Російські військові у суді розповіли про страти українських полонених: «Наказ був: у полон нікого не брати»

У Запоріжжі судять військового РФ, якого обвинувачують у розстрілі українського військовополоненого. Для українського правосуддя ця справа – прецедент. Вперше обвинувачений у такій категорії воєнних злочинів фізично присутній на лаві підсудних. За версією слідства, російський військовий Дмитро Курашов розстріляв українського військового Віталія Годнюка 6 лютого 2024 року, коли той здавався у полон. Це сталося під час штурму російськими військовими позиції «Вовк» Сил оборони України. Проти Курашова в суді свідчать бійці з його ж підрозділу. Усі вони воювали у складі загону «Шторм-V».

• Чому росіяни свідчать проти свого?
• Чи визнає свою провину?
• Та в якому вбивстві зізнається Курашов?

Ексклюзивне інтерв’ю з обвинуваченим та свідками тих подій – в матеріалі журналістки Крим.Реалії.

До зали суду 26-річного російського військового Дмитра Курашова на позивний «Сталкер» заводять під конвоєм. Його обвинувачують у розстрілі українського військовополоненого.

«Я цього не робив. Це зробила інша людина, якої вже немає взагалі… Він був убитий двома чергами з автомата, перша пройшла по легенях, друга – по бронежилету, розкрила йому бронежилет і куртка у нього там розлетілася. Якби я стріляв, у нього з лівого боку вся голова б розлетілася. Я стріляю по голові, я не стріляю по тулубу», – каже Дмитро Курашов, обвинувачений російський військовий.

Справу слухають у Заводському районному суді Запоріжжя. Проти Курашова свідчать бійці його ж підрозділу. Разом з обвинуваченим вони воювали у складі загону «Шторм-V» 128-го танкового полку 127-ї мотострілецької дивізії Сухопутних військ 5-ї загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил РФ. З міркувань безпеки свідки – в сусідній залі суду. Російські військовополонені свідчитимуть через відеозв’язок, кожен по черзі. Їх троє.

Штурм позиції «Вовк»

6 січня 2024 року близько 5-ї ранку загін «Шторм-V» російської армії з села Сміле Запорізької області вирушає до села Приютне. За даними слідства, там група у складі 18 бійців, серед них – свідки і сам обвинувачений, сідають у два БТРи. У супроводі танка вони їдуть на штурм позицій Сил оборони України. Орієнтовно в 4-х кілометрах південно-східніше від села Новодарівка Запорізької області розташовувалась позиція під назвою «Вовк». Її тримали бійці 226-го батальйону 127-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ. За день до штурму туди зайшов старший солдат Віталій Годнюк на позивний «Пінгвін». До цього підрозділу військовий приєднався лише кілька днів тому. Досвідчений боєць: з 2015-го до 2020 року брав участь в Антитерористичній операції на Донбасі. На початку повномасштабного вторгнення знову став на захист України.

Заступник командира 226-го батальйону Роман Шишко на позивний «RiM» того дня був на командному пункті. Каже: через сильний туман вони не змогли побачити, що саме відбувається на позиції.

«Дрони наші, «мавіки»-розвідники не літали, не могли спостерігати. Ми по радіостанції розуміли, що нас штурмують, але ми не знали ні кількість, ні які в них вогневі сили, тому тільки могли давати команду, щоб відкривали вогонь. Коли туман спав трохи, ми підняли дрона-розвідника, зрозуміли, що позицію захопили рашисти (російські військові – ред.) і висунули резерв, він уже пішов – і коригували штурм наших бійців», – розповідає Роман Шишко, заступник командира 226-го батальйону 127-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ.

За кілька годин українські військові повернули позицію під свій контроль. Сержант «Баха» був тоді у складі штурмової групи. Каже: вони підійшли до російських військових впритул – і ті почали кричати, що здаються. Усі п’ятеро українських бійців, які відбивали російський штурм, загинули. «Баха» каже, що звернув увагу на тіла двох загиблих побратимів. Вони лежали біля бліндажа без зброї в нетипових для бою позах.

