Українська влада не зробила висновків після Нових Санжар – Стефанишина

Міністерство охорони здоров’я і уряд повністю проваляють комунікацію щодо коронавірусу. Висновків після організації карантину в Нових Санжарах не зробили. Це стверджувала Радіо Свобода член парламентського комітету з питань здоров'я Ольга Стефанишина. На її думку, кількість хворих на коронавірус в Україні занижена. У Південній Кореї здійснили 210 тисяч тестів, в Італії 60 тисяч, у Британії 26 тисяч, а в Україні – лише десятки. Водночас ключовий аспект готовності України зустріти коронавірус – наявність апаратів штучного дихання. Запевнення МОЗу, що їх достатньо, викликають у Ольги Стефанишиної питання. Також депутат від «Голосу» прокоментувала рішення лідера цієї політсили Святослава Вакарчука залишити посаду голови партії «Голос» і оцінила останні зміни у Раді, де все частіше виявляється коаліція частини «Слуги народу» і ОПЗЖ Віктора Медведчука.

Олександр Лащенко: Пані Стефанишина, так виходить, це і України вже торкнулося, незважаючи на офіційну статистику щодо хворих (всі майже експерти констатують, що ця статистика по Україні, м’яко кажучи, занижена з урахуванням кількості протестованих людей), коронавірус вже в Україні. І наступні у кращому випадку тижні, а то й місяці Україна буде з цим жити. Як готова Україна до поширення цього вірусу?

– Перше, що я хочу сказати і погодитися з експертами, що ми не знаємо реально, скільки людей в Україні сьогодні має коронавірус. Є один випадок зафіксований. Але станом на вчора МОЗ звітувало, що воно зробило трохи менше 45 тестів.

– Я нагадаю, що ми це інтерв’ю пишемо у четвер ввечері. Хтозна, що буде в суботу, коли воно вийде. І зауважу, що щодо кількості тестів – можна порівняти з десятками, сотнями тисяч тестів, які проведені на коронавірус, наприклад, у США або у Південній Кореї.

– Так. Я просто хочу зазначити, що є статистика. Наприклад, у Південній Кореї 210 тисяч тестів зроблено. У Гонконгу – 16 тисяч. В Італії – 60 тисяч. У Швейцарії – 5 тисяч. У Великобританії – 26 тисяч. А в Україні (давайте так) до 50 тестів зроблено. Це, звичайно, смішна статистика.

До речі, МОЗ і заступник міністра, який залишився в цьому міністерстві, Віктор Ляшко був у нас на комітеті кілька тижнів тому. Я йому особисто говорила: розвезіть тести в регіони. Люди там мають мати ці тести для того, щоб тестувати людей. От зараз ми почули, що нібито вже почали розвозити у деякі регіони тести. Але скільки цих тестів там є, коли вони там будуть, що це взагалі за тести, ніхто поки що не знає.

Я думаю, що взагалі МОЗ і уряд що той, який був, що новий, повністю провалять комунікацію з питань коронавірусу. Але ВООЗ визначила саме комунікацію основним методом стримування і паніки, і саме коронавірусу. Оскільки людей потрібно не лише інформувати про те, що відбувається, як потрібно себе захищати, але й про те, наскільки в нас оснащені лікарні, наскільки в нас є достатня кількість тестів, як їх пройти і так далі. Сьогодні МОЗ знову ж таки цю комунікацію провалює.

– Як і в Нових Санжарах, так?

– Це взагалі той випадок, примірник, як не треба робити – Нові Санжари.

– Тобто, на ваш погляд, після Нових Санжар висновків не зроблено?

– На превеликий жаль.

Я хочу сказати, що ми подивилися, що в середу Кабмін оголосив карантин по всій Україні. Звідки ми всі про це дізналися? З фейсбуку народного депутата, який був там присутній. Кабін кілька годин взагалі про це мовчав, потім видав постанову з двох пунктів, з яких мало що зрозуміло для людей. Коли Кабмін йде на такий крок – оголосити карантин по всій Україні, то він має пояснювати, чому це робиться. Бо багато людей просто питає: якщо у нас один випадок, чому у нас карантин? Такі слушні запитання.

– Той же Віталій Кличко, мер Києва, постійно робить заяви, у тому числі й про карантин, що от-от додаються нові тест-системи, закуповуються, принаймні в Київ вони надходять. Деякі інші місцеві керівники.

