Україна дещо погіршила позиції в цьогорічному Індексі свободи преси у світі, який укладає міжнародна організація «Репортери без кордонів»: показник держави, який чим нижчий, тим кращий, трохи зріс порівняно з минулим роком. При цьому, через більші зміни на гірше в низці інших країн, Україна парадоксально опинилася на вищому місці в загальному переліку країн у цьому індексі. Дослідження, на відміну від низки інших, які розглядають події попереднього року, врахувало й найсвіжіші події – зокрема, реагування засобів інформації в тій чи іншій країні на нинішню коронавірусну пандемію.
Організація «Репортери без кордонів», базована в Парижі і відома також за французьким скороченням RSF (Reporters sans frontières), дала нині Україні оцінку в 32,52 бала – на 0,06 більше, ніж 32,46 попереднього року; зростання означає погіршення. Таким чином, Україна перебуває нині між африканськими Ліберією і Мавританією.
Найкращий можливий показник – 0, найгірший – 100. При цьому ситуацію зі свободою преси організація визначає так: від 0 до 15 балів – становище з засобами інформації в країні чи території «добре», від 15,01 до 25 балів – «задовільне», від 25,01 до 35 балів – «проблематичне» (в цій категорії й перебуває Україна), від 35,01 до 55 балів – «складне», а вже від 55,01 до 100 балів – «дуже серйозне».
Організація також повідомляє й місце кожної країни чи території в загальному переліку, відповідно до її балів. Україна нині – 96-а зі 180 досліджених. І це відразу на шість місць краще, ніж 2019-го, коли Україна була 102-ю. Але причина такого «піднесення» – не становище в самій Україні (яке, як видно з оцінки в балах, насправді погіршилося), а ще більше погіршення в низці сусідніх за показниками країн, які впали далі донизу і «виштовхнули» Україну нагору.
На цьому наголошують і в українському Інституті масової інформації, який є українським партнером RSF. «В Україні не покращилася свобода слова, і підняття в рейтингу є лише технічним – внаслідок падіння інших країн. Навпаки, за сукупністю балів «Репортери без кордонів» зафіксували погіршення ситуації зі свободою слова в Україні», – зазначила виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк.
За її словами, основними викликами лишаються безкарність і фізична агресія щодо журналістів, тиск медіавласників, недофінансування «Суспільного» телебачення.
Цьогорічний звіт названий «Вступ у вирішальне десятиліття для журналістики, обтяжений коронавірусом». І в ньому дослідники взяли до уваги останні події, коли пандемія коронавірусного захворювання COVID-19 підкреслила й посилила низку вже наявних криз, що загрожують праву на отримання інформації, про яку повідомляють вільно, незалежної, різноманітної й надійної.
Вразливі здобутки України не врятували від погіршення
В українському розділі звіту низка зауважень повторена з попередніх років. Як мовиться в ньому, в Україні діють різноманітні засоби інформації, влада країни, починаючи з 2014 року, здійснила низку давно очікуваних реформ, серед яких був закон про прозорість власності на засоби інформації.
«Але ці здобутки вразливі, як засвідчило недофінансування нового незалежного громадського мовця», – мовиться в звіті про ситуацію з «Суспільним» телебаченням.
Крім того, зазначають дослідники, «треба зробити значно більше, щоб послабити тісний контроль олігархів над засобами інформації, заохотити редакційну незалежність і боротися з безкарністю за злочини й насильства проти журналістів».
Автори дослідження також вважають, що, на їхню думку, «інформаційна війна» з Росією призвела до негативних наслідків, до яких вони, за їхніми словами, залічили заборони на російські засоби інформації і соціальні мережі, заборони на в’їзд іноземним журналістам і судові процеси за звинуваченнями в зраді Батьківщини.
«Зміна влади і сподівання, що їх викликало обрання Володимира Зеленського на посаду президента, досі так і не зменшили рівня загроз і нападів на журналістів. Серед жертв – Вадим Комаров, журналіст-розслідувач, смертельно поранений внаслідок нападу і побиття в травні 2019 року в центрі Черкас», – зазначено у звіті.
Крім того, мовиться в дослідженні, «далі існує занепокоєння, що зосереджується на доступові до інформації, маніпуляціях із новинами, порушеннях конфіденційності джерел, кібернападах і зловживаннях у боротьбі проти неправдивих новин, включно з пропонованим законом щодо боротьби з дезінформацією, який поставив би під загрозу свободу преси».
А контрольований сепаратистами схід країни далі лишається територією без можливості доступу для журналістів із критичною позицією чи іноземних спостерігачів.
У повідомленні мапа України наведена в міжнародно визнаних кордонах держави, але згадка про становище в Криму, фактично окупованому Росією, як і попередніми роками, потрапила вже до російського розділу звіту. Там, як і раніше, згадано, що «Крим, анексований 2014 року, і Чечня стали… «чорними дірами», з яких надходить мало новин та інформації».
Загалом становище в Росії зазнало у звіті різкої критики. Але ця країна, залічена до країн зі «складною» ситуацією в ЗМІ і ситуація в якій коротко описана як «задушлива атмосфера для незалежних журналістів», усе-таки трохи поліпшила свій показник: він зменшився на 1,39 бала порівняно з 50,31 бала попереднього року до рівня в 48,92 бала. Це ледь гірше від Гондурасу, який випередив Росію на 0,72 бала, і ледь краще від Демократичної Республіки Конго. У списку Росія, як і минулого року, лишилася на 149-му місці зі 180.
