Сторіччя Соборності та Крим: проукраїнська позиція в умовах анексії

Українські землі 100 років тому, 22 січня 1919 року, були формально об'єднані в одну державу. У січні 1918 року Четвертий універсал Центральної Ради проголосив Українську народну республіку суверенною державою. У листопаді того ж року свою незалежність проголосила і Західноукраїнська Народна Республіка. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві був оприлюднений документ, що увійшов в історію як «Акт злуки».

Як існує Крим в умовах російської анексії? На кого в Криму може спиратися український уряд в умовах, що склалися? На ці та інші запитання відповідають гості та експерти Радіо Крим.Реалії.

Кримський історик Андрій Іванець стверджує, що Крим ‒ це «одночасно найбільш український і найбільш неукраїнський регіон України».

– Є два підходи до розуміння українського як такого: один базується на етнічності, інший ‒ на громадянськості, на приматі політичної нації. Якщо розуміти Україну як об'єднання етнічних українців, то тоді, дійсно, Крим має найменшу кількість українців серед усіх регіонів країни. Але якщо ми подивимося на українську політичну націю, яка складається з усіх громадян незалежно від походження, то картина може бути кардинально іншою. Україна виникла на перетині різних цивілізаційних, географічних та інших просторів, і в цьому плані Крим ‒ один із найбільш українських регіонів, оскільки тут також перетинаються різні цивілізаційні проекти, що перебувають при цьому в співдружності. До анексії тут напрацьовувалися форми такої взаємодії ‒ це теж дуже по-українськи.

Андрій Іванець зазначає, що при всій «нинішній совєтізованності кримчан» вони звикли до української політичної культури.

– При всіх недоліках вона більш відкрита, більш діалогічна. Росіяни інтенсивно змінювали це упродовж останніх п'яти років окупації, намагаючись відвернути півострів від більшої відкритості, більшого контакту всередині. Ось ця політична русифікація, на мій погляд, завдає великої шкоди розбудові кримської спільноти.

Раніше голова російської Громадської палати Криму Григорій Іоффе в річницю кримського референдуму 1991 року говорив, що українська влада ніколи не була впевнена в лояльності півострова:

«Україна завжди знала, що Крим ‒ бунтівний регіон. Це було в усі часи. Хто б сьогодні не говорив, що «Крим ‒ це Україна», вони прекрасно знали, що це не так. Знали завжди, навіть за радянських часів. Коли я, будучи радянським журналістом, заходив до кабінету й питав когось російською мовою, мені тут же відповідали: «А чого російською мовою? З Криму, чи що?». Тобто це було ще тоді. І наша автономність ‒ це була колода в будівлю проросійського Криму».

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз розмірковує про «русифікацію» Криму після анексії півострова Росією.

‒ Коли Росія окупувала Крим, він зіткнувся з серйозними викликами, найголовніше ‒ це відсутність елементарних свобод, розвитку громадянського суспільства. По-друге, все негативне в Росії ‒ ось ця кровожерливість влади, терористичний бандитизм ‒ все це опинилося в Криму. І того спокою, тої активної участі в суспільному житті України тепер немає. Той же Іоффе сидить і думає, що завтра і його це торкнеться, і його може чекати доля попередників, яких заарештували й кинули в тюрми. З економічної точки зору, в 1990-их роках приділяти Криму таку увагу, яку б хотілося, в України можливості не було. Але не треба забувати, що вся інфраструктура, що при Радянському Союзі будувалася, в основному це були вкладення України. Я не можу сказати, що, повернувшись додому, ми отримали Крим розбитим, він був досить добре облаштований як курорт СРСР.

Ахтем Чийгоз вважає, що до російської анексії «присутності самої України» на півострові протидіяли проросійські організації, що спекулювали на «російськості» Криму.

– А кримськотатарський фактор дуже заважав цьому, він сприяв об'єднанню України. Звісно, боротьба нашого народу за права в Україні, становлення Криму як кримськотатарського дратували таких, як Іоффе. Сьогодні День Соборності для півострова, для громадян України там ‒ це свято з надією і вірою, що ми не тільки серцем з Україною будемо, але й виженемо окупантів, нарешті повернемося. Ми не відносили проблеми, що були до 2014 року, до територіальних претензій до України. Говорячи про них і проводячи там акції протесту, ми закликали Україну звернути увагу на це, але вже тоді очевидність свободи, очевидність того, що з Україною ми зможемо будувати своє демократичне майбутнє по-європейськи ‒ це настільки різнилося з тим, як почала свій шлях Росія, яка спровокувала криваві територіальні конфлікти на території колишнього Радянського Союзу.

Начальник управління з питань Автономної Республіки Крим і Севастополя Міністерства з питань тимчасово окупованих територій України Сергій Мокренюк вважає, що, незалежно від політичних поглядів конкретних людей у Криму, Україна «має спиратися перш за все на розсудливих і надавати допомогу нужденним».

‒ Росія в Криму намагається проникнути в усі сфери життя людини ‒ куди ми б не ткнули, скрізь є держава. Це починається з дитячого садка і закінчується приватним життям дорослого. В таких умовах зберегти свою ідентичність дуже складно: сьогодні хоч якось виявляти свою лояльність до України дуже небезпечно. Наші кроки мають бути спрямовані на створення умов для відновлення прав громадян України, які там порушуються. Але як би Росія не намагалася впливати на людей, насправді є те, що називається критичний розум. Ми сьогодні спираємося і будемо спиратися на тих, хто володіє цим інструментом і ставиться до всього навколо адекватно. Він підказує, що сьогодні росіяни знищують сільське господарство, тваринництво, туристичну галузь, медицину. Наше завдання зараз ‒ дати кримчанам можливість вискочити з окупації та отримати допомогу.

(Текст підготував Владислав Ленцев)