– Він не постійно це робить, а він почав це робити також з середи. Якщо порівняти, наприклад, документ, який видав Кабмін з двох пунктів, і яке видала КМДА у той же ж день, то КМДА спрацювала набагато ефективніше. Їхній документ стосовно карантину, до речі, відрізняється від того, що рекомендував Кабмін, але він більш детальний. Там зрозуміло, принаймні, хто і що має робити, як цей карантин бути запроваджуватися. Не до кінця. Мені, наприклад, не зрозуміло, що буде з приватними закладами, різними курсами для дітей і так далі. Я маю двох доньок. Так от, у школу вони сьогодні не пішли, але курси у них продовжуються. Чи будуть це забороняти чи ні? Хто це буде контролювати? Як це буде каратися? І так далі. Таких питань безліч. І на них немає відповідей.

– Пані Стефанишина, от статистика (дані за четвер, 12 березня). Це вже чітко простежується. Іспанія – мінімум 500 нових хворих на коронавірус щодня. Німеччина, Франція – приблизно такі ж цифри. У Франції теж півтисячі. В Німеччині трішки менше, але і вона близько стоїть. І, звісно, Італія. Понад 2 тисячі щодоби!

За різними оцінками (вони близькі в експертів), складна форма перебігу цієї хвороби у 15%. Добре, візьмемо 10%. Тобто люди потребують апаратів вентиляції легенів. Тобто щодня, якщо буде по 2 тисячі нових хворих, як в Італії (сподіваємося, що до цього не дійде), 200 людей потребуватимуть цих апаратів.

Як звітує МОЗ, таких апаратів фактично 600. Правда, запевняють, що їх вистачить. «В Україні тільки в інфекційних лікарнях 605 апаратів штучного дихання. Цього достатньо. За потреби будуть залучені апарати штучного дихання з інших лікарень».

Якщо їх тільки 600, якщо щодня буде по 200 людей, які потребують цих апаратів, за 3 дні все вичерпається. Це катастрофічні оцінки, які не відповідають дійсності? Україна справді впорається, як запевняє МОЗ?

– Давайте спершу пояснимо, що ці апарати потрібні, чому вони при коронавірусі потрібні? Пневмонія – один з таких найтяжчих наслідків коронавірусу. І дійсно такі апарати є життєво необхідними сьогодні для того, щоб у разі, якщо почнеться дійсно реєстрація таких випадків, і люди почнуть масово звертатися з тяжкими формами коронавірусу, до речі, через те, що у нас немає тестування, то дійсно буде доходити до тяжких форм коронавірусу, то апарати для штучної вентиляції легень – це чи не єдиний спосіб порятунку життів.

Ми у МОЗ неодноразово питали: по-перше, яка кількість у нас цих апаратів; по-друге, чи збираються вони дозакуповувати додатково; по-третє, де вони взагалі є. Ми не знаємо, в яких лікарнях вони реально є, і в яких областях. МОЗ про це замовчує. Таке враження, що у них просто немає цієї інформації, а ці цифри (ви праві) мізерні.

– 605, як названо в інформації МОЗ, це як мінімум. Судячи з цієї інформації, цих апаратів більше.

– А от скільки? Ніхто не може зрозуміти.

Я також подавала кілька запитів у МОЗ для того, щоб зрозуміти, конкретно з адресами в кожній області, де в нас не лише апарати, але й де лікарі навчені. Вони ж кажуть, що навчають лікарів. От де є ті лікарі, які знають, як лікувати коронавірус. Це по-перше. По-друге, де засоби захисту для лікарів? Де є ось ці спеціальні бокси? Де є апарати штучної вентиляції легень? Де є все обладнання? І так далі.

– Інформація МОЗ: «В Україні близько 12 тисяч місць в інфекційних стаціонарах, близько 2 тисяч лікарів-інфекціоністів та 5 тисяч медперсоналу. В українських лікарнях є інфекційні бокси, система діагностування захворювання налагоджена».

– Я ж про те кажу. Звичайно, я теж можу сказати, що в нас така кількість лікарень і так далі. Де вони є? От мене конкретно цікаво.

– В інфекційній лікарні. Ні?

– Хто знає, де вони є в області? От ви скажіть, ви знаєте, де в Києві знаходиться лікарня, куди можна звертатися?

– Громашевського.

– Одна з них, мабуть, Громашевського. Друга – Олександрівська. Було би чудово, якщо МОЗ нарешті почне комунікувати – зробити інтерактивну карту, у кожній області показати, що ось у нас є чотири 4,5, 3 лікарні, які обладнані тим, тим і тим, там є те і те, лікарі навчені, не хвилюйтеся. Розумієте, це потрібно зробити для того, щоб люди зараз теж не панікували.

