Юрій Щербак – один із «шістдесятників». Надзвичайний та Повноважний посол України в Ізраїлі, Канаді, США та Мексиці, один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпекової політики. У 1989 – 1991 роках обирався народним депутатом СРСР, був членом опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, головою підкомітету з питань ядерної енергетики та екології. У 1991 – 1992 – перший міністр охорони навколишнього середовища незалежної України, член Ради національної безпеки України. Один із засновників та перший голова Української екологічної асоціації «Зелений світ», яку очолював до 1991 року. Перший лідер Партії Зелених України.
Ще у 90-х роках Юрій Щербак заявляв, що Росія всіляко перешкоджатиме Україні на шляху її розвитку та прагнення вступити до НАТО. Він прихильник стратегічної концепції відносин з Росією, яка мала будуватися на основі рівноправного співробітництва, послідовного захисту національних інтересів України, а також розвитку відносин з НАТО, реформування ЗСУ з урахуванням європейських стандартів. Загалом він вважав появу незалежної України головною геополітичною подією двадцятого сторіччя. У 1998 році Інститут українських досліджень Гарвардського університету видав англійською мовою політико-публіцистичну книгу Юрія Щербака «Стратегічна роль України» (The Strategic Role of Ukraine), а у 2003 році вийшла його публіцистична книга «Україна: виклик та вибір». (Перспективи України в глобалізованому світі XX століття)», а в 2010 году – «Україна в зоні турбулентності». Ми поцікавилися у Юрія Щербака, як він оцінює нинішню ситуацію у світі, широкомасштабну війну Росії в Україні, історію та перспективи Криму у нинішній воєнно-політичній ситуації.
– Юрію Миколайовичу, трилогія «Час смертохристів. Міражі 2077 року», «Час великої гри. Фантоми 2079», «Час тирана. Прозріння 2084 року», видана у 2011-2014 роках, – це ваше передбачення майбутніх викликів, які постали перед Україною, це попередження чи це спроба уникнути катастрофічних варіантів історії? Як ви це бачите з висоти минулого десятиліття і подій, що вже відбулися?
Майбутній конфлікт Росії проти України був для багатьох очевидним, його передбачали багато аналітиків, залишалася невідомою лише його форма
– Я завжди боявся брати на себе роль пророка, тому що в історії людства було мало пророків, які дійсно передбачали майбутнє. Але коли я писав ці книги, я намагався думати про те, як дійсність, в якій ми жили і живемо, може бути продовжена в майбутньому, такому гротескному і страшному, непередбачуваному світі. Тому що ми ж існуємо не в раціональному світі, а часто у світі абсурду і непередбачуваних ситуацій. Тому дуже багато із дійсності української та світової я просто переосмислив і вказав, які з подій можуть стати тенденцією. Це не означає, що вони збудуться. Мій онук, якому тоді було 12 років, сказав, що йому тоді вже буде 35-40 років. Я відповів: «Але я хотів би, щоб ти прочитав цю річ. І коли тобі буде 40 років, то ти сміятимешся, бо дійсність не співпадатиме з тим, що тут написано. Але подібні риси будуть. Я просто хотів передбачити майбутні тенденції, які визначатимуть це майбутнє. Брати на себе роль фантаста – це завжди було трохи смішно, тому що в найсміливіших книгах, які ми читали, багато речей не відбулося. Тим не менш, майбутній конфлікт Росії проти України був для багатьох очевидним, його передбачали багато аналітиків, залишалася невідомою лише його форма.
- Ну складно передбачити події на фактичному рівні, тому фантасти використовують метод метафор. Адже у вас передбачення, як і передбачення Оруелла в «1984», справдилися саме на рівні тенденцій, метафор, алегорій, аналогій, паралелей…
– Так, аналітики пророкують не дійсність, а виявляють визначальну тенденцію. Ми впізнаємо багато реалій холодної війни та метафори тоталітарної держави. І мені хотілося б, щоб мої метафори здійснилися, і люди б сприймали мої книги як попередження. Я зараз бачу, що ми існуємо в умовах глибокої кризи християнства, і все більше людей відходять від релігії, і дуже погано, що люди відходять від етичних принципів, проголошених у Біблії.
