У ніч із 9 на 10 жовтня 1991 року в автомобільній аварії загинув отець Української греко-католицької церкви з Болехова Івано-Франківської області Ярослав Лесів (3 січня 1945 року народження). До сьогодні обставини смерті священика викликають неоднозначне ставлення. Отець Ярослав Лесів витримав 192 дні голодування в ГУЛАЗі і не зламався, не піддався системі. Він був людиною впливовою і харизматичною.
Отця, поета Ярослава Лесіва наприкінці 80-х – на початку 90-х називали «запеклим греко-католиком». 21 травня 1989 року священик із Болехова виступав від імені УГКЦ на 50-тисячному мітингу у Москві. І вже 2 серпня того ж року він знову приїхав, але щоб узяти участь у голодуванні з вимогою легалізувати греко-католицьку церкву.
Отець Ярослав Лесів збирав на богослужіння тисячі людей, які їхали з різних містечок і сіл. Він мав особливу харизму, пригадують друзі і знайомі.
«Священик доносив інформацію до найглухішого села. Масові богослужіння на початку 90-х, коли Гошівський монастир в Івано-Франківській області ще не повернули монахам-василіянам, налякали кадебістів. Завдяки отцю Ярославу Лесіву як правозахиснику відновили поховання в Дем’яновому Лазу, що на Івано-Франківщині. Він у числі перших говорив про злочини комуністичного режиму. Залучав дуже багато діяльних людей, покладав велику надію на Київ, але водночас це була його помилка», – каже дослідниця теми Голодомору, громадський діяч Анна Семенюк.
Отець Ярослав Лесів дуже багато знав і пережив чимало випробувань і викликів за своє коротке життя. Його двічі арештували. У 1967 році 22-річного чоловіка позбавили на 6 років волі за участь у підпільному Українському національному фронті. Власне, у той час він познайомився з дисидентом Зеновієм Красівським, якого теж у той рік засудили. Учитель фізкультури Ярослав Лесів відбув покарання у таборах Мордовії, а за те, що долучився до протесту, оголосивши голодування, його перевели у сумнозвісну Владимирську тюрму. Після звільнення у 1973 році йому було важко знайти роботу, він працював робітником у Болехівському лісокомбінаті.
У жовтні 1979 року Ярослав Лесів вступив в Українську Гельсінську групу. У той час він спілкувався з багатьма українськими діячами, які пройшли, як і він, табори, в’язниці за свою громадянську позицію, лише тому, що мріяли жити у власній державі.
Восени 1979 року Ярослава Лесіва арештували вдруге, але вже за сфабрикованою справою – нібито «за зберігання наркотиків» – і позбавили волі на 2 роки. Ярослав Лесів на знак протесту оголосив голодування, вимагаючи переглянути його справу і засудити за участь в Українській Гельсінській групі.
192 дні Ярослав Лесів голодував. Він не покаявся і у своїх споминах пише: «Мене, напівживого висохлого кістяка, на ношах занесли у залу судових засідань, посадили на лаву, з обох боків сіло по міліціонеру, бо вже й сидіти було важко». Втім, попри стан і голодування Лесіва, у 1981 році суд виніс йому вирок – іще 5 років таборів суворого режиму. І він витримав жорстоке примусове годування, адже адміністрація тюрми починала годувати силою в’язнів десь після двох-трьох тижнів, відколи вони оголошували про такий спосіб протесту.
192 дні голодування були одним із рекордів ГУЛАГу, говорив дисидент Євген Сверстюк.
Інформацію про те, що Ярослав Лесів голодує і його примусово годують, ми передавали зарубіжним кореспондентамТарас Чорновіл
«Це відпрацьована методика, коли вливають якусь кількість бурди для підтримки життя. Я це знаю з досвіду від батька – В’ячеслава Чорновола. Це був фактор тортур, катування. Людину сковують наручниками, кладуть на спину, напівлежачи, вводять жорстоко шланг. Про те, що Ярослав Лесів оголосив голодування, ми дізнались удома десь на другий тиждень після протесту. Ярослав Лесів до арешту часто бував у нас вдома, у Львові, товаришував із мамою – Оленою Антонів – і Зеновієм Красівським. Інформацію про те, що Ярослав Лесів голодує і його примусово годують, ми передавали зарубіжним кореспондентам. Я їздив у Москву, щоб передати пакетики з інформацією, а далі вона вже потрапляла до західних медіа, зокрема і на Радіо Свобода», – пригадує Тарас Чорновіл.