Коли людина звертається до сімейного лікаря, вона звичайно повідомляє про свої симптоми і так далі. Але що далі буде відбуватися з цією людиною, ми не розуміємо, куди її повезуть і де їй нададуть допомогу. А так було би наглядно зрозуміло. Мені здається просто, що МОЗ не має цієї інформації, вони нормально її не зібрали і не розуміють, що відбувається.

– Пані Стефанишина, до останнього часу ви були заступницею міністра (звісно, тоді не вирував коронавірус у світі), буквально ще минулого року ви працювали.

– У нас вирував кір. І ми прекрасно...

– Ну як, те випробування Україна витримала?

– Це було дуже серйозне випробування для України. І я хочу сказати, що ми тоді працювали просто цілодобово для того, щоб спинити спалах. Перше, що ми зробили, ми запустили спецоперації в областях України з найбільшим поширенням, наприклад, у Львівській області, де ми, по-перше, вивірили, скільки у нас невакцинованих дітей. І от тоді (до речі, про статистику) ми виявили, що невакцинованих дітей у Львівській області було у 2-3 рази більше, ніж декларувалося до цього. Я думаю, що якби МОЗ зараз такими темпами працювало, як ми тоді, ми зараз мали би зовсім іншу картину. Ми довакцинували величезну кількість дітей від кору, паротиту і краснухи.

– Пані Стефанишина, а від коронавірусу поки вакцини немає. Не скоро буде.

– І, до речі, це дуже важливо також розуміти, що від коронавірусу немає вакцини, але сьогодні ще жодна людина в Україні від коронавірусу не померла. Проте я хочу сказати про те, що від грипу вакцина є. І вже померло більше 50 людей в Україні цього року, за цей сезон. І я закликала б людей не лише вберігатися від коронавірусу, а й від інших хвороб, від яких вже є вакцини специфічні, які допоможуть не захворіти.

– Я наголошу, що Радіо Свобода готове надати слово представникам чинного МОЗ України, пану Ємцю, новому міністру, пану Ляшку і будь-кому завжди раді, завжди можемо почути вас і надати можливість висловитися на сайті, в ефірі, в «Суботньому інтерв’ю», як-завгодно.

– Я хочу сказати, що те, що Україні може вдатися медична реформа, дуже невигідно тим, хто не хоче українського успіху і хто не хоче, щоб українські громадяни були задоволені дійсно цими послугами.

Я ще раз хочу повторити, що суть медичної реформи дуже проста, проти неї нічого насправді висувати. Ми маємо кошти, які мають використовуватися ефективно. Прийшов пацієнт в лікарню, отримав послугу, за неї заплатила Національна служба здоров’я, в ту лікарню, в яку він прийшов. Сьогодні держава платить тим лікарням, де немає пацієнтів. Куди пацієнти не ходять. Але ми просто розтрачуємо ці кошти, яких, до речі, не достатньо в нашому бюджеті, просто дарма.

– А яка перспектива, якщо взагалі можливі тут прогнози, більшість ініціатив ОПЗЖ набере у сесійній залі Верховної Ради? Це ж тільки комітет. А буде ще й голосування, судячи з усього.

– Ми будемо боротися. Я маю надію, що і Комітет з питань здоров’я нації, і депутати цього не допустять.

До речі, коли президент виступав у парламенті і говорив про медичну реформу, він сказав таку фразу, а куди нам поспішати, яка мене особисто дуже зачепила. Бо я працювала в пацієнтських організаціях, я бачила людей, в яких помирали родичі. Мій батько також, до речі, мало не помер в українській лікарні свого часу, бо йому не могли нормальні послуги надати. І близько 1 600 українців щодня помирає від неякісних послуг в медицині! І от я хотіла би президенту сказати....

– Ці цифри звідки?

– З державної статистики.

– У чому проявляється ця неефективність?

– Від хвороб. Від таких хвороб, як туберкульоз, як СНІД, як інші хвороби...

– Тобто в інших країнах ці 1 600 могли би вижити?

– Звичайно. Коли є ефективна медична допомога , людям допомагають вчасно. Ви подивіться на статистику в Україні. Онкологічні захворювання, серцево-судинні... У нас не надають вчасно допомогу. У нас вимагають гроші з людей, які з інфарктом приїхали в лікарню. Людина просто не може їх знати і помирає. Це ж звичайна сьогодні історія для української медицини.