Історія – це як імунна система людства. Людина, яка знає історію, вона захищена
Мені здається, що ми зараз переживаємо початок нового осьового часу. За 300-400 років до народження Христа почався тисячолітній осьовий час, коли формувалися нові основні релігії та коли формувалися основні етичні норми існування людства. Зараз, на мою думку, закінчується цей час, і ми не знаємо, що буде далі, і це дуже погано. Маса молодих людей відмовляються від читання, люди все гірше і гірше знають історію, а це дуже небезпечно, тому що люди, які не знають історії, можуть стати рабами нових псевдопророків, які нав'язуватимуть брехливі доктрини. Історія – це як імунна система людства. Людина, яка знає історію, вона захищена. Вона знає, які були ілюзії, хибні ходи, і як розвивалися події, і вона може захищатися, а якщо людина не знає історії, то їй можна нав'язати будь-що.
– Як ви вважаєте, ці книги могли б якоюсь мірою допомогти уникнути тих викликів та складнощів, з якими зіткнулася наша країна?
– Ні, книги ніколи не допомагають уникнути провалів, і жодні блискучі уми, ні Христос, ні філософи, ні аналітики не могли врятувати людство від тих помилок, які воно зробило. Філософи та мислителі існують для того, щоб показувати помилки, і ті шляхи, якими людство має йти, але їх ніхто не слухає. Це закономірність – час повторюється, і повторюються помилки. І так тисячу років. І в кожного покоління своє життя. А мистецтво і література є хіба що механізмом виміру тих почуттів, що вони пробуджують у людині. Коли ми читаємо Біблію, твори Гомера, римських філософів і поетів, які нас сьогодні хвилюють, а нас хвилюють, наприклад, твори Шекспіра, це і означає, що існують вічні помилки і пристрасті, і вічні ілюзії для багатьох поколінь.
– Отже, Маркс, який казав, що досі філософи тільки пояснювали світ, а завдання полягає в тому, щоб змінити його, і запропонував механізм цих змін, він не мав рацію?
– Він був великим філософом та великим економістом, без сумніву. І німці – мудра нація, вони залишили його, не викреслили з пантеону своїх великих людей, не зреклися його як філософа. Але Ленін взяв цю формулу для того, щоб показати, що він змінить світ. І що вони зробили? Вони зруйнували все, внесли у світ багато мук, терору, страждань, крові, смерті, але світ не змінили. І той крах комунізму, який ми пережили, і відкат до капіталізму, це показує: червона утопія провалилася, ілюзії були марними.
Ті війни, які й зараз веде Росія, є великою мірою спадщиною незасудженого радянського режиму
Вони хотіли підмінити релігію, відібрали у християнства десять заповідей, перетворили їх на етичний маніфест будівельників комунізму, але за 70 років вони зуміли виховати три покоління атеїстів, які не обтяжені етичними заповідями. Це дуже небезпечно, і досі ми відчуваємо цей вплив. Тільки влада, позбавлена будь-яких етичних норм, могла вчинити те насильство над суспільством, яке здійснив радянський режим, – злочинні репресії та голодомор, колективізація та насильницька русифікація, знищення пасіонарних верств усіх національностей, що насправді було актами геноциду. Я вважаю, що ті війни, які й зараз веде Росія, є великою мірою спадщиною незасудженого радянського режиму, влади без жодних моральних принципів, жорстокого, кривавого, безглуздого і небезпечного для людства вчення.
– Якщо звернутися до історії України вже нашого часу, як ви вважаєте, створення автономії у Криму на початку 90-х років було прогресивним актом чи хибним кроком?
– Ні, це був політичний акт, спрямований проти України як унітарної держави, і симптоматично, що його не підтримав кримськотатарський народ, який на Курултаї 1991 року ухвалив Декларацію про національний суверенітет. Звичайно, цей політичний проект був придуманий, я вважаю, у Москві, щоб підірвати адміністративно-політичну єдність України. І потім ми бачимо, як послідовно проводилася політика відриву Криму від України, як вона завершилася окупацією Криму. Тож це був дуже шкідливий проект. Що не заперечує того факту, що Крим може бути автономією і мати свою форму державності. Питання у тому, яку.
– Наразі кримські чиновники стверджують, що референдум 1991 року та створення автономії були першим кроком до анексії 2014 року Криму.
– Так, і ми пам'ятаємо діяльність Юрія Лужкова, якого ніхто не зупинив, а це був політичний авантюрист. І діяльність парламенту Росії, який проголосив російський статус Севастополя. І взагалі з моменту проголошення незалежності України, кримське питання стало номером один у відносинах України та Росії. Я пам'ятаю, як у перші дні незалежності тодішній прес-секретар Єльцина Павло Вощанов заявив, що Росія має претензії, і Крим не повинен належати Україні. Крим одразу став вибухонебезпечним політичним суб'єктом для України.
