Через кілька днів після відеоконференції президентів Сполучених Штатів і Росії Міністерство закордонних справ Російської Федерації виступило з великою заявою, головне значення якої є зрозумілим – країни НАТО мають виступити з офіційним рішенням, яке дезавуює постанову Бухарестського саміту НАТО 2008 року про те, що Україна та Грузія стануть членами НАТО. У російському дипломатичному відомстві висловили упевненість, що це рішення суперечить «зобов'язанню лідерів усіх держав-учасниць ОБСЄ не зміцнювати свою безпеку за рахунок безпеки інших держав».
Не варто шукати у цьому твердженні логіки. Не варто також шукати у заяві російського МЗС визнання того факту, що сама Росія – коли окупувала Крим та Донбас – порушила саме це зобов'язання держав-учасниць ОБСЄ не зміцнювати свою безпеку за рахунок безпеки інших держав, у цьому випадку України. Не будемо полемізувати із твердженням, що західні країни готують Україну до «силового сценарію на Донбасі». Зрештою, саме того дня, коли з'явилася ця заява російського МЗС, президент України в інтерв'ю одному з телевізійних каналів чітко підтвердив курс на дипломатичне вирішення проблеми Донбасу. І це – послідовний курс, якого Україна дотримується з 2014 року.
Спробуємо краще зрозуміти, чому Володимир Путін так старанно домагається фіксованої відмови НАТО від прийняття України та Грузії – при тому, що на сьогоднішній день питання про їхнє членство в Північноатлантичному альянсі не стоїть на порядку денному, не вирішено навіть надати обом цим країнам План для членства в НАТО .
Уявити, що країни НАТО підуть на публічну відмову від своїх рішень під тиском Росії важко. І у Кремлі не можуть цього не розуміти
Ми чудово розуміємо, що відбулося б наступного дня після того, якщо на Заході оголосили б про таке рішення. Це викликало б найсерйозніше розчарування в українському та грузинському суспільствах. Посилились би позиції тих, хто закликатиме до «конструктивного діалогу» з Росією, до необхідності розуміння того, що «Захід нас кинув». У поєднанні з енергетичним тиском це може стати хорошою платформою для успіху сил реваншу. Адже саме на такий успіх Володимир Путін продовжує розраховувати.
Але уявити, що країни НАТО підуть на публічну відмову від своїх рішень під тиском Росії важко. І у Кремлі не можуть цього не розуміти. Що ж, у такому випадку Путін отримує чудове виправдання для агресивних дій будь-якого характеру – як силових, так і економічних. Пояснення завжди буде одним і тим самим: Росія виступила з цілим комплексом «миролюбних пропозицій», спрямованих на забезпечення не лише її безпеки, а й безпеки цілої Європи. А Захід ці пропозиції відкинув. І тепер Росії залишається лише гарантувати свою безпеку будь-якими доступними засобами.
Тому я б застерігся стверджувати, що після спілкування президента США Джо Байдена і Володимира Путіна можна говорити про деескалацію ситуації навколо України. Навпаки, ескалація залишиться необхідним для російського президента психологічним тлом для подальших перемов із західними лідерами. Чого Путін бажає досягти, ми вже знаємо.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
