Ігор Кондратюк: «Мистецтво не може бути поза політикою під час війни»

Наскільки його розчулила Світлана Лобода своїми переживаннями за «цю країну»? Чи не надто він категоричний в оцінці «пташки» Ані Лорак, яка після тайм-ауту залетіла «дарувати любов» Україні? Чи сів би він зараз за один суддівський стіл талант-шоу навіть не з Сергієм Сосєдовим, а, наприклад, з Андрієм Макаревичем? Держава-агресор – заслуга тільки президента Володимира Путіна та його оточення? А роль більшості росіян – наскільки вони шанують «братську» Україну? Чи варто бути прискіпливим до російських співаків? Може, справедливий афоризм, що «артистів, кучерів та повій чіпати не можна»? Про це і не тільки говорили з музичним продюсером, телеведучим, блогером Ігорем Кондратюком. Про його нібито «порохоботство» і критику Володимира Зеленського говорили теж.

Олександр Лащенко: (Ми давно знайомі, тому спілкуємося на «ти»). Ігоре, дослухався Зеленський так опосередковано до твоєї вже знаменитої петиції і не за поданням Зеленського, а СБУ Максима Галкіна внесли до списку осіб, які становлять загрозу національній безпеці України?

– У час, коли Росія є агресором, будь-хто з її культурних діячів, окрім тих, хто публічно не виступив на захист України і публічно не виступив проти окупації Криму і так званого «КримНашу», всі ці люди не мають права в’їжджати на територію України, робити свою професійну діяльність. Я за повний розрив з агресором. Мені здається, що відносини з агресором – це збочення.

«Загроза від Галкіна»

– Були різні думки. Зокрема така думка, як пише один з фоловерів: «А в чому загроза від Галкіна? Вони удвох з Аллою Борисівною ніколи не приховували свого ставлення до агресії щодо України».

– По-моєму, Пугачова – противник «КримНаша» і всієї цієї маячні, наскільки я пам’ятаю. Я не знаю, за що конкретно дана історія з Галкіним відбулася. Я тоді не розумію, чому Баста (російський співак-репер Василь Вакуленко, який зокрема знімався у фільмі, де зіграв російського військового, що проходить службу в окупованому Росією Криму – ред.) в’їжджав, а Галкіну заборонили? Де логіка? Чому існує заборона в’їзду Кіркорова? Це зрозуміло, чому.

– Не відразу. Спочатку ніби заборонили, а потім дозволили, а потім знову... Я вже заплутався.

– Мені дуже цікаво, що відбулося з моменту, коли йому дозволили, а потім заборонили. Мені просто цікаво, хто, куди, кому дзвонив, хто, де, що прочитав, хто нарешті «розплющив очі».

Наприклад, Баста комусь подобається з СБУ – Баста гастролює. Хоча він має абсолютно точні зашквари з 2014-го по 2016 рік, за що отримав заборону. Але з тих пір нічого не змінилося. Так ось, вони читають на свій лад і вони кажуть, що «закон що дишло». От тому моя петиція заборонити, «не пущать», а далі може дозволити комусь, хто реально...

До речі, люди страждали реально за те, що вони стояли в пікетах з табличками «Агресія проти України – це маячня!», «Відчепіться від України!». Таких можна, очевидно, пустити. Я думаю, що ці люди відстоюють територіальну цілісність України більше, ніж багато громадян, отим, яким «какая разніца».

– Є така версія. Її у фейсбук на сторінці Радіо Свобода озвучила Валентина Семенченко, наш фоловер: «Пожартував з Зеленського (пам’ятаємо, була така пародія з боку пана Галкіна) – не сподобалося декому, а як «Квартал 95» зневажав у своїх виступах українців – це нормально. Не вважаю, що цей артист (тобто Галкін) – загроза для України».

– Я вважаю, що всі російські артисти мусять поки що забути напрямок «Україна», допоки Росія не поверне Україні Крим і не дасть можливість Україні контролювати свої східні кордони. Це така моя думка.

