У Росії 30 жовтня згадують жертв сталінських репресій. Напередодні правозахисний центр «Меморіал» випустивоновлений список політв'язнів, до якого увійшли 420 людей. При цьому правозахисники уточнюють, що це далеко не повний перелік тих, кого влада переслідує з політичних мотивів.
Найбільша група у списку політв'язнів «Меморіалу» – це люди, позбавлені волі через релігійну приналежність, таких налічують 340 осіб. Є серед них і мешканці анексованого Криму: серед нових внесених до списку двадцятеро позбавлені волі за звинуваченнями, пов'язаними із «Хізб ут-Тахрір».
Загалом, за оцінками експертів «Меморіалу», ситуацію з політв'язнями в сьогоднішній Росії можна порівняти з пізнім СРСР: там до масштабної амністії 1987 року в місцях ув'язнення перебували 700 політв'язнів. Про цю проблему та історичні паралелі йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Російська правозахисниця Олександра Криленкова розповіла Крим. Реалії, чому саме 30 жовтня вважається днем пам'яті жертв репресій у Росії.
Після розпаду Радянського Союзу був ухвалений закон про реабілітацію, який назвав 30 жовтня днем пам'яті жертв політичних репресійОлександра Криленкова
– 1974 року дисиденти пермських та мордовських таборів, Кронід Любарський та його товариші, обрали цю дату як день політв'язня, і з цього моменту кожне 30 жовтня вони оголошували політичне голодування. Це було приводом поговорити про те, що у СРСР є політв'язні. Вже після розпаду Радянського Союзу був ухвалений закон про реабілітацію, який назвав 30 жовтня днем пам'яті жертв політичних репресій. Відбувся певний зсув смислів: спочатку це був день людей, які чинили спротив режиму й за це були ув'язнені, а потім уже з цього приводу почали згадувати жертв політичних репресій загалом, тобто не лише й не тільки дисидентів. Сьогодні є формальні підходи щодо визначення політв'язнів, зокрема у «Меморіалу», які за радянських часів не використовувалися, і політв'язнями називали ширше коло людей.
З цього Олександра Криленкова висловлює припущення, що власне політичних в'язнів у Росії значно більше, ніж у СРСР свого часу.
До списку «Меморіалу» не потрапляють ті, хто перебуває під політичним тиском не у в'язниці, а під домашнім арештом чи забороною певних дійОлександра Криленкова
– Не тільки тому, що до «Меморіалу» потрапляють не всі відомості, а ще й тому, що ми говоримо про суттєво вужче коло людей, і в ньому цілих 420 осіб, тоді як у Любарського було 700 загалом. До списку «Меморіалу» не потрапляють ті, хто перебуває під політичним тиском не у в'язниці, а під домашнім арештом чи забороною певних дій. Мені здається, посилення політичних переслідувань останніми роками пов'язане не лише зі зростанням нетерпимості влади до інакодумства, до політичної опозиції, а й з паличною системою в правоохоронних органах. Силовики порушують кримінальні справи щодо тероризму та екстремізму, надсилають звіти нагору, там фіксується зростання загрози й назад спускають інструкції щодо збільшення кількості справ. Ця система вже увійшла до якогось штопора, але не пов'язана безпосередньо з боротьбою з політичними опонентами.
У свою чергу голова російського представництва Amnesty International Наталія Звягіна поміщає Росію у загальносвітовий контекст переслідувань через політичні мотиви.
Ми виділяємо саме категорію в'язнів совісті, до якої не завжди потрапляють політв'язніНаталія Звягіна
‒ Наша організація не рахує «по головах», оскільки ситуація динамічна, плюс у нас трохи інші критерії. Ми виділяємо саме категорію в'язнів совісті, до якої не завжди потрапляють політв'язні. Так чи інакше, ми спостерігаємо негативну динаміку як у Росії, і на всій колишній території СРСР. Справа не у критеріях: важливо говорити, що політично мотивовані репресії в Росії відбуваються, це реальність. Ця динаміка в цілому схожа на те, що відбувається в Туреччині, країнах Центральної Азії, на Близькому Сході та в азійському регіоні. Опозицію звинувачують в економічних проблемах держави, у політичній кризі, а нинішня влада намагається втриматися біля керма за всяку ціну. Завжди простіше вказати незгодним на двері, і якщо вони не готові поїхати, їх ізолюють. Зараз, завдяки Інтернету, набагато краще чути голоси таких людей.
Наталія Звягіна також зазначає, що сучасні технології дозволяють людям з усього світу підтримувати в'язнів совісті та потенційно полегшувати їхні несправедливі покарання, призначені державою.
Журналістка, автор проєкту «Обличчя Незалежності» про українських дисидентів у СРСР Дар'я Гірна вказує на паралелі між радянським та сучасним російським переслідуванням українців.
Ці люди, як ніхто, знають методику російських репресій проти України, які мають деяку спадкоємністьДар'я Гірна
– Цього літа я об'їхала 18 населених пунктів в Україні й дослідила, хто з радянських дисидентів ще живий. Маються на увазі ті, хто відбував покарання у брежнєвських таборах. Таким чином, вийшов 41 портрет, частина вже викладена на Ютуб-каналі «Обличчя Незалежності». Дуже простий формат – це монологи людей, які пережили табірний каток і не тільки. Їх і кидали до в'язниць, і звільняли з роботи, і переслідували в цивільному житті. Ці люди, як ніхто, знають методику російських репресій проти України, які мають деяку спадкоємність. Ось дисидента Миколу Мотрюка посадили на чотири роки лише за те, що він відніс вінок до пам'ятника українському опришку Олексі Довбушу. Будь-які прояви «українськості» були небезпечними, можна було отримати значний термін. І ці, і сучасні російські справи проти українців шиються за тією ж самою методичкою.
За словами Дар'ї Гірни, герої її проєкту оцінили частку українців у радянських таборах у 60-70% від загальної кількості політв'язнів. Водночас дослідники цього питання говорять про показник у 30%. Зараз українська влада вважає політв'язнями в Росії понад сотню українців, більшість із них – кримчани.
(Текст підготував Владислав Ленцев)