І я хотіла би президенту сказати, що кожного дня ми втрачаємо людей, і нам є куди поспішати, і ми маємо реформувати цю систему якомога скоріше. Інше питання, що через кілька днів на сайті президента було повідомлення, що Україна йде правильним шляхом і медична реформа має продовжуватися.

– Є взагалі можливість з Володимиром Зеленським якийсь контакт, донести свою думку комітету вашому? Я так розумію, що більшість вашого комітету, очолюваного паном Радуцьким, за продовження.

– А це ми побачимо на комітеті, чи більшість комітету в нас за. Я сподіваюся, що комітет підтримає медичну реформу і не дасть руками ОПЗЖ її заблокувати (засідання парламентського комітету з питань здоров’я відбулося після запису інтерв’ю - ред.)

І я сподіваюся, що може бути з президентом дискусія про те, яка ж суть медичної реформи.

Я мала кілька хвилин розмови з президентом після його виступу минулого тижня, де я його спитала, чому він так сказав. І зрозуміла, що ті люди, які його оточують, не доносять йому правильну інформацію. Він створив групу з так званих «почесних лікарів», які мають йому радити, чи варто продовжувати медичну реформу.

– Хто ці «почесні лікарі», за вашими даними?

– Це є на сайті президента. Це Борис Тодуров, Ольга Голубовська, до речі, пан Ємець і так далі. Тобто це такі лікарі, які є очільниками найбільших медичних закладів в Україні, які нормально живуть. Якщо відкрити декларацію...

– Заклади чи самі лікарі?

– Лікарі. Якщо подивитися декларацію пана Тодурова, ви там побачите дуже багато нуликів у його доходах, статках, величезні будинки, машини і так далі. Тобто людина явно себе почуває добре в цій системі охорони здоров’я. У той час, як звичайні лікарі заробляють по 5 тисяч гривень.

– Ви ж знаєте, що на це скажуть прихильники Тодурова, а їх дуже багато...

– Що він хороший лікар.

– Так. Що він прекрасний хірург, така талановита, професійна людина має нормальну законну оплату. Що і відбувається.

– Так, законну. І не лише він, але й всі лікарі його закладу мають отримувати «білу», чисту зарплату. У цьому і є реформа. Це не той перекіс, коли «царьок», який очолює медичний заклад, отримує мільйони, а його підлеглі отримують по 5 тисяч гривень. Це несправедлива система для лікарів. Це справедлива система лише для однієї людини, яка очолює цей заклад.

Так я хочу сказати, що коли ми говорили з паном Зеленським, він сказав: це ж несправедливо, що у нас сьогодні деякі лікарі отримують 20 тисяч гривень, а деякі – 5.

– Власне, вашу думку. Тільки він не називав, звісно, напевне, прізвища Тодурова та інших відомих лікарів.

– Так. Я хочу сказати, що це несправедливо звичайно. І якщо не продовжити медичну реформу на вторинній і третинній ланці, воно так і залишиться. Сьогодні лікарі первинної ланки дійсно заробляють по 20-25 тисяч гривень. Це реформа. Там вона відбулася. Для того, щоб лікарі на вторинній, на третинній ланці почали заробляти нормальні гроші, потрібно продовжити реформу там.

– Яка частка взагалі в галузі? Ви кажете, що 25 тисяч?

– Так.

– Скільки таких після реформи? 5%? 10%? Наслідки реформи?

– Я впевнена, що 90% лікарів первинної ланки сьогодні мають значно вищі зарплати, ніж це було до реформи. Це може бути 18 тисяч. Це може бути 20 тисяч. Це може бути 25 тисяч. Це все залежить від лікаря, від того, скільки в нього пацієнтів. Бо тепер, як я казала вже, є ринковий принцип – ходять пацієнти до лікаря, він є популярним, він є ефективним.

– Він і заробляє, у хорошому сенсі слова. Звісно, це ж не бізнес.

– Він і заробляє. У хорошому сенсі слова. Ці гроші йдуть на лікарню, на розвиток і так далі.

До речі, в нас дуже багато лікарень сьогодні почали капітальні ремонти. Наприклад, я заходжу в лікарню, у свою навіть...

– Є зрушення? Крига скресла?