А що стосується того, що йому забороняють за те, що він пародіював Зеленського, то я, чесно кажучи, при всій неоднозначності мого відношення до нинішнього президента, не думаю, що настільки тупо там все у них в оточенні, щоб за пародію забороняти, щоб це було приводом.

– У телеграмі наш фоловер «Сергій Самойленко» (такий у нього нік) пише: «Запитайте у Ігоря, чому він свою славу та гроші (таке твердження) почав заробляти в Росії в їх інформпросторі, а тепер вважає, що заборонити треба навіть притомних російських артистів?»

– А от мені цікаво: ця людина з якого часу впала в літаргічний сон і не побачила, що з березня 2014 року Росія стала агресором? Цікаво, для цієї людини щось відбулося чи ні? Де вона живе, ця людина? Може, вона живе за Уралом, що називається, і просто пише вам, як фоловер з України?

Так, моя телевізійна школа, «університети мої» – це телекомпанія «Гра» у Росії. Сергію Самойленко, скажіть, будь ласка, а чи знаєте ви, що відбулося в березні 2014 року? Відбулася пряма агресія, в результаті якої загинули люди, відбулася окупація української території, брязкання Росією зброї вздовж кордонів і багато всього, що є ганебним для відносин однієї держави по відношенню до другої. І тому і тільки тому. Так, я їздив в Росію. Я в Росії брав участь...

– Коли востаннє ти був у Росії?

– Востаннє я відзначав Новий рік в Росії з 2013-го на 2014 рік. Ми традиційно сім’єю, майже без виключень, 10 років поспіль відмічали Новий рік, зустрічали Новий рік під Москвою...

– У пана Козлова. Про це поговоримо. «Що? Де? Коли?»

– ... у пана Козлова. І, до речі, мали вночі першого числа дуже велику жваву дискусію, суперечку, ор, можна сказати, з приводу Майдану. Вони не розуміли.

Для мене ця історія, яка називається «Російська Федерація», померла. Тому що я не знаю, як я можу показувати свій паспорт на державному кордоні країни-агресора. Я просто, мабуть, передивився в дитинстві фільмів про Другу світову війну, «Велику вітчизняну». І я не знаю. Я знаю, що ці люди вбивають. Може, той, хто буде брати у мене паспорт, він був у тому числі десь там, від нього саме чули слово «парєбрік» в Донецьку навесні 2014 року і тут... Це для мене несумісна історія. Абсолютно!

Це вина Росії, його керівництва і народу Росії, який з березня 2014 року тричі підтримав Путіна

– Господин Кондратюк, вы – руссофоб?

– Я з березня 2014 року – агресорофоб. А, на жаль, слова «агресор» і «Росія» збігаються. Але це абсолютно не моя вина. Це вина Росії, його керівництва і народу Росії, який з березня 2014 року тричі підтримав Путіна. І тоді, вибачте, люди добрі, ви «з консерваторії почніть», тобто з себе, зі своїх російських мізків.

«Лобода і Лорак – колаборанти»

– У соцмережах є чимало людей, які дуже позитивно оцінюють твої дописи у фейсбуці, позицію, якої дотримуєшся. Зокрема Оксана Князь, фоловер на сторінці Радіо Свобода у телеграм (процитую теж для балансу): «Хочу подякувати пану Ігорю за правильну позицію і по відношенню до гастролерів окупантів, і по відношенню наших колаборантів».

Ігоре, питання руба. Світлана Лобода, Ані Лорак – колаборанти, з твоєї точки зору?

– Так, колаборанти.

– Чому?

– Це абсолютно моя точка зору. Наскільки вона може бути розповсюджена на всіх – це справа держави. Держава «жує соплі» восьмий рік. Я не розумію. Ну як? Як? Ти виступаєш в якомусь Сиктивкарі й знаєш, що в цей час там відбуваються вбивства твоїх співгромадян країною, в якій ти виступаєш. Взагалі ніде не смикається?! Тобто там що? Там у голові порожньо? Ну, мені це не зрозуміло. Це їхній, так би мовити, шлях, їхній гріх, який вони, до речі, не розуміють.

