Поки суперництво між Китаєм та США дедалі наростає, їх зростаюча конкуренція по-різному відбивається на країнах Євразії, де ці світові сили мають окремий стратегічний підхід, порівняно з іншими частинами світу.
Напруженість відносин між Пекіном та Вашингтоном була помітною на Алясці 18-19 березня, коли найвищі американські та китайські посадовці зустрілись під час дводенних переговорів, які породили публічну суперечку та дали зрозуміти, що немає жодної надії на покращення відносин в найближчому майбутньому.
Перші особисті переговори на високому рівні між двома найбільшими економіками світу з моменту вступу на посаду президента США Джо Байдена розпочалися з різкої критики з боку кожної зі сторін у вступному слові перед міжнародними ЗМІ.
Державний секретар США Ентоні Блінкен, до якого приєднався радник з питань національної безпеки Джейк Салліван, скаржився на дії Китаю, серед яких була також все більш ворожа позиція Пекіна щодо Тайваню, утиски проти мусульманських меншин (насамперед уйгурів), жорстокі репресії проти демократії в Гонконзі та чинення економічного тиску на Австралію.
Ян Цзечі, член Політбюро і найвищий представник китайського лідера Сі Цзіньпіна, який представляв Пекін на Алясці разом з міністром закордонних справ Ван І, заявив, що США мають «менталітет холодної війни» і намагаються «підбурити» країни до негативного ставлення до Китаю. Він також висловив різку критику на адресу американських чиновників за те, що він назвав расовими проблемами.
Запальний дипломатичний епізод продемонстрував жорстку позицію, яку Пекін та Вашингтон сформували стосовно один одного, і став сигналом для інших країн, які намагаються оминути напруженість між світовими силами, про те, що їм слід готуватися до ще складніших умов у найближчі роки.
Для різноманітних країн Євразії, яка простягається від Східної Європи до Центральної та Південної Азії, ця оцінка може відрізнятись.
Незважаючи на те, що в регіоні зростає економічний та політичний вплив Китаю, який, на думку багатьох аналітиків, приверне ще більше уваги та спротиву з боку Вашингтона в майбутньому, основна причина зростаючої ворожнечі між двома країнами полягає у таких питаннях, які стосуються здебільшого сходу Китаю, як Південно-Китайське море та зростаюча напруженість з Тайванем.
«Євразія не є центром конкуренції між США та Китаєм», – сказав Радіо Свобода Даніель Маркі, професор з Університету Джонса Гопкінса і колишній чиновник Державного департаменту з питань Південної Азії.
«Це не означає, що Євразія не буде важливим регіоном, за яким необхідно спостерігати, але найгостріша конкуренція розгортається ближче до східних берегів Китаю, а не в західній частині», – додав він.
Східні береги проти західного боку
Для подальшого висвітлення цього питання американські посадовці зустрілись із союзниками в Японії та Південній Кореї напередодні зустрічі на Алясці, щоб зміцнити свої відносини та краще координуватися у справах Китаю, що вважається основним питанням безпеки як для Токіо, так і для Сеулу.
Економіка Китаю витримала торговельну війну з адміністрацією (нині колишнього) президента США Дональда Трампа і впевнено відновилась після негативних фінансових наслідків, викликаних пандемією.
Однією з причин такої впевненості є збільшення присутності Китаю в Євразії протягом останнього десятиліття, що здебільшого здійснювалось завдяки багатомільярдній ініціативі «Один пояс, один шлях» (BRI), через який профінансувались інфраструктурні проєкти в усьому регіоні як засіб зміцнення політичного та економічного впливу Китаю.
Зростаючий вплив проєктів, пов’язаних з BRI, перетворив Євразію на геополітичну лабораторію, в якій Китай став провідним промоутером розвитку, оскільки державні китайські банки підтримували дорогі будівельні проєкти на ризикованих ринках, збільшуючи вплив Пекіна та створюючи нові можливості для його компаній шляхом інвестицій в такі стратегічні місця, як порт Гвадар в Пакистані, залізничні сполучення через Центральну Азію та величезний, але проблемний нафтовий сектор Ірану.