«Біля них, по-перше, не було їхньої зброї, це раз. І вони лежали неприродно, якщо, наприклад, ті лежать із кулеметом, магазинами. Якщо СПшка (спостережний пункт – ред.), і він лежить, по-перше, спиною до позиції та травми, кульові поранення, не отримані під час бою», – згадує Олександр Дейнеженко, молодший сержант 226-го батальйону 127-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ.

Під час штурму позиції українські бійці взяли у полон 9-х російських військовослужбовців. Серед них був і рядовий Дмитро Курашов. Тоді у бою він втратив око.

«А як ви зрозуміли, що Курашов його розстріляв?»

У суді свідки – російські військовополонені – дають свої показання. За їхніми словами, три групи по шість військових заходили на українську позицію з трьох різних напрямків. Група, де був Курашов, йшла по центру. Один зі свідків бачив, як стріляли в українського військовополоненого.

«До того, як позаду моєї спини стався вибух, я бачив, як виходив військовополонений, потім постріли – і тіло впало, все, більше нічого не бачив», – каже свідок через відеозв’язок.

Зі свідками Крим.Реалії записали ексклюзивне інтерв’ю. Женевські конвенції вимагають гуманного поводження з військовополоненими, тому ми не розголошуємо їхні імена та прізвища. 40-річний командир групи, уродженець Пермі, був засуджений в Росії на 25 років.

«Убив двох наркоманів, які продавали наркотики. Я контракт підписав у колонії суворого режиму. Тобто термін був 25 років, я відбув термін 19 років. У нас начебто дають нагляд 10 років, тобто можна з в'язниці не вилізти. Мені запропонувало Міністерство оборони підписати контракт на рік, повністю з чистим аркушем. Я погодився», – каже він.

Інший свідок, 43-річний стрілець, уродженець міста Краснокамськ Пермського краю, був засуджений на 9 років.

«Я приїхав сюди, щоб погасити свою судимість. У мене була судимість по 111-й, це важкі тілесні ушкодження. Я його вдарив цеглою, він помер наступного дня. Я відсидів 7 років. Залишалося два роки до кінця терміну, щоб відсидіти», – каже свідок.

Свідки та сам обвинувачений Курашов до армії РФ потрапили з в’язниці.

У вересні 2023-го Російська Федерація розпочала набір засуджених до окремих підрозділів російської армії під назвою «Шторм-V». До складу цих загонів входили виключно росіяни, які відбували тюремне покарання.

Командир групи, в якій був обвинувачений Курашов, каже: бачив, як під час штурму з бліндажа вийшов беззбройний український військовослужбовець з піднятими догори руками.

«Коли ми перетнули колючку, по нас почалися прильоти. Я сховався у вирву і побачив, як з лівого бліндажа виходить український солдат із піднятими руками. Тобто нам начебто був наказ взагалі нікого не брати в полон. Але сказали: краще дивитися по ситуації. Якщо ситуація є сприятливою, краще взяти в полон. Я почув постріли. Тіло впало. Потім я швиденько встав, побіг до лівого бліндажа, до першого. Побачив, як тіло вже лежить мертве. А з правого боку був Курашов. – А як ви зрозуміли, що він його розстріляв? – Тому що на той момент він там був один, більше нікого поблизу не було», – розповідає росіянин.

Цю ж версію подій повторюють і інші свідки: як у суді, так і під час розмови з Крим.Реалії.

«Я одного тільки бачив «Сталкера» в полі зору, більше я нікого не бачив. Він кричав: виходь із піднятими руками! Звідти вийшов військовий солдат, у нього значок такий український синьо-жовтий маленький, емблемка така була, він з піднятими руками, він став на коліна, автомат викинув. Потім знову почало, як касети кидати, стріляти. Все, я побачив цю людину, яка була з піднятими руками, вона впала вниз обличчям – і все. Його розстріляв «Сталкер», тому що в полі зору я тільки його одного бачив, більше нікого не бачив, взагалі нікого», – каже інший свідок.

Командир групи додає: на полігоні їх інструктували – не брати в полон українських військових.