– Ну, от є свіже інтерв’ю. Світлана Лобода: «Я люблю Україну. Тому що я переживаю за неї. Тому що тут моя сім’я. Тому що так (тобто чинити перешкоди її виступам) нечесно».

– Нечесно? А «нечесно», коли твоїх співгромадян вбивають громадяни країни, в яку ти їздиш виступати? А це чесно?! Що таке чесність? Це...

– «Мистецтво поза політикою».

– Ні! Мистецтво не може бути поза політикою під час війни. Коли немає війни і мир, «мистецтво поза політикою» стопудово. Але коли в країні війна, то є митці, які беруть в руки автомат, бо вони вважають абсолютно чесно (і ця чесність мені більше подобається), що треба захищати свою країну. Є люди-митці, які дають безкоштовні концерти для солдат. Є люди-митці, які волонтерам віддають кошти і на ці кошти закупляють все, що закупляли ми... Ну, не ми. Ми давали кошти. А закуплялося (таке враження) все, що створило сучасну українську армію у 2014 році.

А є люди, які в цей час розважають агресора. А є люди, які в цей час, наприклад, Лорак, стоять на одній сцені з Медведєвим, прем’єр-міністром країни, яка веде агресію. Це ж маячня! Ні про яку честь, розум і взагалі порядність... не йдеться. Це, по-моєму...

– Це – колаборанти. Наполягаєш?

– Це, по-моєму, базові якісь речі, які, якщо, називається, їх не виховали, ну, не виховали.

– Лобода в іншому інтерв’ю, більш давньому, Ксенії Собчак заявляла: «какая к черту разница – какая это страна? Росія, Україна, Казахстан?…» (тобто, де виступати).

– Так вона й спитала би у Собчак: якого чорта ви полізли в Крим, «какая к черту разница – какая это страна?» Що ви з Криму зробили «свою країну»?! Кого це «чеше»? Вона ж цього не спитала. Тобто це історія на свою користь. Вона знаходить собі алібі. Ми довго говоримо про Лободу. Воно того не варта. Вони для мене померли (я про це сказав). Як артистки звичайно! Хай живуть хоч до 150 років. Людина, яка зробила безчесний вчинок по відношенню до тебе, для тебе перестає бути чимось значущим.

– І пані Лобода, і пані Лорак так само мають можливість висловитися в етері Радіо Свобода, як наш сьогоднішній гість «Суботнього інтерв’ю» Ігор Кондратюк.

Таїсія Повалій і Едіт Піаф

До речі, у продовження цієї теми. Юрій Рибчинський. Зайвий раз представляти його не треба.

– Не треба. Легенда України.

– Звичайно. Назвати його проросійським важко. Погодься?

– Так.

– Він ще у 2015 році констатував, критикуючи тих, хто в свою чергу критикує Таїсію Повалій, Ані Лорак тощо, що, мовляв, Едіт Піаф хіба не виступала в окупованому Парижі перед нацистами? І в Німеччину хіба не їздила з гастролями під час Другої світової війни? Їздила. Едіт Піаф! І Рибчинський наводить цитату. Не факт, що це адмірал Колчак казав, але цю цитату часто згадують...

– Я знаю цю цитату.

– Так. «Артистів, кучерів і повій не чіпати – вони однаково потрібні будь-якій владі».

– Я ж не влада. Владі вони, мабуть, потрібні. І тій, що була. Але при тій владі Баста не їздив.

– При Петрові Порошенку?

– Так. Я розмовляв з Ніщуком...

– … колишнім міністром культури…

– Так. При Порошенку. Він мені сказав: та ні, ми не пропустили б – ми ж знаємо «заслуги» цього товариша перед, так би мовити, «КримНашем». Відповідно цій владі «по барабану»!

