Платформа щодо сприяння захисту журналістики та безпеки журналістів Ради Європи оголосила Україні попередження у зв'язку з порушеннями прав людини, які здійснила Росія. У грудні 2019 – через вирок Росією громадянському журналістові Наріману Мемедемінову. Росія засудила його на 2,5 роки позбавлення волі за звинуваченням у тероризмі. Саме за Україною закріплено відповідальність у справі громадянської журналістки Ірини Данилович, яку підконтрольний Росії суд засудив майже до семи років позбавлення волі. Водночас відсутні якісь попередження РФ за злочини, безпосередньо вчинені цією державою. В українському Інституті масової інформації вважають, що поява таких попереджень загрожує «розмиванням» відповідальності, адже звинувачують не агресора за правопорушення, а постраждалу сторону.
Хто має нести відповідальність за злочини в анексованому Криму та які загрози для роботи журналістів були і залишаються на тимчасово непідконтрольній Україні території? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говорили з журналістом Тарасом Ібрагімовим, який працював у Криму з 2015 до 2020 року, громадянською журналісткою та кримською правозахисницею Лутфіє Зудієвою і директоркою Інституту масової інформації (ІМІ) Оксаною Романюк.
У незалежних від російської влади медійників, які працюють в анексованому Криму, безліч ризиків, розповідає журналіст Тарас Ібрагімов, який раніше співпрацював із Крим.Реалії як фрілансер. Він із 2015 до 2020 року висвітлював судові засідання з політично вмотивованих справ на півострові, доки російські силовики не заборонили йому в'їзд до Криму. Перший ризик – затримання.
«Ти можеш потрапити до в'язниці, у відділок (російської поліції – КР). Тебе можуть просто незаконно затримати біля суду, коли ти виконуєш свої професійні обов'язки, висвітлюєш ту чи іншу політично вмотивовану справу. Деякий час тебе можуть тримати невідомо десь у машині, то у відділку поліції», – каже Тарас Ібрагімов.
За підрахунками журналіста, його російські силовики затримували 5 разів. Це були і представники Центру протидії екстремізму, і співробітники ФСБ.
«У тебе намагаються взяти відбитки пальців, сфотографувати, переписати персональні дані, намагаються вилучити телефон. Таких історій дуже багато. Вони одна на одну схожі та періодично відбувалися зі мною в Криму. Ти ніколи не розумієш, коли ця історія може перерости в щось більше, а коли це просто затримання, щоб не дати тобі виконувати роботу і тебе відпустять через п'ять годин, коли засідання закінчиться. Щоб нашкодити», – розповідає Тарас Ібрагімов.
Другий ризик – загроза життю. Причому, з боку російських правоохоронців.
«Часто були натяки від співробітників російської ФСБ, які працювали в Криму, про те, чи варто тобі, Тарасе, робити роботу, яку ти виконуєш? Може, замислишся про те, що варто звідси виїхати? Навіщо тобі все це? І такі натяки не просто так озвучувалися», – розповів журналіст.
Російські силовики ходять на судові засідання з політично вмотивованих справ, відстежують відвідувачів та моніторять публікації у ЗМІ, розповідає Ібрагімов. Через деякий час вони вже можуть зіставити одне з одним і вирахувати журналіста.
«Вони знали, що я ходжу на всі засідання, що, швидше за все, на це засідання прийде Тарас. Я знав, що на це засідання прийдуть співробітники ФСБ, яких я знаю в обличчя, незважаючи на те, що вони дуже часто були в балаклавах. Через якийсь час ми вже один одного знали», – згадує Тарас Ібрагімов.
Працювати доводилося на свій страх і ризик, розуміючи, що захисту немає жодного, каже Тарас. У Криму не працюють міжнародні правозахисні організації, немає представників організацій, які захищають права журналістів, як-от «Репортери без кордонів». У найкращому разі – буде адвокат.
«Це сіра зона, в якій працювати було дуже складно і де не працює жоден захисний механізм щодо журналістів, правозахисників, адвокатів. Якщо співробітник ФСБ хоче тебе затримати і вигадати справу, щоб ти сів до в'язниці, а ти – професійний журналіст, то він вигадає, фальсифікує і ти, швидше за все, сядеш до в'язниці», – каже Тарас Ібрагімов.
Ще більше ризиків в анексованому Криму у громадянських журналістів – місцевих активістів, які висвітлюють обшуки, затримання та судові засідання, розповідає кримськацяправозахисник Лутфіє Зудієва. Їх російська влада не вважає журналістами.