«Наказ був такий – тобто штурмувати позиції українців, у полон нікого не брати. – Тобто вбивати? – Так, тобто «пінити» – це російською, ось як нам сказали, «пінити», тобто бліндажі закидати, навіть якщо хтось здаватиметься в полон, краще не брати в полон. Тобто гранати кидати у бліндаж. Нам полковник «Туман» сказав, що в полон не брати, краще «пінити» всіх. Можна подивитися по ситуації, якщо ситуація дозволяє, то можете взяти, якщо вам потрібний тягар, зайвий вантаж, то можете брати. – А хто такий полковник «Туман»? – Командир 5-ї армії. Я тільки знаю по позивному. Тобто ім'я там, прізвище – це нам не повідомляють», – каже росіянин.

Встановити ім'я та прізвище полковника не вдалося. Чому вони свідчать проти свого, пояснює так.

«Як на мене, я вважаю, що він трохи неправильно вчинив у тій ситуації. Тому я даю свідчення проти нього, бо, як на мене, ми могли не потрапити в полон, а зберегти людині життя і могли б, можливо, відкотитися. На кшталт прикриття, коротше, якби ми протрималися до вечора», – каже військовополонений.

Міжнародне право, зокрема, Женевські та Гаазькі конвенції захищають військових, які виходять із бою, складають зброю і здаються у полон. Військовополоненим заборонено завдавати будь-яких тілесних ушкоджень. Атака та заподіяння смерті поза бойовим зіткненням прирівнюється до вбивства.

«Я стріляю в голову»

26-річний кулеметник Дмитро Курашов, уродженець міста Грем’ячинськ Пермського краю, був засуджений на 5 років. Це вже його другий термін.

«Я раніше був засуджений у Росії двома термінами. Під час цього другого терміну я погодився піти воювати в Україну. Повних п’ять років, шість місяців. Залишалося повних п’ять років. Перший термін – напад на співробітника поліції при виконанні, втеча з місця позбавлення волі. А цей другий термін – крадіжка, розкрадання, злодійство, так би мовити», – каже Дмитро Курашов, обвинувачений російський військовий.

Дмитро Курашов у суді спочатку свою провину заперечував, а згодом визнав. Хоча, каже, зробив це лише для того, щоби пришвидшити процес і його могли включити у списки на обмін.

«Хлопці кажуть, що я робив, але я цього не робив. Це зробила інша людина, якої вже немає. Я визнаю, щоб це закінчилося. Мене засудять, я сподіваюся, дадуть термін, відправлять до табору, де спокійно зможу чекати або закінчення цієї війни, або обміну», – каже Курашов.

За його версією, українського військового Віталія Годнюка, який здався у полон, розстріляв санітар з їхнього підрозділу на позивний «Сєдой». Того ж дня він загинув у бою. Курашов каже: в полон здавалось двоє українських бійців. Спочатку начебто з бліндажа вийшов один військовий, «Сєдой» відвів його у невідомому напрямку. Коли санітар повернувся, з бліндажа вийшов другий військовий.

«Він вийшов, мав поранення у потилицю, у нього влучив уламок. Виходячи з бліндажа, пройшов десь півтора метра. «Сєдой» попросив розвернутися до нього обличчям і пройти до нього. Він стояв спиною до нього, розвернувся один раз. Я, як розумію, він не розібрав, що йому сказали, розвернувся – і йому повторили ті самі слова. Він не зреагував на них, він відкрив по ньому дві черги з автомата. Після чого він упав навколішки і помер. Я запитав, навіщо він це зробив. Він сказав, що «я виконав свою роботу, що мені залишилося робити, не лікувати ж його», у нас немає медикаментів, аптечок», – розповідає росіянин.

Обвинувачений додає: якби стріляв він – то цілив би в голову. Так він вбив українського військового в бліндажі, в цьому вбивстві він зізнається.

«Я не зміг дати свідчення СБУ, коли я зайшов до одного з бліндажів, був поранений якийсь українець. Він мене налякав, я відкрив по ньому чергу, розніс йому голову. Я не збирався стріляти в тіло, бо знаю, що там бронежилет. Легше рознести, легше людині в голову стріляти. – Стріляти в пораненого – це теж воєнний злочин. – Я знаю, що це воєнний злочин, але на той час якби вибору вже не залишалося. Якщо вже просто не врятувати, що мені залишається робити», – каже обвинувачений.