Тому коли Колчак про це казав, то він мав на увазі владу. А я – пересічний український громадянин, публічна особа, тому що був довго в телевізорі. Наразі в мене немає жодної програми. Але все рівно люди мене пам’ятають. І я виказую свою думку, яка багатьом, очевидно, зрозуміла. Кількість людей, які мені сказали «Дякую!» за мою позицію, я думаю, співмірна з тією кількістю людей, які мені сказали «Дякую!» за «Караоке на Майдані».

Ліндеманна пускати в Україну?

– Очікується виступ в Україні дуже відомого музиканта. Тілля Ліндеманна, фронтмена групи Rammstein. У січні, принаймні, планується цей концерт у славному місті Києві. А пан Ліндеманн, можна сказати, не вилазить із Росії. І вже до того дійшов рокер, який співає «Любимый город может спать спокойно». З німецький акцентом. Як ти вважаєш, Ліндеманна варто пускати в Україну?

– Ліндеманн – усе-таки громадянин Німеччини. Значить, ми бачимо муки Німеччини, Меркель і всіх її міністрів з приводу того незручного становища, в якому вони перебувають. Ця гібридна поза літери «Зю», якою їх поставив «друг» і «дружбан» Путін, вона, звичайно, їх бісить. Тому вважати, що ще Ліндеманна не треба пускати – для цього потрібно знайти, на мій погляд, абсолютно стовідсоткову зачіпку. Ліндеманн, наскільки я пам’ятаю, засвітився в якихось концертах оркестру Збройних сил Росії.

– Було таке!

– Я не пустив би. Я не дозволив би. Для мене існує така історія, може, це можна сказати, що мені не «какая разніца», але я це називаю грубіше. Я це називаю... Мені не однаково, здається, у ХХІ столітті...

– «Не однаково мені».

– ...чим підтирати попу: лопухом чи туалетним папером. Мені чомусь здається, що у ХХІ столітті краще туалетним папером.

– Тобто в принципі ти не є представником влади.

– Це принцип санітарії персональної.

– СБУ має не пускати таких, як Ліндеманн, Жерар Депардьє, Стівен Сігал, який «якшається» з Путіним?

– Ну, дурники. Їхня біда в тому, що вони «якшаються» з агресором. «Не винна я – він сам прийшов!». Це прекрасна фраза про Ліндеманна, Депардьє, Сігала і так далі. Їм по фігу! У них «бабки» – це те, що ними рухає. «Русская душа», в сенсі «русская водка» і чорна ікра їм теж подобаються. Але це другорядні історії. Повірте мені. Вони могли знайти горілку...

– І Наташа Орейро?

– Наташа Орейро – просто закінчилася її популярність. Ні. Там, по-моєму, історія Наташі Орейро була ще до війни. Тобто у неї не нинішня історія. Вона, по-моєму, давно хотіла. Тому що така популярність, як була колись її у «Просто Марії» чи хто там у неї? Не пам’ятаю.

– Щось інше. Добре. Не суть.

– Ці серіали я дивився, не дивився. Але Орейро – це, звичайно, зірка, суперзірка...

– «Дикий янгол». От мені підказують.

– ...на українському, російському, білоруському, всіх ексрадянських просторах. І відповідно вона давно хотіла. Там у неї були якісь проблеми з чоловіком.

– Ну, добре, не будемо заглиблюватися. Але Ліндеманна було би правильно, якби СБУ не пустила в Україну?

– Я вважаю, що так. Дивіться, я – пересічний громадянин. Хто зі мною за – вам напишуть. Хто проти... А мені пишуть теж. Я тих людей «баню». Ти знаєш, яка історія? Ті, хто проти із 100% 1% написав це пристойними словами. А всі інші пишуть нецензурними. Мені маму мою шкода. Вона читає. От я поки не «забаню», читай через 3 дні. От чому так? Ну, ти зі мною не згоден – напиши, чому ти не згоден. А тут же ж мат-перемат. Я розумію, що це така, мабуть, російська клепка в голові, яку я не використовував. От всі мої росіяни-друзі знали.

