Державний департамент США навів основні напрямки російської дезінформації, які активно застосовуються після вторгнення РФ в Україну 2014 року. Один із них – спотворення історичних фактів, констатує Держдеп. На його думку, Москва упереджено аналізує пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року, перекручує історію української державності, дії НАТО під час розпаду СРСР. Однак президент Росії Володимир Путін наполягає на правоті свого погляду на історію – зокрема, на створення і розпад СРСР, на формування держави Україна та «маніпуляції з територіями». Наскільки важливим компонентом гібридної війни Росії проти України є спотворення історії? І яким є «граючий історик» Володимир Путін?
Напрями дезінформації
П'ять основних напрямів російської дезінформації назвав Державний департамент США:
- «Росія – невинна жертва»
(Після вторгнення в Україну Москва та підконтрольні їй дезінформаційні ЗМІ звинувачують в агресії не РФ, а Захід. На будь-якого критика російського вторгнення навішується тавро «русофоба»)
- «Колапс західної цивілізації неминучий»
(Давня теза, яку активно просували зокрема в Радянському Союзі, про «загнивающий Запад» поширюється у нинішній Росії. Хоча (як стверджують розслідувачі) більшість олігархів із оточення Путіна й ведучих пропагандистських телеканалів тримають капітали і нерухомість саме на Заході)
- «Народні рухи – «кольорові революції», спонсоровані США»
(За будь-яким народним рухом – чи в Грузії, Киргизстані, Молдові, Україні чи на Близькому Сході та в Африці – Москва вбачає тінь США. Для Кремля люди в інших країнах не можуть без зовнішньої підтримки масово вийти відстоювати свою свободу. Так само, він відмовляє у цьому потенціалі російському народу).
- «Реальність така, якою хоче її бачити Кремль»
(Свідоме внесення плутанини, наповнення інформпростору безліччю хибних, суперечливих тверджень, «версій» з метою відвернути увагу від своєї ролі в таких резонансних подіях, як наприклад трагедія «Боїнга» над Донбасом, вторгнення Росії 2008 року до Грузії, отруєння у Великій Британії Сергія та Юлії Скрипалів).
«Не згоден із кремлівською версією історії – значить «нацист»
Ще одним основним напрямком російської дезінформації Держдеп США вважає історичний ревізіонізм. Тобто Кремль активно займається тим, у чому звинувачує опонентів за кордоном і в самій РФ (тих, хто наважується зараз на це) – переписуванням, спотворенням історії.
«Коли історія не відповідає політичним цілям Кремля, російські офіційні особи та підконтрольні їм сили заперечують історичні події або спотворюють історичні наративи, намагаючись уявити Росію у вигіднішому світлі, що служить її внутрішньому та геополітичному порядку денному», – зазначає Держдеп США.
Згідно з Державним департаментом, упереджено Росія коментує пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року, історію української державності, дії НАТО під час розпаду СРСР, ГУЛАГ, голод в Україні 1930-х років. Зокрема, стосовно пакту 1939 року між сталінським СРСР і нацистською Німеччиною, який допоміг розв’язати Другу світову, путінський режим применшує роль Радянського Союзу і перекладає провину за війну на інші держави. Із незгодними з такою викривленою версією історії Кремль не дискутує, а називає їх «нацистами чи симпатиками нацистів».
Зі свого боку, представник російського МЗС Марія Захарова у своєму Telegram-каналі назвала брехнею матеріал Держдепу про дезінформацію Росії по Україні.
«Там є пасажі просто нелюдської брехні та дурниці. Ну, наприклад, мовляв фейком оголошується твердження Москви про те, що !!! Передислокація російських збройних сил на російській території є передислокацією російських збройних сил на російській території», – зазначила Захарова.
«Історика» Путіна все більше і більше
Натомість президент Росії Володимир Путін наполягає на правоті свого погляду на історію – зокрема, на створення і розпад СРСР, на формування держави Україна та «маніпуляції з територіями».
Хоча Путін перебуває у Кремлі понад 20 років, випередивши багатьох своїх попередників російських імператорів та радянських генсеків, активно аналізувати історію він став зі свого другого президентського терміну (з середини нульових років) – після революцій у Грузії та Україні (події 2004 року).
А торік Путін, усупереч пандемії ковіду, що особливо вдарила по очолюваній ним країні, всупереч констатованій фахівцями економічній кризі (У Росії реальні доходи населення падають восьмий рік поспіль), демографічній стагнації РФ, знайшов час для написання чималого за обсягом історичного опусу. Причому якщо радянському генсеку Леонідові Брежнєву наприкінці його каденції «допомогли» написати «мемуари», точніше написали їх за нього, Путін особисто працював над своєю історичною статтею (у цьому запевняв сам автор). Він назвав її «Про історичну єдність росіян та українців». Із назви очевидна головна тема роботи. На офіційному сайті Кремля є навіть її україномовна версія (безпрецедентний випадок).