Стійка людина з делікатною душею
Рідні та друзі пригадують Ярослава Лесіва як людину стійку, сконцентровану, з чіткою українською позицією, але водночас із делікатною натурою. Спомини про отця Ярослава Лесіва, його поезія, публіцистика зібрані в одну книгу – «Ярослав Лесів. «Сніг без ґрат»», яку довший час упорядковувала сестра дисидента Орина Сокульська.
«Віра в Бога, роздуми над долею рідного краю, біль за непоправне становище людини в цій державі. А ще в нього була снага поета, талант лірика і громадянська мужність», – так про Ярослава Лесіва говорив його приятель, дисидент Зеновій Красівський, відкидаючи сфабриковані КДБ звинувачення на адресу друга.
У 1986 році Ярослав Лесів вийшов на волю, працював робітником, але ще в ув’язненні вирішив стати священиком. У 1988 році він підпільно закінчив семінарію під керівництвом єпископа УГКЦ Павла Василика, який і висвятив Ярослава Лесіва у 1989 році. Дружина отця Ярослава Лесіва кілька років тому у розмові з Радіо Свобода пригадала, що висвячення відбувалось таємно у присутності найближчих людей. Вже священик Ярослав Лесів дуже активно долучився до боротьби за легалізацію греко-католицької церкви.
«Те, що відбувалось на Івано-Франківщині, – тисячі людей на молитвах, відродження УГКЦ, – КДБ не знав, що з цим робити. Не могли вони кинути силу на людей, бо десятки тисяч приходили на богослужіння, а з іншого боку, Москва давала вказівки – знищити. Найпростіше було позбутись активних і впливових людей. Владик УГКЦ не ризикували зачіпати, а ось пасіонарних священиків, які були центром кристалізації, як отець Лесів, – то їм було доступно. Іноді в окремих управліннях КДБ могли ухвалити рішення за принципом: «нема людини – нема проблеми»», – каже Тарас Чорновіл.
8 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів у Києві спілкувався з Леонідом Кравчуком і народними депутатами про легалізацію УГКЦ. 9 жовтня машиною він повертався у Болехів. За різними спогадами людей, автомобіль дорогою на певний час затримали працівники ДАІ на одному з постів. А невдовзі на івано-франківській трасі сталась ДТП. Водій вижив, а отець Лесів загинув на місці трагедії.
«Важко довести,що аварія була організованою. Для прикладу, у справі загибелі мого батька є 100 томів справи, і лише опосередковано можемо говорити про факт вбивства: слідство довело, що це незвичайна аварія. У випадку Ярослава Лесіва це був пізній Радянський Союз, ще існував КДБ. У цей час відбулось кілька вбивств і кілька замахів у хаотичний спосіб», – припускає Тарас Чорновіл.
Загибель отця Ярослава Лесіва відбулась за нез’ясованих до сьогодні обставин, каже також і Анна Семенюк. Вона пригадує, що 13 вересня 1991 року священик на похороні свого друга Зеновія Красівського говорив про права людини, злочини комунізму. Він часто наголошував, що кадебістів не можна допускати в політику і владу.
Отець Ярослав Лесів був зайвим для системи, яка таких людей відстежувала, знищувалаАнна Семенюк
«Вже тоді шеренгами провокативні групи КДБ йшли в політику і владу. Отець Ярослав Лесів дуже багато знав і мав інформації про них, їхню діяльність. Його неодноразово викликали у прокуратуру міста Долини Івано-Франківської області. На Гошівській горі стояли черги людей на сповідь до греко-католицьких священиків і нікого – до православних отців Московського патріархату. Після вбивства отця Ярослава Лесіва пішла низка вбивств, які не розкриті до сьогодні. Отець Ярослав Лесів був зайвий для системи, яка таких людей відстежувала, знищувала. Це була загроза для системи», – вважає Анна Семенюк.
Громадськість і рідні 9 років тому вимагали від Генпрокуратури повторно розслідувати справу загибелі священика. Поет, дисидент Ігор Калинець був на похороні отця Лесіва у Болехові. Він пригадує, що попрощатись із священиком прийшли і приїхали звідусіль тисячі людей, вони були переконані, що отця вбили. Поховала священика на церковному подвір’ї.
Священик, дисидент, поет Ярослав Лесів загинув у віці 46 років. Він мав великий потенціал і бажання працювати для української держави і українського народу. Він витримав в’язниці і табори, 192 дні голодування, і його земне життя завершилось раптово і несподівано для більшості, хто його любив і шанував.
Камінь, що в мене кидають,
В чорнозем душі ловлю.
Зійдуть ломикаменем квіти.
Люблю Вас, люблю, люблю.
Ці поетичні слова отця Ярослава Лесіва були його життєвим принципом.
