Корінний кримчанин із позивним «Кузьмич» – командир взводу 65-ї ОМБр. Першого дня повномасштабного вторгнення Росії молодий чоловік став на облік у військкоматі. З березня служить у лавах ЗСУ. Взвод «Кузьмича» виконує бойові завдання на Мелітопольському напрямку.
«Народився в центральній частині Криму, скажімо так. Маленьке містечко», – розповідає військовослужбовець 65-ї ОМБр із позивним «Кузьмич».
Він поривався взяти до рук зброю ще 2014-го, коли тільки-но закінчив університет. Але тоді йому відмовили.
«Почалася робота, якось мене відмовили і батьки дуже переживали. І не пішов я. Але коли вже почалась повномасштабна війна, батьки не знали, що я пішов. Але я ухвалив для себе рішення. Ворог вже забрав у мене один дім, а якщо забере ще й інший? Тому я пішов захищати свою Батьківщину», – каже «Кузьмич».
Після навчання на полігоні його в складі 65-ї бригади перекинули до Запорізької області.
«У перший рік війни дуже багато приділили уваги напрямку Харківському, Херсонському, той самий Бахмут. Тут про нас трохи, мабуть, забули. Нам тут теж було складно, нас не згадували ніколи, Запорізький напрямок, наскільки я пам’ятаю. А тепер увагу приділяють більше нам. Контрнаступ ведеться з цього напрямку. І, я вважаю, це головне. Трохи про нас забули. Не стільки артилерії було, підтримки. Особливо коли ми стали на позиції, почали захищати. Було складно нам. З боєприпасами, з озброєнням, зі всім», – пригадує початок служби кримчанин.
Ці степи майже як в Криму. Все дуже схоже, в мене така ностальгія навіть«Кузьмич»
Від початку війни проти кого тільки не воював взвод «Кузьмича» у Запорізькій області.
«Спочатку це були буряти. На підтримці в них, це сильні підрозділи, це «Ахмат». Навіть у нас були бої з ними. Десь минулого року намагались вони здійснити невеличкими групами наступ на наші позиції. Саме на мої позиції, де мої хлопці стоять. Але відбили ми цей наступ їх і дуже непогано. Хлопці відпрацювали, і я був задоволений, що ми за той час так виросли. А це підрозділ сильний з їхнього боку», – каже «Кузьмич».
Загалом для успішного просування до рідного Криму, вважає «Кузьмич», ЗСУ не вистачає крупного калібру. Також, каже, наступ загальмувала ешелонована лінія оборони противника.
«Бліндажі, окопи, але розтягнуті на кілька кілометрів можуть бути. Я вам скажу, в чому проблема у нас з цього приводу. У них цієї проблеми немає. Кажуть, що вони залучають місцевих. Трактори. Переважно дуже накопано тракторами. Ми не можемо собі дозволити прийти до місцевого і сказати: «Дай нам трактор або ти їдь і копай». У нас хлопці все лопатами. Лопатами, лопатами, своїми руками», – пояснює «Кузьмич».
Саме у Запорізькій області, каже військовий, відчуває, що дедалі ближче до рідного Криму.
«Є таке. Я вам навіть скажу: клімат, погода. Це Крим. Я якось, як в дитинстві, згадую це все. По погоді навіть, так. Там же все зеленіє трохи раніше, ніж на півночі України. Ці степи – майже як в Криму. Все дуже схоже, в мене така ностальгія навіть. Дуже дуже схожий клімат, один в один, мабуть», – порівнює «Кузьмич».
До 2010-го «Кузьмич» жив у Криму безвиїзно. Потім поїхав навчатися на материкову Україну, але все одно регулярно приїжджав на півострів.
«В мене батьки всі – українці. Батько з Херсонщини, мати з Львівщини. Якось так сталося, що їхні батьки переїхали до Криму і вони народилися і виросли там. Це все, я вважаю, заслуга нашої вчительки першої, яка нам прищеплювала любов до української. Класна керівниця у нас була викладачкою української мови. Навіть пам’ятаю такий випадок. Ось, як зараз пам’ятаю, вчителька каже: «Батьківщина, слово «Батьківщина» пишеться з великої літери», – пригадує кримчанин.
Російської мови в мене в школі було 3-4 рази на тиждень, а української – 2 рази«Кузьмич»
Але 2014-го, каже «Кузьмич», у нього відібрали Батьківщину. Крим одразу «став чужим».
«Коли перші рази приїжджав уже після окупації туди, я відчував, що це не мій дім. Я, повертаючись звідти, приїжджаючи до батьків у Крим на літо, припустимо, повертаючись вже на Херсонщину, заїжджав на Херсонщину, я відчував себе захищеним і як вдома. Тому що там, як вам пояснити, немає прав у людини. Ти не відчуваєш, що тебе захищає твоя держава. Ось такі відчуття якісь – що я в іншій країні, я не відчуваю себе вдома. Хоча я виріс там. Це школа, однокласники, перша любов. І все таке», – пояснює свої відчуття «Кузьмич».
Окупація Криму стала для нього несподіванкою. Але тепер, аналізуючи все, що сталося, він вважає, що багато кримчан не вважали себе українцями.
«Як у нас місцеві навіть казали, коли поїхали там в Одесу чи ще кудись: «А він їде на Україну, а він поїхав на Україну». Тобто в Криму це було щось окреме таке. Це мене теж дивувало. Як же? Ми ж живемо в Україні. Кажуть: «Поїхати на Україну» (в Україні наполягають, що треба говорити не «на Україні» а «в Україні», аргумент: «в» – означає в державі, а «на» – на певній території, яка не має державних кордонів – ред.), – пригадує військовослужбовець.
Зараз, коли думає про минуле, переконаний, що Крим можна було втримати.
Я, мабуть, купив би там дачу і приїздив би туди на літо«Кузьмич»
«Я зараз вже аналізую і в дитинстві якісь там речі згадую, що був вплив великий Росії. Південна частина особливо. Я вам навіть надам приклад такий, і зараз я це розумію. Російської мови в мене в школі було 3-4 рази на тиждень, а української – 2 рази. Як це? Як це? Ось так», – пригадує «Кузьмич».
В окупованому Криму залишилися улюблені місця «Кузьмича» та шкільні спогади.
«Звісно, це південна частина. Ялта, гори, Ай-Петрі. У роки навчання в університеті приїздив, їздив. Коли в школі вчився, на море кожен день їздили. Так, гарні місця», – зазначає «Кузьмич».
Він – із тих кримчан, які залишили півострів наче в минулому житті. І не готові знову жити там навіть після визволення.
«Ви знаєте, я, мабуть, купив би там дачу і приїздив би туди на літо. Мабуть, якось так. До родини, до батьків. Все ж таки я багато років на материку живу. Тут мені теж подобається. Але на море кожен рік, чому б не з’їздити, – каже «Кузьмич».
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.