80 років тому: як Сталін і Ріббентроп про дружбу й кордони домовлялися 

80 років тому – 17 вересня 1939 року – Радянський Союз долучився до Другої світової війни. Причому, долучився доволі хитро: адже, з одного боку, Кремль захопив доволі велику територію, а з іншого – ані СРСР нікому не оголосив війни, ані йому ніхто війни не оголошував. А невдовзі Москва і Берлін уклали нову угоду – про дружбу і кордони.

Про початок Другої світової війни і тогочасні відносини Німеччини й Радянського Союзу Радіо Свобода поговорило зі співробітником Інституту національної пам’яті Максимом Майоровим.

1 вересня 1939 року Німеччина почала війну проти Польщі. 3 вересня держави, які мали перед Польщею союзницькі зобов’язання – Великобританія і Франція – оголосили війну Німеччині. А як реагували на початок цього конфлікту у Москві, де напередодні був укладений договір про ненапад, відомий як Пакт Молотова-Ріббентропа?

– Тоді вже цілком окреслилися відносини між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом. Це було очевидне зближення, якому передували події серпня 1939 року та й події березня 1939 року, коли ліквідація Карпатської України із санкції Гітлера, фактично, отримала схвалення з боку Москви.

– Але тут якісно нова ситуація: починається світова війна – дуже вдало для Німеччини і невдало для Польщі. Як це сприйняли в Москві?

– До такого розвитку подій в Москві були готові. І тут ми відсилаємо до секретного протоколу до Пакту Молотова-Ріббентропа, де не говориться прямо про війну, але дещо туманно йдеться, що в разі зміни політичної ситуації у Центрально-Східній Європі… Тобто вони воліли виражатися евфемізмами, але ні в кого не виникало сумніву, що йдеться про війну, про військовий розгром противника, що Польща просто так не відмовиться від своєї державності та суверенітету.

Тому напад Німеччини на Польщу був очікуваним, логічним. Ба більше, ще до 17 вересня, до приєднання до агресії Радянського Союзу проти Польщі, вже намітилася цілком конкретна співпраця. Є інформація, що Мінська радіостанція відігравала роль маяка для наведення літаків Люфтваффе, які бомбардували територію Польщі. До 17 вересня, готуючись до війни проти Польщі, приблизно за 3-4 дні почалося активне засилання на польську територію радянських диверсійних груп.

Завчасно створили на базі Київського військового округу Український фронт, на базі Білоруського – Білоруський фронт. Вони потім наступали проти Польщі.

– На базі військових округів створювалися фронти, хоча Радянський Союз нікому війни не оголошував?

– Не оголошував. Тому не було спонтанного рішення 17 вересня, коли радянські війська перейшли польській східний кордон. Єдине, що німців трохи засмутило, що цей напад не відбувся синхронно. Німці сподівалися, що Радянський Союз не стільки допоможе їм розгромити Польщу, а й розділить відповідальність за цей крок. Для німців була б ідеальною ситуація, коли не одні вони отримали оголошення війни, а й Радянський Союз. Щоб тісніше втягнути його у свою орбіту і можна було надалі на нього покладатися.

– Як німці реагували на те, що Радянський Союз синхронно не почав війну? І що у Москві казали з цього приводу?

– Тут була цікава дипломатична гра з українським фактором. Німці були незадоволені, що вони розпочали війну фактично на самоті, їм оголосили війну, а Радянський Союз, на який вони сподівалися, нічого не робить. Таке враження, що він взагалі не збирається вступати в бойові дії, залишиться осторонь, і весь тягар Німеччина буде виносити одноосібно. Такі побоювання були. Були ноти Ріббентропа, про те, що вони чекають виконання союзницьких зобов’язань.

– Між іншим, у тих документах, які ми знаємо про підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, не йдеться про синхронні дії проти Польщі.

– Абсолютно. Про це докладно нічого невідомо. В усякому разі, письмові документи, з якими ми можемо працювати, не свідчать про те, що там були розроблені оперативні плани спільної діяльності військ.

Єдине, що можна сказати, що самі німці, ще в часи радянсько-німецької дружби 1920-х років, коли планували війну проти Польщі, то ці плани передбачали діяльність до Вісли або до Західного Бугу. Тобто вони не передбачали окупації всієї Польщі. Так чи інакше, німецький генеральний штаб розраховував, що десь там зі Сходу буде допомога.