«Ризики різні: заборона доступу до певних місць – суди чи відділки поліції, наприклад, чи управління ФСБ. Незаконні затримання, адмінарешти, іноді спроби фізично відібрати техніку, з якою журналіст працює. У випадку професійних журналістів їхні права захищені редакцією, з якою вони співпрацюють, за допомогою договору, страховки. У випадку з громадянськими журналістами, які найчастіше в Криму працюють заради суспільного блага, їхні права нічим не захищені», – зазначає Лутфіє Зудієва.
Прескартка гарантує підтримку міжнародних організацій та професійних об'єднань, вважає Лутфіє Зудієва. Може викликати резонанс у разі переслідування силовиками, наприклад. Бо це було під час затримання самої Лутфіє Зудієвої та Куламета Ібраїмова.
«Нас затримали разом, в один день. Була сильна реакція від різних журналістських організацій. Це і Комітет захисту журналістів, і Європейська федерація журналістів. «Репортери без кордонів» відреагували, НСЖУ відреагувала, Рада Європи з питань ЗМІ. Була широка реакція, але це тільки тому, що і в Куламета, і в мене були прескарти. Але багато наших колег сьогодні працюють без таких посвідчень, на жаль», – розповіла Лутфіє Зудієва.
Водночас, це не врятувало від тиску з боку російських силовиків. Після п'яти діб адмінарешту в будинку Куламета Ібраїмова провели обшук.
«Під час обшуку відкрито батькам співробітники спецслужб, які проводили обшук, сказали, що син має припинити займатися тим, чим займається. Фактично припинити роботу із «Кримською солідарністю», з іншими ЗМІ. Інакше його проблеми продовжаться. Тиск на журналістів може бути розцінений як злочин», – заявила Лутфіє Зудієва.
За інформацією правозахисниці, у Криму в ув'язненні перебувають 15 осіб, «діяльність яких низка організацій визнали як журналістську». Формально їх переслідують не за журналістську роботу, зазначає правозахисниця.
«Все оформлено в кримінальні справи або про причетність до диверсій, як це було у випадку з Наріманом Джелялом і Асаном Ахтемовим. Або пов'язують із проносенням і зберіганням вибухівки, як це було у випадку з кореспондентом Радіо Свобода Владиславом Єсипенком та Іриною Данилович, яка співпрацювала з низкою медіа», – каже Лутфіє Зудієва.
Громадянських кримськотатарських журналістів переслідують за статтею 205.5 КК РФ – причетність до терористичної діяльності, зазначає правозахисниця.
«Всіх наших колег, які зараз ув'язнені, переслідують за кримінальними статтями. На міжнародному рівні доводити, що цих людей затримано за свою професійну діяльність, досить важко», – вважає Лутфіє Зудієва.
У ситуації, коли Крим анексований Росією, не можна покладати відповідальність за переслідування журналістів на Україну, вважає директорка українського Інституту масової інформації Оксана Романюк. Водночас Платформа безпеки журналістів Ради Європи винесла попередження у зв'язку з порушеннями прав людини, які здійснила Росія у Криму та на інших окупованих Росією територіях саме в Україні.
«Україна просто технічно не може відповідати за злочини, вчинені Росією. Навіть якщо вони ставлять повідомлення за географічним принципом, говорячи, що порушення відбулося в Україні, то вони мають ставити дуже детальне роз'яснення, що це порушення було здійснене Росією. Мусимо вказувати Росію як агресора. Вони мають вішати відповідальність за це порушення на Росію», – вважає Оксана Романюк.
Одне із завдань Платформи – інформування про те, як та чи інша країна захищає права журналістів. Її звіти впливають на рішення європейських інституцій. На повідомлення Платформи повинні реагувати уряди країн, які потрапили до цих звітів. Якщо людина, не знайома із ситуацією, побачить такі висновки, то думатиме, що це Україна скоює всі злочини в Криму та на інших окупованих Росією територіях, упевнена голова Інституту масової інформації.
«І паралельно людина дивиться на Росію і бачить, що там усе чудово. Росія не вбиває журналістів, менше кидає людей за ґрати, ніж Україна. Тож людина подумає, що Росія нічого така країна, Україна набагато гірша. Навіщо підтримувати таку жахливу країну як Україна, давати їй ще й зброю, якщо вона так ставиться до журналістів», – каже Оксана Романюк.
Інститут масової інформації звернувся до Платформи безпеки журналістів Ради Європи з пропозицією вказувати відповідальність Росії за злочини, скоєні на окупованих нею територіях.
«Хочемо, щоб саме Росія відповідала за злочини, які вона вчиняє. Щоб була справедливість. А не для галочки. Мовляв, давайте Росію ні про що не питатимемо, бо Росія така велика і багата країна, скажімо так. І ставитимемо питання Україні. Тоді у цій Платформі немає сенсу. Потрібно однозначно змінювати», – розповіла Оксана Романюк.
Представники Платформи пообіцяли у вересні переглянути принцип формування звітів.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