– Чи означає це, що Крим варто було віддати Росії, і чи це дозволило б уникнути майбутньої війни?
Сталін запланував остаточне «розв'язання» кримськотатарського питання, як Гітлер проголосив остаточне «розв'язання» єврейського питання, а зараз Путін планує остаточне «розв'язання» українського питання
- У жодному разі. Я думаю, що було зроблено велику помилку, оскільки вся Україна перебувала під величезним пострадянським російським впливом. За великим рахунком, вже тоді потрібно було визначити Крим як територію майбутньої державності кримськотатарського народу у складі України, дати їм перспективу. Потрібно було залучити кримських татар у всі правлячі органи. Ми розуміємо, що чисельність кримських татар була наслідком сталінського геноциду, спрямованого на знищення народу. Ми знаємо, як було створено міф про співпрацю з окупантами. А росіяни не співпрацювали, інші не співпрацювали? Все зійшлося на кримських татарах, тому що Сталін запланував остаточне «розв'язання» кримськотатарського питання, як Гітлер проголосив остаточне «розв'язання» єврейського питання, а зараз Путін планує остаточне «розв'язання» українського питання, тобто знищення України та її народу. Це ж просто – оголосити всіх активних українців, пасіонаріїв, які говорять українською мовою, нацистами та «денацифікувати» всіх, хто міг би визначати дух українського народу. Це геноцид.
Росія розуміла, що відбудувати Крим вона не може, тому передали його Україні
1955 року мій брат Микола, який сидів за звинуваченням у причетності до Організації українських націоналістів у Київському університеті, повернувся з таборів за Хрущовською амністією, і ми поїхали до Криму. Він був хворий, і треба було підлікуватись. Він любив Крим як зоолог, він описав рідкісний вид кримської ящірки, що увійшло в історію зоології. Але ми ходили з ним по порожніх аулах кримських татар. Ми бачили результат: запустіння, зруйновані будинки. І все господарство було втрачено, виноградарство було знищено, все господарство у Криму було знищено. Але замість цього нічого не було створено, селяни з Воронезької області, наприклад, не могли відновити господарство Криму. І Росія розуміла, що відбудувати Крим вона не може, тому передали його Україні. І Україна спромоглася відродити в ньому життя, господарство, побудувати більшість підприємств, створити Північно-Кримський зрошувальний канал, який дав Криму нове життя…
– Наразі йде дискусія про зміну розділу Х Конституції України, щоб надати право кримськотатарському народу створити в Криму національну автономію…
- Абсолютно правильно. І я дивуюсь, чому досі це не зроблено. Я думаю, що це було б політично дуже важливо для кримських татар, дати їм дороговказ, проєкт справжньої національної автономії, а не ось цей липовий проросійський анклав…
– Юрію Миколайовичу, як ви вважаєте, анексію 2014 року можна було якось попередити, уникнути розвитку такого варіанту подій, адже в Україні знали, що Росія готується до цього і може це здійснити?
- Ми бачили процеси, що відбуваються там. Криму дісталася найважча демографічна спадщина. Більшість активного населення становили відставні російські військові, а це шовіністи, імперіалісти, войовничі люди, які ненавиділи Україну та кримських татар, і молоді люди виховувалися в такому ж дусі. Зараз багато чого можна говорити, але в ситуації 2014 року, без сильної армії та без патріотичних настроїв, без сильної влади в країні мало що можна було реально зробити…
Звичайно, тільки ефективні заходи могли попередити цю ситуацію, але будь-яка з них викликала б серйозні протести та звинувачення з боку Росії. Наприклад, якби там були організовані якісь переселення, обмеження для росіян та інші заходи, то проти цього була б і Росія, та й демократичні країни Європи могли б не схвалити таку політику України. Наша країна тому була дуже обережною.
Звичайно, те, що українська влада несе величезну відповідальність за втрату Криму, не має жодного сумніву. Але ця відповідальність не є юридичною, а політичною. Україна в цій ситуації – жертва і її не можна звинувачувати, в анексії та війні винна Росія. Але не можна виправдати ті факти, які принижували Україну та українців та залежали від нашої влади. Наприклад, що грошове забезпечення російських моряків було в рази більшим за виплати українським морякам, у багато разів більшим було фінансування з боку Росії закладів освіти в Севастополі, що створювало ілюзію того, що росіяни в Криму були господарями, а українці – практично бідними родичами. А наша влада грабувала бюджет та економила на найактуальніших потребах народу.