«Те, що робить Пекін по всій Євразії, є важливим і матиме наслідки, якщо він зможе досягти своїх цілей, але це нелегка справа», – сказав Маркі.
Хоча Східна Азія все ще є регіоном, який характеризується американською військовою присутністю та множинністю союзників США, Євразія – це складна розмаїтість країн, які набагато менш вороже політично ставляться до Пекіна.
Це один з факторів, який зумовив експансію Китаю на захід регіону через BRI: сприятливі держави, які прагнуть залучити китайський капітал, та величезна територія, де США закрили військові бази та припиняють свою присутність в Афганістані.
Євразійські інтереси
З іншого боку, залучення США є набагато більш різноманітним. Хоча Іран є передовим питанням для адміністрації Байдена, такі регіони, як Центральна Азія, не є пріоритетом політики Вашингтона.
Американська зацікавленість та присутність у Центральній Азії зростали та слабшали після розпаду Радянського Союзу, посилюючись після вторгнення до Афганістану та наступних військових кампаній проти тероризму.
Оскільки Вашингтон все частіше розглядає Китай і Росію як двох своїх головних суперників на світовій арені, регіон знову став предметом уваги, але Вашингтон не виглядає готовим конкурувати з глибокими кишенями Пекіна і навряд чи матиме таке ж прагнення діяти, як Москва.
Одним з питань, яке може привернути більше уваги в умовах зростаючої напруженості між Пекіном та Вашингтоном, є Сіньцзян, де, як повідомляється, уряд Китаю ув’язнив у таборах понад мільйон уйгурів та представників інших мусульманських меншин. США та інші західні країни дедалі більше критикують табори, і 22 березня ЄС погодився санкціонувати китайських чиновників через дії Пекіна в Сіньцзяні.
В останні роки Пекін збільшив свою здатність спостерігати за своїм західним регіоном, який має спільний кордон з Казахстаном, Киргизстаном та Таджикистаном, і розпочав жорстокі розправи щодо тюркських мусульманських меншин.
Від більшості цих дій постраждало уйгурське населення Китаю, але етнічні казахи та киргизи також потрапили в табори, що негативно вплинуло на імідж Китаю в межах регіону.
У лютому 2020 року тодішній державний секретар США Майк Помпео зосередив свою увагу на присутності Китаю в Центральній Азії під час поїздки до регіону, висловлюючи занепокоєння щодо корупції, неприйнятний розмір боргу та насильство у Сіньцзяні. Як повідомляється, жорсткі погляди проти Китаю призвели до нестійкості місцевих органів влади, які прагнуть уникнути участі в суперечках великих держав, і замість цього мають на меті використати віддалену присутність Вашингтона, щоб компенсувати значну вагу і вплив в регіоні Пекіна та Москви.
«Центральна Азія не є полем битви для суперництва США та Китаю, але оминути це буде нелегко, враховуючи, що відносини настільки погані, а конкуренція [між США та Китаєм] зростає», – заявила Наргіс Кассенова, старша дослідниця з Гарварду, яка вивчає роль Китаю в регіоні.
Але, незважаючи на поглиблення суперництва між Пекіном та Вашингтоном та складніший політичний клімат, жодна зі сторін не має великого інтересу змінити свій традиційний підхід до регіону Центральної Азії та країн за його межами.
За словами Кассенової, справлятись зі зростаючим тиском конфлікту наддержав буде дедалі складніше для менших країн, оскільки вони також повинні зважати на Росію, яка стає все ближчою до Китаю, бо зв’язки між Москвою та Вашингтоном дедалі більше псуються.
Проте, на її думку, основні зовнішні гравці мало зацікавлені в тому, щоб перетворити Центральну Азію або її сусідів у нову зону конфлікту, тоді як інші конфлікти розгортаються по всьому світу.
«Місцеві особливості завжди цінувались, і це, швидше за все, залишиться незмінним», – сказала вона.