Попри це, як і інші російські військовополонені, Курашов каже: в Україну їхав не воювати, а будувати бліндажі.

«Я думав, що доведеться допомагати будувати бліндажі, тягати ящики. Я не думав, що доведеться брати в руки зброю, йти когось вбивати. Я взагалі дізнався про існування України в 2022 році. Я раніше не знав про її існування. Я зрозумів, що незрозуміло, що тут відбувається, якщо чесно. Взагалі незрозуміло. Не знаю, навіщо Володимиру Володимировичу це треба було. Напевно, просто через жадібність. Просто жадібність взяла, і він вирішив піти далі».

«Розстріляні 212 українських військовополонених»

Слідчі провели слідчий експеримент та низку експертиз. Також встановили, що санітара «Сєдого», на якого перекладає провину за злочин обвинувачений, на позиції «Вовк» не було.

«З кожним зі свідків проводять слідчі дії окремо. Достатньо складно узгодити таку позицію всіх, враховуючи рівень освіченості, взагалі їхній рівень. Достатньо складно домовитися до того, щоб видати на-гора таку позицію, яка б влаштовувала слідство. Питання не тільки в їхніх показаннях, це питання в об'єктивних зібраних доказах по маленьких частинках, які повинні скластися в один пазл і показати, що тільки ця людина в цих обставинах могла вчинити цей злочин», – каже Дар’я Лугова, начальниця відділення слідчого відділу управління СБУ Запорізької області.

Загиблого українського воїна Віталія Годнюка змогли поховати лише в травні торік. Через постійні бої тіло не могли евакуювати майже 4 місяці. Досі з позиції не вдалося забрати всі тіла загиблих українців. Нині ця територія окупована російською армією. Щодо інших, ймовірно, розстріляних українських військових на позиції «Вовк» у слідства доказової бази немає, каже прокурор. Як і про вбивство пораненого українця, в якому зізнається Курашов.

Від початку повномасштабного вторгнення Офісом генпрокурора України встановлено 212 фактів розстрілу російськими бійцями українських військовополонених. Прокурор додає, таких злочинів по всій лінії фронту – в рази більше. Проте зафіксувати їх та довести вкрай складно. Зазвичай слідчі не мають доступу до місця злочину, відсутня зброя та неможливо провести судмедекспертизи. Розстріли, зауважує, російські військові часто фільмують на відео та публікують у соцмережах. Така поведінка, каже прокурор, свідчить про толерування воєнних злочинів та цілеспрямовану політику Російської Федерації.

«У нас є інформація про віддання наказів командирами відповідних підрозділів, і враховуючи, що ці накази віддаються по всій лінії фронту. У нас є обґрунтовані підстави вважати, що цей наказ відданий значно вище. І ми на цей час працюємо над ідентифікацією людей, які віддають такі накази. Однак це точно мова не про якісь одиничні факти, не про якийсь ексцес окремих військовослужбовців. В принципі про це свідчать цифри. Якщо говорити про 2023 рік, то ми фіксували факт розстрілу 11 осіб. На цей час, буквально за три тижні цього року, 2025-го, ми вже також говоримо про 11 осіб. Якщо говорити про минулий рік, 2024-й, то це 133 особи. І ця кількість насправді може бути значно більшою. Тобто мова точно йде про таку певну динаміку на розстріли. Про те, що це не окремі особи з якихось підстав вирішили вчинити злочин, а це відповідний наказ, відповідна політика Російської Федерації на те, щоб не брати в полон військовослужбовців Збройних сил України України», – каже Тарас Семків, заступник начальника департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора України.

За фактами розстрілу українських військовополонених наразі засуджені лише двоє російських військових заочно. Заочно триває судовий процес іще над трьома. Усі вони перебувають в Росії, їх оголосили в розшук. Нині Офіс генпрокурора України збирає докази для окремого провадження щодо командирів та тих, хто віддавав наказ – не брати в полон.

Вирок суду Дмитро Курашов очікує у слідчому ізоляторі. На це може піти до пів року. Раніше суд обрав йому запобіжний захід – тримання під вартою. Обвинуваченому загрожує від 10 до 15 років ув'язнення або ж довічний термін за ґратами.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.