– Можна по-різному оцінювати, як Захід поводиться з Росією-агресором. Ці санкції, «Північні потоки»...

– Ні. Захід можна пожаліти.

– Митці. От було звернення Джорджа Клуні на початку Майдану на підтримку України. Є інші приклади. І є... Добре, не Ліндеманна навіть. Вони їздять в Крим далеко не всі. Але в Москві нормально виступають. І не вважають це чимось непристойним. Саме західні зірки.

– Якби Росія, крім України, ще зачепила, умовно кажучи, Німеччину, то вони перестали би туди їздити. Воно їх «півник не клюнув». Вони розуміють, що це неподобство. Вони розуміють, що вони нічого не можуть зробити з «гопником», в якого «ядерна дубинка». Просто від слова «взагалі». Тому що реально навіть в цих штабних іграх НАТО або Пентагону немає ймовірності повністю закрити це питання. Відповідно, а що робити? А нічого не робити. Гроші треба. Країна їх приймає і платить гроші. Так, є принципові артисти, очевидно. Але ми зараз їх з вами не назвемо.

Я не маю претензій до світових зірок, які не є українцями, з точки зору відносин з Росією. От взагалі не маю. І це не тому, що так сказав Колчак. А тому, що просто, мені здається, ці люди, українці, які продовжують спілкуватися з агресором, вони себе трошечки опустили, попустили себе як громадян України, як людей.

«Росія 99% – це імперці»

– Щодо саме Росії наведу один з ваших коментів у фейсбук. Була доволі цікава історія. Муратов, головний редактор «Новой газеты», лауреат Нобелівської премії і так далі. Різні оцінки. І ти тоді констатував, що одна справа – Анна Політковська, яка в «Новой газете» працювала, Юрій Щехочихін – трагічно загиблі. А інша – Муратов.

Твоя цитата у фейсбук коментар під постом: «Я зовсім не вірю російським лібералам, які «засунули язик в дупу» і називають окупацію Криму «небездоганним приєднанням Криму». Думка таких «лібералів» мені знову ж таки (перепрошую) до дупи».

– Це думка Муратова, до речі, була у 2014-у чи у 2015 році.

– Щодо Криму?

– Так. От якби було все «правильно», то було би «хорошо».

– То Росія 99% – це путінці, «кримнашисти»?

– Росія 99% – це імперці. Це люди, в яких, повторюю (мені така спала думка, не хочу ображати Крим і схід України), якщо не будемо можливості захопити якийсь нужник, вони його захоплять просто тому, що мало території, «маловато тєріторії будєт». Отака у мене історія. Вони вважають нашу територію своєю територією. Ви це знаєте. І поки в них ця думка буде жити, до тих пір паркан на нашому кордоні буде єдиним захистом.

– Так звані «ЛДНР», «русский мир» – бачимо наслідки економічні. Це окрема тема.

– Та навіть не у цьому проблема. Немає в світі жодного прикладу приєднання окупованих територій, бо сусідні території стали жити краще. Жодного! Яскравий приклад – Північна Корея і Південна Корея. Вже, здавалося, такий приклад – все, ламайте кордони. Ні! І тому ті, хто каже, що от ми піднімемо рівень життя, от в Херсонській області будуть ананаси – кримці повалять...

«Анна-Марія» та Ігор Кондратюк

– Ігоре, щодо Криму. Звісно, не можу не поставити це запитання. Це була у тебе така коротка історія. Ти її перервав. Дует «Анна-Марія». Ті самі. Їхня мама працювала у того самого Аксьонова (за паспортом Аксенов). Нині вона так званий «омбудсман», має медаль «За возвращєніє Крима».

Не шкодуєш, що ти цьому дуету допомагав, які в етері того ж Скрипіна не сказали, що це окупація, це анексія і так далі?