– Звичайно. Вони мають можливість користуватися. Адже у чому важливість? Раніше всі наші лікарні мали таку форму власності – вони не могли використовувати вільно кошти. От їм сказали, що 100 гривень на лампочки і 1000 гривень на зарплату – будь ласка, робіть так. Сьогодні наші лікарні перетворюються в комунальні підприємства. До речі, майже всі лікарні сьогодні в Україні автономізовані.

– І це добре?

– І це добре. Вони можуть розпоряджатися коштами. Якщо у них є лікар прекрасний, хірург, який може дійсно провести величезну кількість операцій...

– Тодуров – прекрасний хірург.

– Буде заробляти. Але, звичайно, не мільйони, як це зараз.

– Пані Стефанишина, ви говорите, що 90% лікарів первинної ланки. А скільки взагалі лікарів в Україні первинної ланки?

– Зараз важко цифру сказати. Не можу згадати.

– Це десятки тисяч?

– Я думаю, що так.

– Якщо все ж таки ці наміри ОПЗЖ (те, що ви критикуєте) будуть втілені, Верховна Рада більшістю голосів скасує медичну реформу, то що далі?

– Ми опинимося, по-перше, в ситуації, коли в Україні не буде зарплат взагалі ні для лікарів, ні для медсестер, ні для кого з квітня 2020 року.

– Куди вони подінуться?

– Скасування медичної реформи призведе до того, що... Ми просто сьогодні вже знаходимося всередині березня. Скасувати те, що заплановано з 1 квітня, законом дуже важко, але поламати це дуже легко. Буде колізія в законодавстві, коли буде невідомо взагалі, як витрачати кошти. Раніше вони витрачалися, як медичні субвенції, які йшли на кожну область. Із 1 квітня цього не буде.

В Україні запланована програма медичних гарантій, яка гарантує кожному пацієнту величезну кількість безоплатних послуг. Цим буде розпоряджатися Національна служба здоров’я. І от уявіть собі, що там наступного тижня Верховна Рада каже: ми припиняємо медичну реформу. Стане колапс. Жоден медичний заклад не отримає вчасно кошти взагалі на своє існування, бо буде колізія в законодавстві. Вони мають працювати нібито по програмі медичних гарантій, але її вже скасував парламент, жодні підзаконні акти під це не розроблені. І у нас в квітні буде колапс! Взагалі не буде коштів на медицину нормально направлено на регіони.

– Все ж таки я підкреслю, що щодо саме нового міністра охорони здоров’я Іллі Ємця, я так розумію, що буде у вас з ним зустріч...

– Буде комітет.

– Знову ж таки він посаді буквально лічені дні. Ще абсолютно рано підбивати підсумки. Ми не знаємо, який буде з Іллі Ємця міністр охорони здоров’я. Просто, пані Стефанишина, ви вже його критикуєте. Я маю це обов’язково зауважити. До речі, наголошую, що і пан Ємець так само має змогу, як і наша сьогоднішня гостя, взяти участь у «Суботньому інтерв’ю» або в інших програмах Радіо Свобода.

Пані Стефанишина, трошки відійдемо від медицини? Я не можу вам цього питання не поставити як представниці фракції «Голос». Що це таке з партією «Голос»? Святослав Вакарчук перестав бути головою цієї партії.

Вже критики Вакарчука не перший день: «все, це політичне фіаско», «співак не впорався», «він викинув білий прапор». Я цитую їх. Що скажете у відповідь цим критикам?

– По-перше, я хочу сказати, що нічого екстраординарного насправді не відбулося. І, наприклад, під час виборчої кампанії Святослав Вакарчук не був головою партії. Нею була Юлія Клименко. Після того, як відбулися вибори, партія ухвалила рішення, що Святослав Вакарчук очолить партію. Сьогодні Святослав Вакарчук вирішив дати лідерство іншим членам партії. Це нормальна практика, коли у партії є ротація керівництва.

– Кіра Рудик.

– Так. І ми за те, щоб насправді всі, хто хоче, мав можливість проявити свої лідерські якості.

Кіра Рудик – прекрасний менеджер. Вона є людиною, яка створила величезну ІТ-компанію, яку потім в результаті за мільярд доларів купив «Амазон». Вона є успішною підприємницею і тією людиною, яка вміє дуже добре будувати процеси.

– При всій повазі до пані Рудик виборці голосували за Святослава Вакарчука. Це все рівно, щоб Зеленський раптом, якби він був не президентом, а депутатом (уявімо собі), що «Слуга народу» – це не Зеленський. Це ж нонсенс!

– Зеленський не є головою партії.