На Крим багато хто в українській владі дивився як на регіон для розграбування. Ми знаємо, які представники української влади призначалися Януковичем до Криму, які викликали лише нелюбов місцевого населення, оскільки вони не були кримчанами, деякі з них дбали не про розвиток Криму, а про свої кишені. Було допущені величезні помилки, і тепер будуть дуже великі проблеми і з відновленням української компоненти в Криму.
– Вісім років Крим під окупацією. Багато хто говорить, що це втрачені роки для Криму. Чи могла українська влада використати цей час більш результативно?
Треба було б уже визначитись і точно сказати, яка форма державності буде у Криму після звільнення
– Ви знаєте, я думаю, що треба було б уже визначитись і точно сказати, яка форма державності буде у Криму після звільнення. Треба було б відновити на території України кримські органи влади у вигнанні, наприклад, не лише представництво президента, а й парламент та уряд. Маса кримських переселенців фактично лишається без своїх органів влади. А якби були парламент Криму та уряд (у вигнанні – ред.) вони могли б прийняти потрібні рішення, підготувати їх ще під час окупації. Це, як дамоклів меч, висіло б над російською окупаційною владою.
- Ви свого часу як аналітик працювали над концепцією визволення Криму. Їх тепер є кілька. У чому особливість вашого варіанту?
– Це можна назвати мистецькими фантазіями. У третьому томі моєї трилогії «Час тирана. Прозріння 2084 року» є епізод, пов'язаний зі звільненням Криму. Я думаю, що це станеться за участю військових підрозділів кримських татар. Я також впевнений, що активну участь у звільненні Криму візьме Туреччина, оскільки за даними журналу «Емель», там налічується від 5 до 6 мільйонів вихідців із Криму, і їм дорога свобода їхньої Батьківщини. І думаю, що буде жорстока битва. Вона може стати катастрофою для тих росіян, які раніше повірили своїй владі та оселилися в Криму. Їхня доля може скластися за аналогією з долею судетських німців, які при звільненні Судет у 1945 році втратили і землю, і будинки, і все майно. Це була відплата, вони отримали те, що заслужили.
Усі російські претензії на Крим з погляду міжнародного права – це міфи та набір безпідставних аргументів. Російська імперія незаконно, військовою силою анексувала Крим у 1783 році, силою зброї приєднала Крим у 1920 році, незаконно анексувала Крим у 2014 році – і жодна з цих акцій не вписується у міжнародне право. І з погляду історії Крим не є для Росії «споконвічною» землею, Росія володіла Кримом менше за інші державні утворення. Всі ці міфи про «сакральність» та «рідну гавань» розвіються і будуть встановлені зовсім інші геополітичні реальності.
Росія у 2014-му та в наступні роки віроломно порушила той збалансований світовий порядок, який був встановлений у світі після Другої світової війни Статутом ООН, Гельсінським актом, міжнародним правом, і світ не погоджується з такими методами проведення світової політики. Важливо, що сьогодні Україну підтримує вся світова спільнота. Країни G20 об'єднують дві третини населення всього світу і більшість з них висловлюються проти нехтування Росією норм світового гуртожитку.
– Ваші передбачення у книзі «Україна в епіцентрі світового шторму» здійснюються. Вони враховуються політиками, як вони допомагають читачам осмислити історію та становище своєї країни?
Ми платимо величезною кров'ю та руйнуваннями, але ми стаємо регіональним лідером
– Так, причому з такою швидкістю, дуже трагічною швидкістю, тому що ми платимо величезною кров'ю та руйнуваннями, але ми стаємо регіональним лідером. Ми станемо дуже сильною державою в результаті війни, тому що буде потужна армія, буде створено потужний індустріально-промисловий військовий комплекс. Україна відіграватиме величезну роль. Те, що Україна сьогодні в центрі уваги всього світу – це подарунок долі, але, на жаль, подарунок кривавий. Всі ці розмови про державу, що не відбулася, про те, що Україну ніхто не знає, що українці мають пережиток неповноцінності – все це вже в минулому! Вже весь світ знає, що таке Україна. Україна фактично повторює долю Польщі, Польське питання було основним протягом століть, усі проблеми світового розвитку вирішувалися через його призму, і в результаті Польща стала потужною самостійною державою, світовим гравцем, з яким всі рахуються. Наразі світ вирішує українське питання, і в результаті світових зусиль роль України зростатиме.