– Якщо ти говориш про мій шоу-бізнес, то даний приклад не є найбільшим, як дехто любить казати «факапом», тобто помилкою. І в даному випадку мені просто шкода дівчат. У даному випадку мені шкода цю історію. Тому що доля розпорядилася таким чином, що при всьому бажанні дівчат жити і творити в Києві їхні батьки роблять те, що вони роблять. Діти за батьків не відповідають, як відомо. Але діти не хочуть позбавити себе можливості бачити батьків. Тут трошки інша трагедія, як на мене.

– Ну, не треба тоді виступати від України. Від Російської Федерації – будь ласка.

– А вони не хочуть бути росіянками. Але вони хочуть бачитися з батьками. А російська реалія така, що якщо ти вибереш цю сторону, то тобі...

Ахтем Сеїтаблаєв обрав цю сторону. Він не може приїхати в Крим. Очевидно, він може, але буде ще одним в’язнем сумлінням, кримським татарином тисячним, на якого йдуть гоніння від російської влади. Тому я тут дівчатам хочуть тільки поспівчувати. Ця історія відрізняється від попередніх історій, про які ви сказали. В обох тих дівчат київські сім’ї, наскільки я можу орієнтуватися.

Ігор Кондратюк і «5 канал»

– Ну, і нарешті переходимо. Петро Олексійович. Як же ж без нього? Ти, до речі, не шкодуєш?

– Про що?

– Я зараз поясню. Чимало наших глядачів, ставлячи тобі запитання перед етером, думки свої висловлюючи, досі не знають, що ти вже не є співробітником «5 каналу».

– Я й не був ніколи співробітником «5 каналу».

– Вів програму «Кондратюк у понеділок».

– Ні, ти сказав слово «співробітник». Я скажу, що я за своє життя не був співробітником жодної телекомпанії світу. Жодної!

– Ані «СТБ», ані «Інтеру»?

– Ні. Я працював за контрактом. Ми домовилися...

– Центральне телебачення СРСР – «Що? Де? Коли?»

– У «Що? Де? Коли?» я був гравцем довгий час. Потім я працював на договірних відносинах в телекомпанії «Гра» на певних посадах. Помічник ведучого, другий режисер – навіть був такий дивний момент в моєму житті, помічник продюсера, людина, яка працювала з публікою перша в СРСР. Це ви мене бачите в якості гравця прекрасної команди.

– Пан Козлов – твій кум. Так?

– Так. Пан Козлов – мій кум.

– Капітан команди.

– Звідки випливає, що я був співробітником «5 каналу»?

– Гаразд. Програму вів.

– Це велике питання. У мене був контракт. Мені подзвонив Володя Мжельський, який зараз став власником 9%. Володю, я тебе вітаю!

– Так от! Я ж до цього веду! Ігоре, Петро Олексійович повідомив, що через закон про олігархів продав акції своїх телеканалів, «5 каналу» у тому числі, журналістам. Ти не зможеш отримати ці акції.

– Я і так не міг би. У мене були договірні відносини. Я виробляв програму і вони її купували. Крапка.

Але всі люди, яких я прочитав, там Лара Губіна, Мжельський, хтось іще – вони є співробітниками каналу. Це дуже велика різниця. Хто не розуміє.

– Але хотів би?

– А?

– Ти є людиною, напевне, матеріально забезпеченою. Але все-таки.

– Я в українському телевізійному бізнесі з 1993 року. Як ведучий ще на УТ-3, УТ-1. Багато разів у мене поставало питання: займатися телебаченням чи піти в рекламний бізнес? Люди, з якими я тоді свого часу починав, зараз є українськими рекламними бонзами і живуть набагато краще, ніж я. Мені не подобався той бізнес рекламний. Я не виглядаю в своїх очах смішним тим, що я не став керівником якогось каналу.

Порошенко – олігарх?