– Не є. Але ототожнюють. Він – капітан команди, скажімо так. І Вакарчук теж був до останнього часу.

– Святослав Вакарчук нікуди не йде з політики.

– А який статус тепер буде?

– Він залишається в політиці. Він буде народним депутатом. Він буде, звичайно, для нас лідером, який буде брати участь у всіх наших подіях. До речі, в нас є політична рада фракції, де є Святослав Вакарчук. І він нікуди звідти не буде йти. У нас просто демократія в партії (розумієте?), коли люди можуть висуватися на голову партії. І людина, яка її очолює, Святослав Вакарчук, не є вождем. От ми проти вождизму взагалі в політиці.

Святослав Вакарчук каже про те, що він привів нових людей, розумних, ефективних, правильних людей в політику, він дає можливість їм розвиватися. І це добре. Я думаю, що всім українцям варто повчитися у Святослава не триматися отак за владу, не бути вождем, а мати якісь демократичні процеси. У нас дуже демократична партія. Я думаю, що багато хто до цього не звик, але ми запускаємо нові процеси.

– Пані Стефанишина, Україна – не держава, там не Німеччина, не Британія, Іспанія теж, де при всіх проблемах, частих виборах і так далі є усталена демократична традиція, яка вже існує десятиліттями. Україна – все рівно досі пострадянська держава, яка з цього постсовка...

– Ми маємо рухатися до кращих практик.

– Ви говорите «вождь». Добре, не вождь, не цар. Це не Росія. Але все-таки хочете ви цього чи ні, ви це прекрасно знаєте, виборець орієнтується на лідера партії.

– І лідер з нами лишається. Він нікуди не йде. Хочу запевнити, що Святослав Вакарчук лишається в політиці, він лишається членом партії «Голос».

– У вас був №10 у виборчому списку, так?

– У мене? Так.

– Просто є соцдані. Ви знаєте їх результати, яка динаміка популярності серед електорату партії «Голос». Вона постійно знижується.

– Вона різна у різних опитуваннях. І насправді для нас важливо не те, як наш рейтинг розвивається, а те, як ми виконуємо свою роботу. Звичайно (і ми вважаємо так), що позиція Кіри Рудик сьогодні є надважливою, і вона посилить партію. Кіра, як я вже казала, є прекрасним менеджером. І це те, чого сьогодні потребує наша партія для того, щоб далі розвиватися. Будуть місцеві вибори, і нам потрібно, щоб сильний менеджер управляв цими процесами.

– Коли були минулого року вибори до Верховної Ради, були різні прогнози. Перед початком роботи цієї радикально оновленої Ради, ну не радикально, але значно оновленої не виключалося, було одне таке припущення, інтрига, якщо завгодно (у хорошому сенсі слова, якщо воно взагалі існує), з ким буде провідна партія, яка має монобільшість, «Слуга народу» Володимира Зеленського блокуватися в разі критичних ситуацій. Зрозуміло, спочатку був турборежим, ухвалювали все, але потім було не все так добре для «Слуги народу». Зараз вже чимало випадків, коли «Слуга народу» блокується не з «Голосом», а з тим же ж ОПЗЖ.

– Так. Це жахлива історія!

– І це як, на ваш погляд, зараз, після зміни уряду і так далі? Як ця тенденція?

– Ця тенденція просто прорвалася. Я вважаю, що саме під час призначення цього уряду. І було очевидно, що і зняття генпрокурора, і призначення нового уряду – це змова між «Слугами народу» і ОПЗЖ. Звичайно, не всі депутати у «Слузі народу», я сподіваюся, цим задоволені.

– До речі, важлива річ, уточнення. Оскільки не всі, наприклад, за відставку колишнього вже генпрокурора Рябошапки голосували...

– Так, це було дуже показово.

– Тобто не змогла «Слуга народу» тільки своєю монобільшістю скористатися.

– Не змогла. І вони використали ресурси, на превеликий жаль, блоку проросійського, який сьогодні...

– Тобто партія «Голос» стає опозиційною силою?

– Ми декларуємо свою позицію так. Ми критикуємо всі ініціативи, які несуть шкоду державі, і ми підтримуємо те, що дійсно є корисним. Це нормальна, конструктивна позиція, яку наша фракція сповідує з самого початку і продовжує сповідувати.

Звичайно, ми радикально проти тих змін, які відбулися минулого тижня: і призначення уряду, і зняття генпрокурора. І ми цю позицію також дуже, я думаю, висловили артикульовано.