– Ваша книга «Україна у глобалізованому світі ХХІ сторіччя» у політології України відіграла роль провідника на арену світової драматургії. Це новий погляд на глобалізацію за участю кожного з нас.
Глобалізація принесла величезні дивіденди, але й великі проблеми
– Ліберальні демократи на чолі з Френсісом Фукуямою створили ілюзію, що світ розвиватиметься лише за демократичною ліберальною західною парадигмою, і що глобалізація буде безконтрольною та переможе аж до створення світового уряду. Але це ілюзія та помилка, яку Фукуяма вже визнав. Глобалізація принесла величезні дивіденди, але й великі проблеми. То була третя глобалізація. Перша була у XIX столітті, коли мільйони біженців переїхали до Америки, коли були створені промислові гіганти. Друга глобалізація була на початку ХХ століття і закінчилася Першою світовою війною. Після неї на якийсь час було зупинено процес глобалізації, оскільки потрібно було подолати наслідки війни. Нестримна третя глобалізація почалася у 60-ті роки ХХ століття і досягла апогею на початку ХХІ століття. Але нарівні з позитивними моментами вона принесла світові багато проблем та бід.
Причина в тому, що глобалізація принесла із собою зменшення ролі держав, було порушено їхній суверенітет. Транснаціональні компанії стали сильнішими за держави, і вони стали диктувати свої правила, фактично принижувати держави, і в усьому світі національні партії виступили проти глобалізації. Це не можна ігнорувати.
І особливо зараз, на початку цієї війни, яка, на мою думку, носить усі риси та масштаби світового конфлікту, вони зумовили припинення процесів глобалізації. І світ після війни буде не таким ідеалістично налаштованим на глобалізацію, з'являться нові елементи, які більше захищатимуть права національних держав. Наприклад, такі, як проєкт «Тримор'я», тобто на арену вийдуть ефективні регіональні об’єднання національних держав, що захищають їхні права та інтереси. Формуватимуться нові спілки. Я думаю, що НАТО буде переформовано, Європейський Союз працюватиме інакше та ефективніше. Припинено такі процеси глобалізації, як виробництво та доставка електронних чіпів, логістика рідкісноземельних металів, торгівля продовольством, енергоносіями, тому після війни всі ці питання вирішуватимуться інакше.
– Але марксистська теорія передбачала зменшення ролі держави аж до її відмирання, водночас національні держави не показали цієї тенденції. Вони успішно зміцнюються, оскільки більшість держав створено за національним принципом.
– Ви знаєте, ми можемо говорити і про спробу комуністичної глобалізації, адже свого часу було створено Комінтерн, який пізніше було замінено Комінформом, та інші проекти. Це була спроба глобалізації, форма якої заперечувала права націй і насамперед національну державу. І вона провалилася тому, що нації захистили свої права, вони виявилися сильнішими за процеси інтернаціоналізації.
- Юрію Миколайовичу, ви, крім усього, ще й лікар, доктор медичних наук. Чи можна сказати, що сучасне людство хворе, що сучасна планета хвора?
Щоб не потрапити до жерла Третьої світової війни, світ має «вилікувати» Росію
– Хвора планета, звісно. Виникають нові види пандемії та нові віруси. Досліди з вивчення вірусів призводять до світових пандемій. Але людство зможе перемогти ці тенденції. А ось хворобою людства, але не планети, можна назвати спокусу, що виникла після російської агресії, вирішувати реальні і навіть надумані проблеми не на основі міжнародного права, а силовими методами. Якщо Росії можна забрати Крим, Донбас, Абхазію, Північну Осетію, то чому так само не розв'язати проблему японських островів, Кенігсберга, Тайваню, Курдистану? Політики Росії говорять навіть про «повернення» Аляски, але самі не розуміють, що саме Росія, яка більше за інших приєднувала території силовими військовими методами, сьогодні опиниться в центрі світового процесу повернення «сакральних» територій і таким чином потрапить під процеси дезінтеграції. Щоб не потрапити до жерла Третьої світової війни, світ має «вилікувати» Росію, підвищити ефективність міжнародних організацій, досягти дієвості міжнародного права, суворо регламентувати поводження з ядерною зброєю і, можливо, розпочати ядерне роззброєння. Я впевнений, що людство подбає про здоров'я і своє, і планети.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
