криму. І за всі 6 років такого масштабного обміну саме політв’язнів не було. Полонені на Донбасі – це інший правовий статус. Всі вони – заручники Кремля, їх всіх утримує Росія. На Донбасі Росія відмовляється від того, що вона де-факто окупувала Донбас. Ми документуємо воєнні злочини, злочини проти людяності. Маємо багато прямих і побічних доказів, що насправді Росія відповідальна за всі порушення, які там відбуваються, бо де-факто вона віддає накази, як і що там буде робитися.

Обмін – це взагалі поза правовими процедурами. Раптом суд, який не має слухати «телефонне право» і вказівки президента, йому має бути байдуже, про що домовилися між собою Зеленський і Путін, ухвалює рішення змінити запобіжний захід. Я правової частини справи обміну не торкалася б, бо і війна, як і вся ця ситуація, поза правом.

– Пане Магда, не створила Надія Савченко прецедент, після якого вже не довіряють колишнім українським політв’язням? За всієї поваги до всіх 35 політв’язнів.

Євген Магда: Звичайно, казус Савченко буде впливати на долю 35 звільнених. Їх всіх розглядатимуть крізь призму Надії Савченко, якщо вони вирішать брати участь більш активно, ніж пересічні громадяни, в політичному житті. Олег Сенцов якраз це дуже добре усвідомлює. Йому, на жаль, якщо він матиме наміри йти в політику, доведеться готуватися до того, що йому можуть сказати: ти ж там голодував за Полярним колом – як це тебе обміняли, чому саме тебе обміняли?

Я вже зараз спостерігаю, як у різноманітних телеґрам-каналах різного ступеню проросійськості обговорюють те, що, мовляв, Олег Сенцов стане проектом Сороса в Україні. Вже йде превентивний інформаційний тиск, щоб нівелювати потенційно популярного політика завдяки тому, що Сенцов впродовж понад 5 років займав принципову позицію, дійсно голодував, не підписав прохання про помилування і багато інших аргументів на його користь. В сучасній українській політиці, де грають роль різноманітні «відосіки» й інстаґрам, Олегу Сенцову буде надзвичайно складно.

Вони своєю боротьбою за Україну, за яку вони заплатили тривалими термінами перебування за ґратами в Росії, довели, що є патріотами України. Вони вже нікому нічого не повинні доводити. Олег Сенцов має можливість вирости в політика національного масштабу еволюційним шляхом, демонструючи, що він – відповідальна людина і готова впливати на події своїм словом і діями. Будуть спроби їх використати, будуть, на жаль, і спроби їх дискредитувати, бо вони є людьми з високим рівнем довіри до них.

– Пане Магда, як ви особисто оцінюєте цей обмін, з політичної точки зору, навіть геостратегічно подальших відносин України з ЄС, можливість зняття санкцій проти Росії і так далі?

Євген Магда: Цей обмін пройшов за правилами Кремля. Я вірю в те, що в Цемаха взяли свідчення. Але найбільш важливі свідчення ті, які даються безпосередньо на суді. Є чимало випадків, коли люди казали, що на них тиснули під час слідства, і відмовлялися від свідчень на попередньому слідстві. Також треба розуміти, що не може бути обміну в лабораторних умовах. Росія, вимагаючи передати громадянина України Цемаха, підтвердила свою зацікавленість у тому, що їй цікава саме ця людина, яка командувала ППО міста Сніжне і могла мати причетність до знищення «Боїнга-777».

Росія цим обміном намагається довести Заходові, що є більш «людяна», ніж раніше, що вона готова до компромісів. Ми будемо спостерігати, як Україну тягнутимуть на «нормандську» зустріч. «Нормандська» зустріч для України може стати пасткою, де на неї будуть тиснути і вимагати від неї виконання мінських домовленостей у маршовому темпі.

– Пані Матвійчук, скільки ще зараз перебуває українських полонених у тій же Росії, у Криму, на території ОРДЛО?

Олександра Матвійчук: Я нещодавно виставила відкритий список людей, які ув’язнені за політичними мотивами у Росії і окупованому Криму. У списку таких людей 86, переважно – це кримські татари. І близько 223 людей… До речі, на ваш (Радіо Свобода – ред.) запит дала відповідь СБУ, а в день звільнення Олега Сенцова у фейсбуці написали, що 227 людей у полоні. Будь-які цифри – це верхівка айсберга. Ми просто не знаємо реальну кількість людей, які перебувають у цьому статусі: заручники Кремля. Якщо в Росії, в окупованому Криму ще якось можна спробувати це відстежувати, то Донбас – це взагалі «сіра зона». Там до ув’язнених не має доступу навіть Міжнародний комітет Червоного Хреста. Сотні людей – на Донбасі це точно. І постійно поповнюється…

Ми кілька років займалися збором свідчень людей, що вийшли з полону. Потім переключилися на роботу з міжнародними організаціями, щоб зупинити те, що бачили і документували. І досі до мене продовжують приходити люди, які нещодавно були звільнені з полону. Коли я їх питаю, чи ви були в якихось списках, про вас знала місія ООН, ОБСЄ, СБУ, вони кажуть: ні, про нас ніхто не знав. Рідні не зверталися, бо не бачили можливостей, як тут можна допомогти.