Так само план нападу Німеччини на Польщу 1939 року не передбачав окупацію всієї Польщі й ведення там бойових дій до Збруча.

– Даруйте, але до Львова німці дійшли.

– Дійшли, але це був дещо вимушений крок. Оскільки Радянський Союз не вступав у війну, їм нічого не лишалося, як переслідувати польські війська, вести бойові дії, наступати далі.

– І все-таки, що казали у Москві? Як пояснювали свою позицію?

– Радянський Союз казав, що ми ще не готові, що чекаємо розвитку подій, зачекайте і все буде. І тоді Ріббентроп увімкнув фактор непрямого шантажу чи тиску. Була нота на адресу Радянського Союзу, що польські збройні сили практично розгромлені, і німецькі збройні сили не збираються наступати далі окресленої лінії. І за таких умов можуть постати умови для створення за східною межею цієї лінії нових держав.

Це був прозорий натяк: якщо Радянський Союз не встановить контроль над Західною Україною і Західною Білоруссю, там не без допомоги Німеччини виникнуть якісь місцеві уряди, які проголосять іредентистські держави й будуть потім висувати претензії до Радянського Союзу. Як з Карпатською Україною грали, так само зіграли із Західною Україною.

– Це подіяло на товариша Сталіна?

– Невідомо чи саме цей фактор зіграв, але буквально за кілька днів відкрита радянська агресія відбулася. Тут важливий нюанс: Сталін не просто так затягував. Радянське військово-політичне керівництво чекало розвитку подій. Їм потрібен був якийсь момент, після якого вони могли сказати, що польського уряду не існує і вони вступають мало не з гуманітарною місією.

– Чекали слушної нагоди.

– Так. І потім радянська історіографія брехала про те, що цей «визвольний похід» почався вже після того, як польський уряд втік з польської території.

– Це була офіційна радянська позиція. Польському послу в Москві так і сказали.

– Так. Така позиція мала на меті уникнути відповідальності й не наразитися на оголошення війни з боку Британії та Франції.

– А чому ви кажете, що це була брехлива теза?

– На момент вручення ноти, коли радянські війська перейшли кордон вище польське керівництво перебувало на Покутті, територія теперішньої Івано-Франківської області, чекало новин. І новини про те, що Червона армія перейшла кордон стали приводом відмовитися від планів подальшого опору, принаймні регулярними збройними силами, і відступити в Румунію.

– Переплутали причини й наслідки. Насправді, не втеча польського уряду стала причиною для наступу радянських військ, а те, що радянські війська перейшли кордон, стало остаточною причиною, щоби польський уряд залишив територію держави.

А що німці робили з цим проектом іредентистських держав? Наскільки відомо, німецьке керівництво оунівцям якісь сигнали надсилало.

– Це був запасний варіант, оскільки на той момент і навіть пізніше німці не вірили, що можна створити українську державу і на неї покладатися.

Але були певні загравання. Наприклад, з українських націоналістів, тоді ще з єдиної не розколотої ОУН був створений легіон, який мав абревіатуру ВВН – військові відділи націоналістів. Цей легіон під командуванням колишнього полковника армії УНР Романа Сушка, він з території Словаччини – союзник Німеччини у цьому конфлікті – цей легіон дійшов до Західної України, але потім його повернули назад.

Тоді ж підпільна мережа ОУН, яка оперувала в Західній Україні, почала зіткнення з відступаючими польськими військами, захоплення зброї. Тобто розгорталося певне повстання, яке згорнулося після 17 вересня, коли стало зрозуміло, що ці території перейдуть під контроль Радянського Союзу.

Дійсно, були сподівання, що німці у Карпатській Україні не дозволили, а на цей раз дозволять. Омелян Сеник мав стати прем’єром, а Микола Сціборський, ще один діяч ОУН, написав конституцію для держави, яка в теорії мала постати на західноукраїнських землях після розгрому німцями Польщі.

– Але не так сталося. Підсумком спільних німецько-радянських дій проти Польщі стало, серед іншого, укладання нової угоди в Москві. 28 вересня 1939 року Німеччина і СРСР уклали угоду Про дружбу і кордони. Що можна сказати про ці переговори? Вони були складнішими за ті, що передували укладенню Пакту Молотова-Ріббентропа чи простішими?