Згадано про Україну і в загальному огляді про регіон Східної Європи і Центральної Азії – до нього залічують післярадянські країни, крім країн Балтії, і ще деякі регіональні держави. Найгірший приклад у цьому регіоні, як мовиться в документі, далі подають регіональні потуги – Росія і Туреччина.
Автори дослідження, як уже було зазначено, звертають увагу, що «піднесення» місця України в загальному списку на шість позицій – а це найбільше в цьому регіоні – спричинене не якимсь її реальним прогресом, а падінням позицій інших держав.
«Сподівання, що їх викликало обрання Володимира Зеленського на посаду президента, так і не реалізовані. Засоби інформації так само поляризовані, як і решта українського суспільства, а переважна безкарність підживлює зростання насильства проти журналістів. Націоналістичні угруповання, зокрема, мають за ціль незалежні засоби інформації, такі, як (міжнародну незалежну групу громадянських розслідувань) Bellingcat», – мовиться у звіті.
Незадовго до оприлюднення нинішнього документа, 10 квітня, «Репортери без кордонів» також привертали увагу до хвилі нападів на журналістів, які повідомляють деталі навколо обмежувальних заходів через коронавірусну інфекцію в Україні. У тому повідомленні було згадано про цілу низку таких нападів останнім часом, зокрема про перешкоджання журналістам Радіо Свобода з боку охоронців біля Києво-Печерської лаври 19 квітня.
«Коронавірусна криза супроводжується додатковою небезпекою для українських журналістів, які стали улюбленим об’єктом для невдоволення з боку деяких представників громадськості», – заявила тоді керівниця східноєвропейського і центральноазійського підрозділу RSF Жанна Кавельє.
«При цьому непокоїть те, що місцеві органи влади використовують карантинні заходи для того, щоб обмежити чи взяти під контроль доступ ЗМІ до інформації, яка становить суспільний інтерес. Доступ до інформації і безпека журналістів мають бути гарантовані нині більше, ніж будь-коли. Ми глибоко шкодуємо через відсутність будь-якої реакції з боку президента Зеленського і його влади», – наголосила тоді представниця RSF.
Вирішальне десятиліття
Як мовиться в нинішньому звіті загалом, наступне десятиліття буде вирішальним для майбутнього журналістики, і пандемія коронавірусного захворювання COVID-19 підкреслила й посилила низку вже наявних криз, які загрожують праву на отримання вільно повідомленої, незалежної, різноманітної і надійної інформації.
За словами організації, наступні десять років вирішать майбутнє свободи преси через збіг низки криз, які впливають на майбутнє журналістики. Це криза геополітики (через агресивність авторитарних режимів), криза технологій (через брак демократичних гарантій їхнього розвитку), криза демократії (через поляризацію в суспільствах і репресивні політики), криза довіри (через підозри і навіть ненависть, що їх висловлюють у ЗМІ) і криза економіки (яка збіднює якісну журналістику). Нині до цих п’яти кризових галузей, оцінити вплив яких дає можливість методологія RSF, додається ще й всесвітня криза в галузі охорони здоров’я.
«Коронавірусна пандемія засвідчує негативні чинники, які загрожують праву на надійну інформацію, і сама по собі ускладнює ситуацію. На що будуть схожі свобода інформації, плюралізм і надійність у 2030 році? Відповідь на це питання вирішується сьогодні», – наголосив генеральний секретар RSF Крістоф Делуар.
Як зауважують автори дослідження, цей рік засвідчив чіткий зв’язок між придушенням свободи преси у зв’язку з коронавірусною пандемією і загальною позицією країни в переліку. «Країни з найгіршим рейтингом використовують кризу в галузі охорони здоров’я для того, щоб посилити залякування ЗМІ і напади на медіа й навіть для того, щоб запроваджувати заходи, що були б неможливими в нормальний час», – мовиться в дослідженні.
Як приклад вони наводять Китай (177-й, тобто четвертий найгірший зі 180 досліджених у світі) чи Іран (який понизився на чотири позиції, до 173-ї), де широко цензурували повідомлення про спалахи коронавірусного захворювання, або ж Ірак (який упав на шість позицій до 162-ї), де на три місяці позбавили журналістської ліцензії агентство «Ройтерз» за те, що воно оприлюднило статтю з сумнівами щодо офіційних цифр щодо коронавірусної інфекції.
На чолі індексу, на його першому місці четвертий рік поспіль перебуває Норвегія, друге місце знову обійняла Фінляндія. На третє місце вийшла Данія, яка раніше була п’ятою; відтак на одну позицію, на четверте і п’яте місця, пересунулися Швеція і Нідерланди. Далі у списку, з шостого по десяте місця, – Ямайка, Коста-Рика, Швейцарія, Нова Зеландія і Португалія.
На протилежному боці індексу найгірше, 180-е місце, взяла Північна Корея, яка помінялася з нині 179-м Туркменистаном. Третя з кінця, 178-а Еритрея продовжує залишатися найгіршою за позицією країною Африки.
«Репортери без кордонів» публікують свій Індекс свободи преси у світі з 2002 року. Це дослідження бере до уваги такі чинники, як плюралізм думок, представлених у ЗМІ, незалежність засобів інформації від джерел політичного, урядового, бізнесового і релігійного впливу, загальне середовище, в якому діють ЗМІ, і рівень самоцензури, законодавство, яке регулює діяльність ЗМІ, прозорість урядових і владних інституцій і те, як вона впливає на подачу новин та інформації, рівень інфраструктури, якою користуються ЗМІ, а також дані про зловживання і насильство проти журналістів і працівників ЗМІ.
