Колишня стилістка студії «Квартал 95» Шура Рязанцева особисто одягала нинішнього президента України Володимира Зеленського. Але в перший день російського вторгнення в Україну пішла у військкомат і відразу вирушила до Гостомеля. Наразі підрозділ, у якому служить Шура, охороняє кордон із Білоруссю. Її позивний «Ялта» – вона родом звідти, пише телеканал «Настоящее время» (створений компанією RFE/RL за участі «Голосу Америки»).
Кореспондентка «Настоящего времени» зустрілася із Шурою Рязанцевою в Києві, куди вона приїхала буквально на один день і відразу повернулася на військову службу.
– Як тобі у Києві після передової на фронті?
– Загалом дуже важко повертатися до мирного Києва. Коли ти приїжджаєш, то почуваєшся трохи двояко. Десь чужий.
– Чому?
– Тому що люди забули, забувають про те, що йде війна. Хтось забуває, хтось ні. Це важко пояснити. Десь ти відвик, десь у тебе змінилися якісь погляди. Якесь взагалі сприйняття змінилося. Тому що ось тут, наприклад, я раніше їздила на скейті, а тепер тут я йду у військовій формі.
– Як твоє життя виглядало до повномасштабної війни?
Я була страшною людиною. Я була меркантильною
– Воно було дуже цікавим. Я працювала у кіно. Достатньо великий період часу. Я створювала образи. Це було не лише кіно. Це був світ шоу-бізнесу. Я була тьолкою. Я була кінченою тьолкою... Серйозно. Я була страшною людиною. Я була меркантильною. Кожного вихідного я робила МУЗ-ТВ. Я жила півтора року в Пітері. У мене це все перемикнулося, коли я побачила побиття студентів на Майдані.
– Враховуючи те, що ти ніколи не була пов'язана зі службою в армії, як ти взагалі вирішила піти захищати країну, піти воювати? Це було першого дня повномасштабної війни, 24 лютого?
2014-го року я була в полоні в Криму. Ми були першими полоненими з активістів «Автомайдану» на той момент
– Насправді, це було давно призначено. Тому що я народилася в родині військових. У мене батько військовий льотчик. Конкретно якщо говорити про мене, то 14-го року я була в полоні в Криму. Ми були першими полоненими з активістів «Автомайдану» на той момент. Ми були недовго, але повірте, одного дня достатньо, щоб зрозуміти, що таке «русскій мір». Вони не мають нічого святого. І ось тоді я все зрозуміла. Не можу сказати, що моя історія розпочалася 24-го числа. Ні, вона почалася тоді. Тому що до сьогодні я маю особисту якусь мету – помститися. Вони в мене забрали все. Вони забрали мого батька, мою землю, виноградник.
– Ти можеш говорити, в якій області зараз?
– Наразі моя ротація – це кордон із Білоруссю. Наш підрозділ – це сухопутка. Це стрілецька рота. Там немає абсолютно якоїсь ґендерної штуки. Ми всі рівні.
– Як воно бути жінкою на фронті? Чи багато таких?
– Ні, я одна у взводі.
– Як тобі серед чоловіків?
У мене чудова сім'я. Я не можу їх назвати взводом
– Да супер. У мене чудова сім'я. Я не можу їх назвати взводом. В мене сім'я. Я навіть знаєш, коли мене селять окремо, я не можу. Я хочу бути зі своїми пацанами, з командирами. Я ж маю їх охороняти. Хтось же має це робити. У нас там є якісь заохочення, звісно. Але вихоплюю я так само, як і хлопці.
– Чи тобі було страшно?
Не страшно лише тому, що ти розумієш, що ти тут робиш
– Не страшно лише тому, що ти розумієш, що ти тут робиш. І що поруч із тобою є люди, на яких ти можеш покластися. Ти часом навіть мамі, сестрі чи братові не можеш зателефонувати та довірити такі речі, які ти можеш довірити своїм побратимам. І хоч би як кричав на тебе старший сержант, командир – ти на війні, ти в армії.
– Закінчиться війна, проживши ось цей увесь досвід, побувавши на фронті, чи зможеш ти повернутися у своє довоєнне життя – у кіно, шоу-бізнес – чи продовжиш службу в армії?
– Головне – залишитися живою. Це найголовніше. Не повернуся [до колишнього життя]. Я далі служитиму. І головне – народити дитинку.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