У статті вкотре сформульовано те, що неодноразово підкреслювалося Кремлем з 2014 року – після початку гібридної війни Росії проти України. Хоча Москва переконує, що не є учасником конфлікту на Донбасі, а «приєднання» Криму не суперечить міжнародному праву.
- росіяни та українці – один народ, єдине ціле
- українців у Росії та СРСР не утискали, вони нібито активно розвивалися «в межах великої російської нації великоросів, малоросів і білорусів»
- саме «пов’язані з Україною» Хрущов і Брежнєв навіть очолювали СРСР (те, що Хрущов був сталінським призначенцем через кілька років після вчиненого Москвою Голодомору, а при Брежнєві чинилася нещадна русифікація «історик» Путін не згадує)
- стіна між Росією та Україною – наслідки помилок Москви, але це передусім «результат цілеспрямованої роботи тих сил, які завжди прагнули підірвати єдність»
- нинішня Україна є «заручником чужої геополітичної волі» (історик Путін при цьому не пише, як позначається на Україні його геополітична воля як президента РФ)
- задовго до 2014 року, а нині особливо Захід перетворює Україну на «бар’єр між Європою і Росією», на «плацдарм проти Росії», на «анти-Росію»
«Тому що послідовний»
У цій статті Путін віддає належне внеску українців у перемогу в Другій Світовій війні («Великій Вітчизняній», за офіційним формулюванням СРСР і Росії).
«Для українців, які боролися в лавах Червоної Армії, у партизанських загонах, Велика Вітчизняна війна була саме Вітчизняною, тому що вони захищали свою оселю, свою велику спільну Батьківщину. Понад дві тисячі стали Героями Радянського Союзу. Серед них легендарний льотчик Іван Микитович Кожедуб, безстрашний снайпер, захисниця Одеси і Севастополя Людмила Михайлівна Павличенко, відважний командир партизан Сидір Артемович Ковпак. …Забути про їхній подвиг – значить зрадити своїх дідів, матерів і батьків», – пише зараз «історик» Володимир Путін.
Хоча у грудні 2010 року він, на думку критиків, забув про подвиг українців у Другій Світовій війні. «Ми все одно перемогли б, тому що ми – країна переможців», – стверджував тоді Путін.
«Війну виграно – не хочу нікого образити – за рахунок індустріальних ресурсів Російської Федерації. Це історичний факт, це все в документах», – заявляв тоді Путін, не уточнивши, на які саме історичні документи він покладається і наскільки вони об’єктивні.
До речі в минулорічній статті він теж обійшовся без посилань на історичні джерела, зауваживши, що «працюючи над цією статтею, основувався не на якихось таємних архівах, а на відкритих документах, які містять добре відомі факти».
Коригував свою історичну думку Путін не лише у питанні внеску українців у перемогу в Другій світовій. Тому ж пакту Молотова-Ріббентропа господар Кремля у серпні 2009 року в польській «Газеті виборчій» дав таку оцінку: «Без сумнівів, можна з повним обґрунтуванням засудити «пакт Молотова-Ріббентропа», укладений в серпні 1939 року». А в листопаді 2014 року на зустрічі з російськими істориками їхній «колега» Володимир Путін в альянсі 1939 року Сталіна і Гітлера нічого поганого не вбачав:
«Я зараз нікого не хочу звинувачувати тут, але серйозні дослідження мають показати, що такими тоді були методи зовнішньої політики. СРСР підписав договір про ненапад з Німеччиною – кажуть, «Ай, як погано!» Що ж тут поганого, якщо СРСР не хотів воювати?» – заявив тоді Путін.
Крах СРСР – катастрофа, але Солженіцину – респект
Історик Путін виявляє не лише послідовність, а й цілісність своїх підходів. З одного боку, він регулярно спілкувався з письменником Олександром Солженіциним – автором опублікованої за рік до розвалу СРСР праці «Як нам облаштувати Росію?», де Солженіцин наполегливо висловлювався за збереження «Союзу трьох слов’янських республік і Казахстану».
Путін постійно висловлював повагу людині, котра до повернення з еміграції написала «Архіпелаг ГУЛАГ» – художньо-історичний твір про машину репресій і рабської праці ув’язнених у СРСР.
Нобелівський лауреат Йосип Бродський так оцінив цю книгу Солженіцина – іншого Нобелівського лауреата: «Хоч і з ризиком для життя індивід може дозволити собі розкіш зібрати показання свідків і вчинити свій Нюрнберзький процес. Звинувачувальним матеріалом і саме звинуваченням є «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина. Читач запрошується взяти участь у процесі як спостерігач».