– Гаразд. Ігоре, а Петро Порошенко не виглядає смішним ось такими заявами, що акції він віддав, продав журналістам? Можна уявити, що Порошенко не матиме стосунку до «5 каналу» і «Прямого»?

– Я хочу сказати, що це не називається словом «смішний».

– Ну, може, «послідовний»?

– Петро Олексійович шукає виходу з ситуації, в яку його поставив парламент і президент, який підписав закон про олігархів. Досить дивний закон, з точки зору деяких позицій. Ніхто не проти олігархів. Але життя таке, що олігархи «рулять» цією країною.

– Петро Олексійович – олігарх?

– Петро Олексійович, з точки зору грошей, олігарх. З точки зору політики, він – суперолігарх. Тому що він був одним із президентів країни. З точки зору впливу на медійний простір, то це дуже смішно сказати. Тоді Ахметов і Коломойський – вони гіпермегаолігархи. І їх треба взагалі вигнати з цієї країни. Тому що якщо ви знаєте сумарний рейтинг «5 каналу» і «Прямого» – він дуже смішний по відношенню до тих каналів, якими володіють інші олігархи, на яких я працював.

– «Інтер», «Плюси», «Україна 24»... На «Україні» ти не працював.

– «Інтер» вже теж «котиться» туди. Тому що з Фірташем...

– Ну, «Плюси».

– «Плюси» – так. Я не знаю, який середній рейтинг «Плюсів» за день. Припустимо, 3%. Середній рейтинг «5 каналу», припустимо, 0,5%. І це, мабуть, комплімент. Якщо розділити 3% на 0,5%, то це в скільки разів Порошенко не олігарх по відношенню до Коломойського.

– Роль Петра Порошенка за 30 років існування незалежної України.

– Проявилася насправді тільки тоді, коли він (Порошенко – ред.) став президентом цієї країни і зробив деякі кроки, за які йому можна поставити респект. У нього є безліч недоліків, як у всіх політиків. Але я не знаю політиків на 100% гарних. І тому не бачити цього? А навіщо? Навіщо ми робимо вигляд, що Кучма, Ющенко і Кравчук, Янукович зробили більше, ніж Порошенко? Якщо ви скажете, що це так, то я вам не повірю. Олігархи з’явилися при Кучмі.

– Роман Чепіль, наш фоловер у телегамі, стверджує, що ти «продався Порошенку». Можеш прокоментувати?

– Романе, я вам скажу так. Якщо говорити про мою продажність як телеведучого і продюсера, то я набагато більше продався свого часу тим, хто володіє каналом «СТБ», «1+1», і «Інтер», якщо ви про це.

Якщо ви про те, чому я іноді захищаю Порошенка? Тому що, на мій погляд, боротьба з Порошенком має бути в двох площинах – в політичній і його перемогла просто з тріском нова хвиля так званих «слуг народу», і в юридично-прокурорській. Будь-якій інші історії про Порошенка викликають у мене подив.

Я хочу, щоб цей президент зробив для цієї країни стільки ж, скільки зробив Порошенко. Після цього ми, може, зможемо сказати, що Порошенко – це людина, яка нічого не зробила з 2014-го по 2019 роки. Він мені «впав», цей Петро Олексійович. І він про це знає. І якби я був «порохоботом», то, мабуть, досі був би на «5 каналі».

Всупереч Зеленському

– У березні буде твій ювілей.

– Так, мені 60 «стукне».

– Скажи, як тобі вдається? Рецепт твоєї молодості, перепрошую?

– Я набагато старший, ніж я був 10 років тому. Я це відчуваю. Я намагаюся бути молодим у своєму сприйняті світу. А головна суть молодості полягає в наївності, оптимізмі. Й навіть не дивлячись на те, що президент Зеленський, я думаю, що все буде набагато краще, ніж є.

– Наївний оптиміст, не «порохобот», але патріот Ігор Кондратюк був гостем Радіо Свобода у «Суботньому інтерв’ю».