– Цього разу все відбувалося складніше. Лінію розподілу, яка була накреслена 23 серпня 1939 року, запропонував сам Сталін, і німці з цим погодилися. Вона була досить умовна. Ніхто прямо не казав, що це буде лінія майбутнього кордону. Це дійсно був розподіл певних сфер інтересів, можливо, не виключалося, що Польща у тому чи іншому вигляді залишиться.

Але німці перетнули лінію Пакту Молотова-Ріббентропа, пішли далі на Схід, дійшли до Львова. Мовляв, якщо Радянський Союз не вступить у війну, то вже не буде про що домовлятися. Відтак почали переглядати цю лінію. Німцям потрібно було посунути лінію на свою користь, адже вони завоювали ці території та зазнали втрат.

Зрештою, вже не йшлося про Польщу у тому чи іншому вигляді якоїсь маріонеткової держави, йшлося про окупацію. Лінія Пакту Молотова-Ріббентропа по Віслі була абсолютно незручна з точки зору квазіетнофедерального устрою Радянського Союзу. Адже це межиріччя Вісли та Західного Бугу заселене переважно поляками. Куди б його включили в Радянському Союзі? Треба було створювати якусь республіку союзну чи автономну, і це був би недружній крок щодо Німеччини.

– Адже тоді Москва і Берлін домовилися створити передумови, щоб польської держави не існувало. І створювати польську республіку не випадає.

– Так. Тому Сталін сам запропонував уже в розвитку подій, про те, що ми віддаємо це Вісло-Бузьке межиріччя, а натомість переглядаємо загальну лінію поділу сфер впливу.

Домовилися, що Литва, яка досі була у німецькій сфері впливу, перейде в радянську зону впливу. На цьому і погодилися.

– До речі, саме про ці вересневі переговори Ріббентроп потім казав, що він себе почував у Москві наче серед старих партійних товаришів.

– Напевне, це була ейфорія від того, що йшлося не про якісь теоретичні питання, а про практичні. Хоча самі переговори були складніші. Адже відбулися локальні зіткнення між Червоною армією та Вермахтом під Львовом. Не тому, що вони отримали такі накази, а просто переплутали. І німці не хотіли відступати, вони зажадали залишити за Німеччиною ще Бориславсько-Дрогобицький нафтовий басейн.

– До речі, це дуже цікавий момент. Стенограма цих переговорів збереглася. Коли Ріббентроп про це сказав, то Сталін відповів, що українці – це страшенні націоналісти. Якщо він віддасть Дрогобич, то вони йому цього не пробачать.

– Так. І пізніше Сталін таку облудну аргументацію використовував у спілкуванні вже з Черчиллем та Рузвельтом: мовляв, він там чимось не може поступитися, бо вже пообіцяв українцям.

Про нещирість цих слів може свідчити те, що сама ця лінія, яка стала німецько-радянським кордоном, не відповідала етнографічній межі. Під німецьким контролем залишалися українські території, та ж сама Холмщина. Сталін сильно переживав за Дрогобич і Борислав, а от Холм його не турбував, попри те, що там теж жили українці.

– Там не було нафти та інших корисних копалин.

– Абсолютно. Насправді, йшлося про встановлення стратегічного кордону, який мав би опору на природні бар’єри. Такими природними бар’єрами були річки. У первинній лінії Пакту Молотова-Ріббентропа це Нарев, Вісла і Сян. В договорі Про дружбу і кордон вже були Сян і Буг.

– Наприкінці вересня 1939 року вже проглядалися зачатки радянсько-німецького конфлікту? Чи тоді все виглядало як дружба народів і режимів?

– Під час самих бойових дій були різні інциденти, виникали лінії напруження, але вони вирішилися.

Здебільшого ситуація розвивалася у компліментарному дусі, коли німецькі й радянські війська спільно добивали поляків. Наприклад, група генерала Владислава Андерса, який пізніше очолював польські збройні сили закордоном, пробивалися до Угорщини, маючи зіткнення як з радянськими частинами, так і з німецькими. Врешті-решт, Андерс потрапив у радянський полон. Так само оперативна група «Полісся» – остання регулярна польська частина, яка здалася німцям аж 5 жовтня. Ведучи бої проти Червоної армії, вона пробивалася з території Західної України та Білорусі, потім звела кілька боїв з німцями, поки не склала зброю.