Солженіцин вніс чималий внесок у розвал СРСР, але це заважало президентові Путіну в посланні Федеральним зборам РФ від 25 квітня 2005 року стверджувати, що крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території. Епідемія розпаду до того ж перекинулася на саму Росію…».
Президент РФ Путін не наважується на винесення з Мавзолею в центрі Москви тіла ватажка більшовиків Володимира Леніна і поховання його поряд із родичами. Натомість історик Путін різко критикує «вождя світового пролетаріату» за те, що «Ленин сотоварищи затолкнули силой» Донбас у склад України, «создали страну, которой раньше никогда не существовало». Про це президент Росії заявив торік у грудні на своїй прес-конференції.
А у названій вище своїй статті Путін назвав сучасну Україну «целиком и полностью детищем советской эпохи». Мовляв, більшовики займалися «маніпуляціями з територіями».
Український історик Андрій Плахонін назвав у коментарі Радіо. Донбас Реалії висловлювані Путіним історичні погляди «варевом».
«Звичайно, Путіну доводилося звертатися і до націоналістів, і до монархістів, і до тих, кого ми називаємо «совками». Ось ця путінська ідеологія, формуючись 20 років, поєднала у собі всього по-трошку. Хоча якщо подивитися на так звані роботи Путіна… Ми говоримо, що «Путін відновлює СРСР», а він насправді критикує ленінську модель Радянського Союзу. Путін послідовно каже, що жодної автономії республік бути не може, що потрібна централізація влади. І власне кажучи, президент Путін перетворив Російську Федерацію у Федерацію лише за назвою», – вважає Андрій Плахонін.
Граючий історик
Якщо вважати Путіна істориком, то він є граючим істориком (аналогія з футболом, де є тренери, що і керують, і виходять на поле). Путін – діючий президент держави, і саме від нього багато в чому залежить подальша історія протистояння Росії з Україною.
До початку війни на Донбасі Путін, згадуючи минулу історію, не акцентував увагу на так званій «Новоросії». Але у жовтні 2014 року на засіданні Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» президент Росії вимовив слово, яке тоді, у перший рік розв’язаної війни проти України, постійно вживали підтримувані Москвою бойовики Донбасу і російські адепти приєднання «Юго-Востока» України до Росії. Господар Кремля відповів на запитання журналіста британської газети «Файненшл таймс» Ніла Баклі «чому ЗМІ говорять про те, що солдати, які носять російську форму, присутні в «Новоросії» зараз?» наступне:
«Історія формування України в її сьогоднішніх кордонах – це досить складний процес. А ви що, хіба про це не знаєте? Ви що, не знаєте, що в 1922 році частина земель, яку якраз ви і називаєте... загалом, завжди історично називали ці землі «Новоросією». Чому? Тому що це по суті був один регіон з центром у Новоросійську, тому називався Новоросією. Це Харків, Луганськ, Донецьк, Миколаїв, Херсон, Одеська область. Ці землі були в 20-і роки, в 21-22-му роках, при створенні Радянського Союзу передані від Росії Україні. Формулювання просте було у комуністів: щоб підняти процентне співвідношення пролетаріату на Україні. Ну, для того щоб, мабуть, забезпечити собі більше голосів при різних політичних процесах, тому що селянство вважалося дрібнобуржуазним, ворожим комуністам середовищем. Потрібно було підняти процентне співвідношення пролетаріату», – сказав тоді Путін.
В останні роки Путін перестав згадувати «Новоросію». Але на тлі зростання напруження у протистоянні Росії з Україною та Заходом, у контексті «ініціатив» системної опозиції у Держдумі РФ «визнати незалежність «ДНР/ЛНР» фахівці не виключають чергових історичних екскурсів Путіна, а головне – його дій як президента. Хоча наразі речник Путіна Дмитро Пєсков висловився щодо пропозиції «визнати незалежність «ДНР/ЛНР» обережно – у поточній ситуації слід уникати кроків, які можуть посилити зовнішньополітичну напруженість. Пєсков також закликав не намагатися «заробляти якісь політичні очки на такій тонкій та крихкій матерії».
Розмірковуючи у жовтні 2014 року про «Новоросію», Путін водночас запевняв: «Ніколи не ставив під сумнів ту обставину, що Україна є сучасною повноцінною, суверенною європейською державою».
За минулі понад сім років суверенна держава Україна має іншу армію, а західні союзники, передусім США запевняють, що приготували значно потужніші санкції, якщо не історик Путін, а Путін-президент вирішить виправити більшовицькі «маніпуляції з територіями».
